Толедський собор, або Толедський катедральний собор Святої Марії () — католицький собор у Толедо, Іспанія. Катедра Толедської архідіоцезії. Один із трьох соборів-шедеврів високої готики 13-го ст. у Іспанії готичного стилю в Іспанії. Його будівництво почалося 1226 року за правління Фердинанда III і останні зміни у готичному стилі були здійснені 1493 року, коли були завершені склепіння центральної нави за часів Католицьких королів. Прикладом для форми собору слугував Бурзький собор, але його п'ятинавний поземний план є наслідком наміру будівників накрити собором всю священну територію колишньої міської мечеті, а колишній sahn — клуатром. Він також поєднує деякі характеристики стилю Мудехар, переважно у клуатрі, з багатолопастними арками у трифорії. Одними з його видатних аспектів є чудове використання світла та структурні досягнення склепінь амбулаторія. Собор збудований з вапняку з кар'єру в Оліхуелас поблизу Толедо.
Його популярна назва Dives Toletana (тобто Багата толедка латиною).У 15-му ст. ця назва була популяризована латинською поговоркою, яка звеличувала чотири найвидатніші собори Іспанії, яка промовляє: Sancta Ovetensis, pulchra Leonina, dives Toledana, fortis Salmantina.
Історія
Заснування
За усними оповідями на місці собору існувала церква у часи першого архієпископа Євгена (Св. Євгена Толедського). Ця церква була вдруге освячена 587 року після певної реконструкції, про що зазначено у написі 16-го сторіччя, який зберігся у клуатрі:
Місто було місцем єпископського престолу вестготської Іспанії. Численні Толедські собори свідчать про його важливе церковне минуле. Також тут відбулося зречення аріанства Реккаредом I. Мусульманське вторгнення не знищило християнську присутність у місті негайно і єпископство залишалось у церкві Святої Марії Алфіценської.
Вестготська церква була зруйнована і на її місці було зведено головну мечеть міста Толедо. Деякі дослідники вказують, що молитовний зал мечеті за планом збігається з п'ятьма навами сучасного собору; sahn збігався би з частиною поточного клуатру і каплицею Св. Петра, а мінарет — з дзвіницею. На основі археологічних даних можливо виявити ісламську колону всередині каплиці Св. Лючії; мармурові статуї, які прикрашають зовнішню сторону хорів є переробленими старими мусульманськими конструкціями, а переплетені арки халіфатського стилю у трифоріуму головної каплиці та амбулаторії збігаються з мусульманською будівельною традицією з міста Кордова.
Собор Альфонсо VI
У мусульман Толедо було відвойовано королем Леону та Кастилії Альфонсо VI 1085 року. Однією з умов капітуляції мусульман щодо безкровної здачі міста була обіцянка короля зберегти та поважати їх інститути вищого навчання, традиції та релігію мусульманського населення, яке співіснувало з більшим мозарабським населенням, і збереження мечеті було частиною цього компромісу.
Невдовзі потому король полишив місто у державних справах та лишив його на дружину Констанцію та абата монастиря Саагун, Бернарда з Седірака (або Бернарда з Клуні), який був підвищений до статусу архієпископа Толедо. Ці двоє, користуючись відсутністю короля здійснили те, що за описом священника Маріана у його «Загальній історії Іспанії», майже спричинило мусульманське повстання та наступне руйнування щойно завойованого міста. 25 жовтня 1087 року архієпископ та королева Констанція направили озброєне військо для силового захоплення мечеті. Вони встановили тимчасовий вівтар та підвісили дзвін на мінареті. Маріана писав, що король Альфонсо VI був настільки роздратований цими подіями, що ні архієпископ, ні королева не змогли вмовити його не страчати всіх активних учасників захоплення. За легендою мир допомогла відновити лише місцева мусульманська громада, чий головним перемовник, факіг Абу Валід попросив короля проявити милосердя, а мешканців міста — сприйняти християнську узурпацію як законну. На вдячність за це жест, капітула собору присвятила подяку Валіду та наказала поставити його статую на одному зі стовпів у головній каплиці, таким чином увічнивши пам'ять про нього.Angus Macnab, «The Moslim Saint in Toledo Cathedral», у: Studies in Comparative Religion, Vol. 2, No. 2. (Spring, 1968) Так перетворення мечеті у собор було зафіксовано.
