Новоми́ргород — місто в Україні, у південній частині Середньої Наддніпрянщини, центр Новомиргородської міської громади Новоукраїнського району Кіровоградської області. Розташоване на річці Велика Вись за 72 км від Кропивницького.
Перша згадка про Новомиргород датується 1740-ми роками. З 1752 року Новомиргород — адміністративний центр Нової Сербії. З 1923 року — районний центр Єлисаветградського округу, з 1959 — місто районного підпорядкування Кіровоградської області.
Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 року місто Новомиргород внесено до списку історичних населених місць України. У 2010 році місто відзначило свій 270-літній ювілей.
Географія
Розташування Новомиргород розташований на півночі Кіровоградської області, у центрі Новомиргородського району, за 72 км від обласного центру на правій притоці Синюхи — річці Велика Вись, у її долині і на берегах. Річище Великої Висі в межах міста звивисте. Рельєф міста визначається хвилястістю та рівнинністю і визначений геологічною будовою. Місто розташоване в лісостеповій зоні, у межах Південнопридніпровської височинної області Дністровсько-Дніпровської лісостепової провінції Східноєвропейської рівнини на Корсунь-Новомиргородському плутоні Українського щита Східноєвропейської платформи.
Територія міської ради становить 88,58 км², з них 7,75 км² — площа забудованих земель. Сукупна площа зелених насаджень — 4,4 км²
Сусідні містаШпола Сміла Кам'янкаТальне Новомиргород Знам'янкаУмань Мала Виска Кропивницький
Сусідні селаЛистопадове Турія ЙосипівкаАндріївка Новомиргород КостянтинівкаКоробчине Пурпурівка Мартоноша
Корисні копалини
Корисні копалини в околицях Новомиргорода представлені в основному будівельною та вугільною сировиною. Поклади лабрадоритів поблизу с. Лікареве в долині Великої Висі виходять на поверхню і становлять 1,7 тис. м³. Новомиргородське родовище суглинків, придатних для виробництва лицювальної цегли, має запаси 6,7 млн м³. Є поклади каоліну. Енергетичні запаси представлені покладами бурого вугілля.
Клімат
Клімат помірний, континентальний. Середньорічні температури повітря: літня — (+18 °C), зимова — (-10 °C). Середньорічна кількість опадів становить 500—550 мм.
Переважають вітри північно-західного напряму.
Ґрунти — чорноземи на лесових породах.
Історія
XVII—XVIII століття
Новомиргород вперше згадується 1740 року як зимівник запорозьких козаків — хутір Тресяги ( — болота, плавні). У ньому налічувалось близько 20-30 дворів.
Район зимівника заселяли вихідці з різних регіонів України. Переселенці з Миргорода Полтавської губернії заснували біля урочища Тресяги нове поселення — Новий Миргород. Першими будівничими в ньому були козаки Миргородського полку на чолі з полковником Василем Капністом.
У 1752 році Новий Миргород вже згадується як село. 1753 року вже була збудована фортеця в Трисагах (Стаття Nowoserbia у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том VII C.270 з 1895 року )і вона стала столицею військово-поселенської території Новосербії, створеної за розпорядженням російського уряду. Її керівником і командиром військового корпусу був призначений сербський полковник Іван Хорват. В 1752–1764 роках в Новомиргороді знаходився центр новосербського Гусарського полку — одного з двох полків Нової Сербії та відповідно його Перша рота. 6 грудня 1752 року Іван Хорват почав будівництво кам'яного собору Святого Миколая, що знаходився на території шанцю.
1759 року в районі Новомиргорода гайдамаки кілька разів нападали на володіння магнатів Любомирських. Об'єктами нападів часто ставали слободи та маєтки сербських офіцерів. 1773 року Новомиргород отримав статус міста і був виведений з шанців. 1784 року його перетворили на посад. Новомигород став торговим містечком, у ньому навіть для піклування закордонною торгівлею були установи, як це видно з перепису, зробленого в 1789 році, про наявність консулів Священної Римської імперії, польського та неаполітанського.
