Хокейний клуб «Сокіл» — хокейний клуб із Києва. Багаторазовий чемпіон України і дворазовий володар Кубку України з хокею. Заснований у 1963 році як «Динамо», з 1973-го має назву «Сокіл».
Бронзовий призер чемпіонату СРСР (1985). Чемпіон України (1993, 1995, 1997, 1998, 1999, 2003, 2004, 2005, 2006, 2008, 2009, 2010, 2022, 2023, 2024, 2026); Чемпіон СЄХЛ (1998, 1999); Фіналіст Кубка Шпенглера (1986).
Домашні ігри проводить на льодовій ковзанці спорткомплексу «АТЕК». Офіційні кольори клубу: синій, білий і блакитний.
Передмова Історія зародження київської хокейної команди тісно пов'язана з початками «російського» (насправді ж — норвезького) хокею в столиці республіки. Ганяти взимку ключкою бляшанку чи м'яча в Києві вперше почали на стику 1-ї світової війни й бурхливих революційних часів.
На замерзлих водоймах чи залитих майданчиках ватаги киян намагалися грати в гру гакей — про яку їм розказували заїзджі спудеї з Москви, Петербурга та інших міст. Це не була ще спортивна гра, а більше забавка для молоді, яка проводила так свій вільний час, мало хто з них мав ковзани, здебільшого то були дерев'яні колодки, а частіше грачі користали своїм взуттям, лише набиваючи на нього металеві підбори. Помежи війни, революції та розрухи ці ігри тривали в зимовий період, ними опікувалися національні культурні товариства: польське товариство мало дві спортивні команди, відома була чеська спортивна команда та інші, які проводили зустрічі з ватагами гімназистів чи приїзджими командами. А найбільшим поштовхом у спортивному русі Києва стала Перша всеросійська олімпіада 1913, яку проводили в Києві і в якій взяли участь близько 580 спортсменів з Петербурга, Москви, Варшави, Самари та інших міст. Опісля цього були зароджені гімнастично спортивні товариства «Спортивний клуб», «Спорт», «Санітас», «Клуб любителів спорту» й інші і поволі, кволим поступом, рухалися місцеві аматори спорту від забавки до гри в хокей.
Після утвердження радянської влади та становлення економіки у владних інституцій з'явилися можливості сприяти спортивному руху в суспільстві. У Києві постали численні спортивні товариства, якими опікувалися трудові колективи (як це раніше робили національні культурні товариства). Більшість спортсменів аматорів були зайняті в командах цих товариств, займаючись різними видами спорту (доволі часто кількома зараз) і виступали в численних змаганнях та спартакіадах. А в зимовий час (3-4 місяці) цим спортовцям доводилося переключатися на зимові види спорту — бігати на лижах чи ковзанах, з ігрових видів почав здобувати популярність хокей з м'ячем, який уже мав свої усталені правила та поодиноких фахівців, що навідувалися з хокейних центрів Країни Рад. Саме тоді, у 1930-х роках, почали проводити систематичні змагання з-поміж команд товариств «Динамо», «Трудові Резерви», «Желдор», «Харчовик»… А коли в 1933 році постав стадіон «Динамо», місцеві спортовці отримали якісну площадку для проведення серйозних спортивних заходів і саме в на ньому в зимовий час проводилися численні офіційні змагання команд спортивних товариств міста. Але друга світова війна стала суттєвою перепоною в становлення хокейної команди в місті.