Не збереглися ні будівельні плани колишньої мечеті, ні відомості про її зовнішній вигляд, але з урахуванням збережений залишків мечетей у інших містах Іспанії (в Севільї, Хаені, Гранаді, Малазі, включно з Мескітою у Кордові), припускають, що це була будівля з колонами, з аркадою у формі підкови, наслідуючи ранніші давньоримські та вестготські споруди. Можливо вона була дуже схожа на церкву Спасителя у Толедо, яка раніше була мечеттю.
Король Альфонсо VI дав церкві важливі подарунки. 18 грудня 1086 року собор був присвячений Діві Марії і йому були подаровані вілли, селища, млини та 1/3 доходів всіх інших церков міста. Першим збереженим королівським привілеєм є відображений у молитві латиною, що починається: У перекладі: Папа Урбан II визнав цю церкву головним собором над всіма іншими церквами королівства 1088 року. Мечеть-собор залишилась без змін до XIII ст., коли 1222 року папська булла погодила будівництво нового собору, яке почалося 1224/1225 р. Офіційна церемонія закладення наріжного каменю відбулася 1226/1227 р. у присутності короля Фердинанда III. У XIII ст. дохід собору був більший ранішим включенням Алькала-де-Енарес у його архієпископальні території 1129 року.
Собор архієпископа Хіменеса де Рада Сучасний план собору походить з XIII ст., коли Родріго Хіменес де Рада був архієпископом Толедо за правління молодого Фердинанда III Кастильського. Початок роботи над собором було затримано до моменту, коли король міг бути присутнім на офіційній церемонії закладення наріжного каменя (1227 р.). Хіменес де Рада був обраний єпископом Толедо 1209 року і з того року захищав першість Толедського єпископського престолу перед владою Папи. Він хотів збудувати величний собор, достойний міста. На час його вступу на посаду, мечеть-собор був великою будівлею, але низькою, тому всередині було шумно; споруда не мала витонченості та висоти схожих за важливістю релігійних будівель того часу. Він також був старим, деякі секції були зруйновані його попередником, і де Рада витрачав багато зусиль на підтримання існування споруди у надії дочекатися заміни її на нову. Хіменес де Рада хотів збудувати новий собор у модному на той час готичному стилі. Він настільки був залучений у створення нового собору, що виникла хибна думка, що він був його архітектором.
Будівля та будівництво На споруду собору сильно вплинув французький готичний стиль XIII ст., але вона була адаптована на іспанський смак. Розміри собору — 120 метрів у довжину, 59 метрів у ширину та 44,5 метрів у висоту. Він складається з 5 нав з трансептом та подвійним деамбулаторієм. Зовнішні нави є незвичними, тому що трохи ширші за внутрішні. Найстарішою частиною будівлі є вівтарна, яка зберігає у своїй архітектурі початкові трифорії, що колись розташовувались по довжині навів та були усунені звідти в одній з численних перебудов собору у готичному періоді та замінені на великі вітражі. Вцілілі у вівтарі трифорії мають мудехарський вплив. Найнижча частина утворена загостреними арками, які спираються на парні колони, а верхня частина створена перехресними арками, які були типові для стилю мудехар. Не збереглися відомості, чи цей стиль мудехар був присутній у мечеті-попереднику і був скопійований на згадку або він був доданий при одному з доопрацювань собору.
У вівтарній частині є подвійний деамбулаторій, який було таким зроблено, щоб відповідати поземному плану п'яти нав і продовжувати їх. Каплиці довкола деамбулаторію у плані чергуються між більшими квадратними та меншими трикутними. Цей метод поділу вівтарної частини зустрічається у французьких соборах Парижу, Бурже та Ле-Ман. Останній на вигляд найбільш схожий, хоча всі три стрункіші на вигляд. Різноманітні перебудови змінили вигляд деяких каплиць, наприклад три каплиці були замінені однією.