Станом на 1787 рік, у Новомиргороді існували три церкви та одна фабрика.Полонська-Василенко Н. Запоріжжя XVIII століття та його спадщина. — Мюнхен: Дніпрова хвиля, 1967. — Т.2. — С. 223.
10 травня 1795 року в місті відбулося відкриття Вознесенського намісництва; відкривав губернатор Катеринославського намісництва Йосип Іванович Хорват, був присутнім — катеринославський митрополит Гавриїл. 10 березня 1798 року у місті вперше запрацювала новоросійська семінарія після її переїзду з Полтави.
Територія Златополя почала заселятись ще з XVI століття. Перша датована згадка назви цього міста Гуляйпіль зустрічається на мапі адміністративного поділу Республіки Двох Народів від 1619 року і ним володіли ЖубрикиСтаття Złotopól у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том XIV (Worowo — Żyżyn) з 1895 року , а в 1723 році він став власністю князів Любомирських.Історія міста Новомиргорода
XIX століття
1803 року Новомиргород увійшов до складу Херсонської губернії як повітове місто. Внаслідок його важливого торгового значення тут мешкали польський, венеційський та австрійській консули. Пізніше Новомиргород отримав статус заштатного міста.
В 1797 році Полтавська єпархія перейменовується в Новоросійську і переводиться в м. Новомиргород, сюди ж були переведені духовна семінарія і консисторія. Новомиргород стає кафедральним містом.
17 січня 1804 року отримано указ про перейменування новоросійського єпископа Афанасія катеринославським, херсонським та таврійським. Катеринославська консисторія та семінарія, отже і преосвященний Афанасій, перебралися з Новомиргорода в Катеринослав.
З лютого 1820 року Новомиргород підпорядкували відомству військових поселень. Серед жителів міста відбувалися заворушення, які були придушені військовими. З 1819 по 1834 роки Новомиргород був місцем дислокації 3-го уланського полку, яким командував полковник Гревс. У 1834 році місто переведено у статус військового містечка Бобринецького повіту.
1836 року в місті розташувалось управління п'ятого-сьомого округів Новоросійського військового поселення, адміністрація сьомого округу та його першої волості. З цього часу місто почало перебудовуватись на військовий лад. Протягом багатьох років поселенці під наглядом офіцерів виконували сільськогосподарські роботи. Перебування у складі військових поселень гальмувало соціально-економічний розвиток міста, а промисловість повністю працювала на потреби військових.
Після скасування військових поселень 1859 року управління містом здійснювала міська дума. Новомиргород знову отримав статус заштатного міста, економічний розвиток помітно прискорився. Поряд з традиційним сільськогосподарським виробництвом розвивається переробне, поширюються водяні млини, винокурні, салотопні та цегельні підприємства. 1869 року було створено Міський громадський банк. Наприкінці 1890-х років у місті налічувалося три млини, два цегельних заводи, дві броварні, гуральня, свічна фабрика та майстерня по виробництву виїзних екіпажів.
Містом Златополем та навколишніми землями після затяжних судових процесів з графинею Браницькою та Енгельгардтами з 1801 по 1825 роки володів генерал Висоцький. За часів його господарювання тут було збудовано православну церкву, греблю на річці Турія, кілька кам'яних крамниць, суконну фабрику, двоповерховий трактир та чоловічий приватний пансіон.
1833 року Златопіль та навколишні села стали власністю спадкоємців генерала — Петра та Адріана Лопухіних. Тут в 1836 році було відкрито жіночий пансіон. В 1846 році став до дії шкірзавод Ф. Леве. 1885 року Златопільське дворянське училище перетворене в класичну чоловічу гімназію.