Тільки після закінчення війни та відновлення Києва (що був суттєво зруйнований), наприкінці 40-х почав відроджуватися хокей міста. При чому одночасно почали проводитися змагання з «російського» та «канадського» хокею (який до війни був популярним лише на західноукраїнських землях), участь в яких брали здебільшого одні й ті ж команди, складені з тих же самих гравців. Зокрема, багато гравців команд майстрів з футболу проводили тренування та змагання з хокею з м'ячем та із шайбою, підтримуючи тим самим свою форму під час зимової паузи. Вдалося також залучити до хокею (як його офіційно вже було названо в радянських спортивних структурах та ЗМІ) керівників підприємств. Тому в змаганнях із «канадського» хокею на рівні зі спортивними товариствами брали участь також і команди заводів «Більшовик» та «Арсенал» (при чому представники останніх — хокеїсти «Зеніту» — відмітилися навіть в розіграшах першості УРСР 1951 і 1952 рр. та Класі «Б» СРСР 1955 і 1961 років). Проте, головною та найуспішнішою командою столиці була хокейна дружина товариства «Динамо». Саме в цій команді гуртувалися найкращі хокеїсти Києва, в тому числі майстри футболу (зокрема, вправними хокеїстами проявили себе відомі футболісти Антон Ідзковський, Федір Дашков, Георгій Пономарьов, Олександр Шевцов, Олег Ошенков, Олександр Щанов, Віталій Голубєв), які представляли Київ в розіграшах першості УРСР та Кубку СРСР. Дебют на офіційному рівні відбувся наприкінці 1948 року, коли у фіналі турніру на Приз відкриття сезону в Києві «динамівці» поступилися з рахунком 2:3 команді київського «Будинку Офіцерів». Протягом 1949-другої половини 50-х років «Динамо» складало потужну конкуренцію на республіканській арені лідеру українського хокею з шайбою харківському «Локомотиву», виборовши декілька разів «срібло» (в розіграшах 1949, 1950 та 1951 рр.) та ставши чемпіонами республіки у сезонах 1953, 1959 та 1968 років. Але заявити команду до Класу «А» чемпіонату СРСР в 50-х роках не вдавалося, оскільки місцевим хокеїстам було дуже важко протистояти командам з інших хокейних регіонів СРСР, задовільнившись участю в розіграшах Кубку СРСР 1952 (неявка на гру 1/16 фіналу з «Наукою» в Петрозаводськ) та 1953 (поразка 1:2 в 1/8 фіналу від мінського «Спартака») років. Тому амбітне партійне керівництво й надалі ігнорувало хокеєм, віддаючи перевагу більш популярним й успішним футболу, волейболу.
«Динамо» На початку 60-х років 20 століття керівництво республіки Україна при підтримці чиновників з Москви вирішило вдосконалити спортивну інфраструктуру в місті. Й найпершим ділом було закладено побудову великого Палацу Спорту (мав стати 2-им по величині в СРСР) навколо якого гуртувалися спортивні команди міста. Звичайно, постало питання цільового його використання, а прикладом служила спортивна інфраструктура Москви, тому в керівництві спорткомітету республіки з'явилися, вчергове, хокейні амбіції, аби до завершення спорт-комплексу створити й награти боєздатний колектив хокеїстів.
Заснування Тому Андріан Мізяк (заступник голови Спорткоміту УРСР) ухвалив рішення на базі команди фізкультурно-спортивного товариства «Динамо» сформувати хокейну дружину. Тільки цього разу було вирішено запросити до неї фахівців і хокеїстів з інших міст країни. Отримавши підтримку державних чиновників цьому спортивному організатору вдалося залучити на свою сторону успішного хокейного тренера, срібного призера чемпіонату СРСР, команди з Нижнього Новгорода (Горького), Дмитра Богінова. Цьому фахівцю вдалося залучити до нового колективу численну когорту гравців з Риги, Мінська, Омська, Уралу, Поволжя, Ленінграда і Москви, які склали кістяк колективу і своїм досвідом навчали місцеву молодь. Керівництво республіки долучало значних зусиль аби підняти хокей в Києві до всесоюзного рівня, для кожного з приїжджих були вирішені всі побутові проблеми і було надано житло (що було доволі суттєвим фактором) та надані якісні умови для тренувань.
Восени 1963 року динамівці Києва дебютували в другому ешелоні радянського хокею, команду повів у бій заслужений тренер РРФСР . Хокейне «Динамо» (Київ) почало своє турнірне сходження 27 жовтня 1963 року супроти СКА (Куйбишев). Нападник Віктор Мартинов забив першу шайбу в історії команди уже на другій хвилині після початку гри, і того дня команда здобула свою першу перемогу в офіційних іграх чемпіонату СРСР з хокею, за рахунку 4:1 суддя сповістив про успішний дебют команди. Мартинов й далі протягом сезону вів команду вперед, забивши 16 голів. Незважаючи на перші успіхи, надалі незіграній команді було сутужно й під кінець турнірної дистанції не вистачило фізичних кондицій, тому загальне 6 місце було закономірним результатом наприкінці сезону.