Склепіння нав є чотиригранним за винятком склепіння трансепту та вівтаря, які підсилені т'єрсеронами.
Майстри-будівельники та їх патрони
Протягом століть вважалось, що першим майстром-архітектором собору був Петрус Петрі (), що засновувалось на єдиній вцілій ознаці авторства — легенді, вирізьбленій вульгарною латиною, яка ще видима на могильній плиті: у перекладі: Петрус Петрі, що помер 1291 року, майстер церкви Святої Марії у Толедо, чия слава поширювалась його добрими прикладами та звичками, який збудував цю церкву та спочиває тут, бо з огляду на чудову будівлю, яку він створив, він не відчує гніву Божого. Але дата початку будівництва собору не збігається з віком Петруса Петрі, який тоді був би занадто молодим, щоб бути архітектором соборуЗ питання віку Петруса Петрі на дату початку будівництва дивись «The Cathedral of Toledo», The Modern Spain, 1903, José Amador de los Ríos. Але всередині 20-го ст. єпископ Сьюдад-Реаля уважно дослідив це питання та віднайшов ряд документів, які продемонстрували, що до Петруса Петрі існував перший Майстер Мартін, одружений з Марією Гомес та точно французького походження, якого запросив Хіменес де Рада. Один з документів, датований 1227 роком, називає «майстера Мартіна, що працює над Святою Марією у Толедо». Інший документ перелічує дохід, який зібрав собор 1234 року, і має запис про Майстера Мартіна, який працює над собором та винаймає будинок, що належить собору. У пізніших документах з'являються імена Мартіна (каменяря) та Хуана Мартіна (майстра каменярів), які вважаються родичами. Більше документів не з'явилося, тому зараз майстер Мартін вважається першим архітектором собору.
Пізніші дослідження зазначають, що майстер Мартін спроєктував каплиці деамбулаторію і після його або смерті або від'їзду роботу продовжив майстер Петрус, який закінчив два деамбулаторії та збудував трифорії у толедському стилі.
Відомо про існування майстра Родріго Альфонсо наприкінці 14-го ст.; він заклав перший камінь клуатру 1389 року під патронатом архієпископа Педро Теноріо, який помер 10 років потому. Цей архієпископ сприяв створенню багатьох частин собору, наприклад каплиці Святого Власія у клуатрі, відомою своїми чудовими фресками, виконаними майстрами Сієнської школи.
Наступний майстер, про якого є інформація, — Альвар Мартінез (у деяких джерелах — Гонзалез), який наглядав за кількістю видобутку у вапнякових кар'єрах Оліхуелас на кордоні Ольяс дель Рей. Він спроєктував західний фасад собору, будівництво якого почалося 1418 року (зміни 1787 року приховують початковий вигляд фасаду), та єдину вежу собору. Вежа була збудована за правління архієпископа Хуана Мартінеза де Контрерас, чий герб прикрашає фриз, що віншує її першу секцію. Завершена вежа була іншим майстром-скульптором, фламандцем Ханекіном де Брюселас, який прикрасив її гербом наступного архієпископа Хуана де Церезуела. З Ханекіном працювали інші майстри — Егас Куеман, Енріке Егас та Хуан Гуас, які працювали над фасадами, каплицями тощо. Закриття склепінь над центральною навою спереду собору відбулося 1493 року під керівництвом Хуана Гуаса та Енріке Егаса та під патронатом кардинала Мендози.
Великі покровителі XVI ст.: праці та митці
У XVI-XVIII сторіччях відбувалися численні модифікації собору у нових стилях — додавали портали, каплиці, скульптури та картини. XVI сторіччя було золотою добою Толедо, який почали іменувати Імперським містом. За відсутності у місті короля, ним управляли архієпископи-губернатори. У першій декаді сторіччя кенотаф кардинала Мендози був збудований у стилі Відродження; його створення приписують групі майстрів під керівництвом Доменіко Фанчеллі, або, на думку інших, Андреа Сансовіно.