XX століття
В 1913 році на кошти Ганни Дмитрян, дочки грецького негоціанта Мартакі, у місті було зведено будівлю міської лікарні, що збереглась до нашого часу. В 1914 році в Новомиргороді було відкрито залізницю та залізничний вокзал.
У квітні 1917 року в Новомиргороді було сформовано Раду робітничих та солдатських депутатів. 25 березня 1918 року до міста вступили австро-німецькі війська та війська Центральної Ради. 29 квітня була офіційно проголошена влада Скоропадського. В листопаді цього ж року влада в Новомиргороді переходить до Директорії. 10 травня 1919 року до міста увійшли війська отамана Григор'єва, а вже в другій половині серпня його зайняли денікінці.
У січні 1920 року було встановлено більшовицьку владу, створено волосний революційний комітет, сформовано партійні осередки. Після запровадження політики НЕПу, у Новомиргороді існувало 29 промислових об'єктів та 35 торгових закладів, власниками яких були переважно євреї. В 1923 році Новомиргород став районним центром Єлисаветградського округу. Тут почали розвиватись провідні галузі місцевої промисловості. Зачепив мешканців міста Голодомор 1932 — 1933 років.
1 серпня 1941 року почалась німецька окупація Новомиргорода та Златополя. Понад 1 тис. юнаків і дівчат вивезено на каторжні роботи до Німеччини, близько 5 тис. жителів страчено. На території Златополя знаходилось гетто, де в 1942–1943 роках було розстріляно або отруєно газом близько 1200 євреїв. Обидва міста було звільнено від німецької окупації в ході Корсунь-Шевченківської операції близько 10-ї години ранку 11 березня 1944 року.
Протягом 1944–1950 років промислові підприємства міста досягли довоєнного рівня. Райцентр було радіофіковано. В червні 1949 року завершено будівництво плодоконсервного заводу. В умовах «відлиги» економічна ситуація в місті поступово стабілізується. З 1957 року, після реорганізації органів управління промисловістю розпочинається прискорений розвиток промисловості та соціальної інфраструктури. Було розширено виробництво на плодоконсервному заводі, заводі будівельних матеріалів та шкірзаводі, створено шляхово-експлуатаційну дільницю, побудовано два нових мости через Велику Вись, млин, хлібзавод, олійню. В 1957 році утворилося літературне об'єднання «Вись».
У 1959 році до Новомиргорода приєднано місто Златопіль (до 1787 року — Гуляйпіль), що раніше входив до складу Черкаської області, а також села Виноградівку та Катеринівку.
У 1967 році за ініціативи вчителів міста був створений районний історико-краєзнавчий музей. У грудні 1971 року починає діяти телевізійний ретранслятор. У цей час збудовано районний будинок культури та палац культури колгоспу імені Чкалова. Значно розширився зоотехнічний технікум. В 1979 році було відкрито шахту «Новомиргородська». Її поява зумовила інтенсивне будівництво багатоповерхових будинків, дитячих садків, гуртожитку. Населення міста до кінця 1990-х років стрімко зростає.
З 1992 року в місті починається глибока соціально-економічна криза, падає виробництво та життєвий рівень населення. Проте після господарського занепаду з 1999 року спостерігається стабілізація економіки, соціальної сфери й рівня життя в місті. На початку 2000-х завершується газифікація районного центру. 26 липня 2001 року постановою Кабінету Міністрів України місто було внесено до списку історичних населених місць України. У 2010 році Новомиргород відзначив 270-ту річницю від дати заснування.
Місцевості
Див. також Вулиці Новомиргорода
Сучасний Новомиргород у своєму складі має такі місцевості, що склались історично: Центром міста традиційно вважається його частина, розташована на лівому березі Великої Висі в низовині. Тут знаходився історичний центр Новомиргорода з 1752 року. Златопіль. Колишнє місто, приєднане до Новомиргорода в 1959 році. Розташований на узгір'ї. Північна частина міста.