Перший склад «Динамо» сезону-1963/64 — Друга група класу «А» Воротарі: Віталій Павлушкін, Юрій Сапетний (до березня), Микола Кульков (із січня). Захисники: Володимир Альошин, Микола Ворошилов, Едуард Д'яков, Анатолій Рябиченко, Анатолій Сергєєв. Нападники: Андрієс Ансверіньш, Юрій Бистров, Олександр Кузнецов, Валентин Мартинов, Олег Савельєв, Сергій Серебряков, Ігор Тузик, Валентин Уткін (капітан команди), Євген Флейшер, Ілля Фрідман, Ігор Шичков (граючий тренер), Георгій Юдін. Старший тренер — Дмитро Богінов.
Перше своє завдання — вийти в чільний дивізіон — Дмитро Миколайович Богінов подужав за два роки. З другого сезону (1964—1965) до команди приєдналися Герман Григор'єв, Віктор Мосягін, Борис Нужин, Валентин Чистов, Володимир Прокоф'єв і син наставника — Олексій Богінов. Кияни підсилившись, та награвши відповідні ланки, стімко ввірвалися на чільні позиції «групи А» й не зійшли з 2-місця протягом сезону, тим самим підтвердивши свої амбіції щодо підсилення в класі — участі в Вищій лізі чемпіонату СРСР з хокею.
Перша спроба Відкриття нового сезону ознаменувалося входом команди до нової будівлі, від 1965 року домашньою ареною київської хокейної команди став щойно відкритий Палац Спорту, який так вчасно був зданий в експлуатацію та ще й став другою по величині (після «Лужників» в Москві) з тогочасних спортивних споруд СРСР. Динамівці дебютували в Вищій лізі всесоюзної першості з перемоги над московською командою «Локомотив (Москва)». Але як і в свій перший сезон, команди не вистачило на кінцівку турніру, але й 9-е місце цілком прийнятний результат для новачка ліги, та команди, що лише 3-й сезон, як виступає на всесоюзних першостях. Надалі, новачкам ліги ще три роки вдавалося утримуватися в 10-ці найкращих хокейних команд СРСР. Але неочікуваною прикрістю став сезон 1969/1970 років — зміна поколінь в команді та ротація тренерів (волевий й амбітний Дмитро Богінов, котрий вибудував цей колектив, вимушений був, опісля сезону 1968/1969, піти з команди) призвели до опускання команди на дно турнірної таблиці й вильоту до нижчого класуhttp://football.sport.ua/news/42303.
Зведена таблиця турнірних досягнень команди в Вищій лізі першості СРСР: Сезон ЛігаМ І Пер Н Пор ЗШ ПШ О1965-66перша група936832576144191966-67перша група94411825122207301967-68перша група94414327130180311968-69перша група1022721374104161968-69перехідний турнір 1268341123232215791969-70перша група1244543512527214 Скорочення: М = підсумкове місце, І = ігри, Пер = перемоги, Н = нічиї, Пор = поразки, ЗШ = закинуті шайби, ПШ = пропущені шайби, О = набрані очки
Вибування до першої ліги
Повернення до Першої ліги союзної першості з хокею було болісним як для команди, так і для керівництва республіканського спорткомітету. Домінуванню столичних московських клубів нічого не можна було протиставити, на додачу почалася відомча опіка над певними видами спорту і в різних регіонах. Тому команди столиці СРСР, маючи давню історію, отримали впливових «опікунів» в особі міністерств та відомств союзного значення (як то міністерства Оборони, МВД, залізниці, міністерства Промисловості та великих заводів…). У київських «динамівців», натомість, головним пріоритетом залишалася футбольна мета, яка приносила вже суттєві успіхи та була визначальною для партійного та господарського активу всієї республіки. У той час, як невдачі та суттєве домінування російських клубів відлякували функціонерів від суттєвішого сприяння цьому виду спорту в 1970-х роках.
Але виліт в Першу лігу мав кілька сприятливих моментів. Керівництву команди вдалося змінити пріоритети в укомплектуванні команди (що потім на довгі роки відобразилося на обличчі київської дружини) — перевагу тепер віддавали місцевим вихованцям, які покращували свою майстерність поряд з найкращими виконавцями Першої ліги союзної першості (які доволі часто обирали Київ як хороший плацдарм для здобуття хокейних вершин). Команді вдалося здобути своєю самобутньою грою повагу як у команд свого класу, так і грандів союзного хокею. Київська команда в іграх Першої ліги здобула славу жорсткого колективу, що сповідував комбінаційну гру, яку вони відточували протягом семи сезонів, а коли повернулися до Вищої ліги, то вже не вибували з неї.