Центр «Брама Гродська — Театр NN» (); також «Брама Гродська — Театр NN» — інституція культури в Любліні. Розташована в Брамі Ґродській (відомій також під назвою Жидівська брама), яка історично слугувала місцем переходу між християнською та єврейською частинами міста. Також осередку належать і активно використовуються прилеглі до Брами кам'яниці (вул. Гродська, 21, 34, частково 36). Інституція спеціалізується на проблемах культурної спадщини; ключове місце в мистецьких та освітніх програмах «Брами» займає питання польсько-єврейського минулого Любліна .

Історія центру

Театр NN виник в 1990 році в Люблінській театральній студії, яка на той час розміщувалась в Брамі Ґродській та прилеглих будинках. Частина «NN» в його назві походить від латинського виразу «Nomen nescio» — «не знаю імені» й первісно означала намір повернення до середньовічної традиції анонімності артистів, які працювали ad maiorem Dei gloriam.

Наступного року Театральна студія (разом з усіма колективами, що входили до її складу) переїхала в Будинок культури Любліна. Внаслідок цього об'єднання виникла нова організація — . Попри всі переваги нової резиденції, для такої кількості колективів тут було замало місця. Черговість використання театральної зали та інших кімнат створювала проблеми, тому колектив Театру NN вирішив у 1992 році відокремитися та повернутися до Брами Ґродської.

Це приміщення було дуже занедбаним. В описі технічного стану будинку за той час записано:

Крім того, Старе місто Любліна в 90-х роках було небезпечним та населеним переважно представниками маргінесу.

Спершу театрали робили ремонт та умеблювання приміщення власними силами. В 1994 році викупив будівлі в приватного власника та виділив кошти на їх реконструкцію. На час масштабного ремонту (що тривав до 2000 року) театральні вистави в закладі призупинилися. Ситуація ускладнювалась тим, що на місці проведення ремонту потрібно було ще провести археологічні розкопки. Зрештою, в підвалах прилеглих до Брами кам'яниць тоді було знайдено найдавніші залишки оборонних мурів Любліна, метафорично названих «корінням міста» .

В 1998 році Театр став окремою незалежною організацією і отримав свою теперішню назву — Ośrodek «Brama Grodzka — Teatr NN». На логотипі Центру зображено силуети Дон Кіхота з його помічником Санчо Пансою на фоні Брами Ґродської — натяк на картину 1934 року «Дон Кіхот на вулиці Ґродській», створену Юліушем Кужонтковським () .

Центр опікується Люблінським музеєм друкарства, що розташований на вул. Жмігруд, 1 в приміщеннях довоєнної друкарні «Популярна».

Театральна діяльність у Центрі

Першою виставою новоствореного театру стали «Wędrówki niebieskie» () за мотивами однойменної книги польського астронома . Прем'єра відбулась 11 травня 1990 року; режисером був Томаш Петрасевич .

Наступним спектаклем, поставленим у 1991 році, стали «Ziemskie pokarmy» ().

У травні 1992 року відбулась прем'єра вистави «Inwokacja». На відміну від попередніх творів, в «Інвокації» грав лише один актор — Вітольд Домбровський. Маючи багато відсилань до текстів Кафки, вистава підіймала теми смерті та вмирання, сенсу життя та цінності людського існування. «Inwokacja» ставилась багато разів і отримала одну з головних нагород на Загальнопольському фестивалі театрів одного актора, що проходив у місті Торунь у 1993 році .

Наступною виставою, прем'єра якої відбулась 26 березня 1993 року, стала «Zbyt głośna samotność» () за мотивами однойменної книги Богуміла Грабала. Єдину роль у ній зіграв Генрик Собехарт ().

Адаптація роману Германа Мелвілла «Мобі Дік», поставлена в червні 1995 року, стала, за словами Томаша Петрасевича, прощанням із певним етапом театрального життя режисера. Коли після довгої перерви він знову повернувся до режисерської праці, акценти змістилися до оповідання історій.

Новий спектакль був поставлений аж 28 квітня 2001 року. Ним став «Był sobie raz» (). Разом із поставленою в лютому 2002 року виставою «O tym jak Fajwł szukał samego siebie» () і в червні того ж року виставою «Tajbełe i jej demon» () ці спектаклі становлять своєрідний триптих із хасидських історій. Перша і остання вистави мають в основі сюжети, описані Ісааком Башевісем Зінгером.

У вересні 2007 року репертуар «Театру» поповнився ще одним твором. Ним стали «Opowieści z Bramy» (), базовані на документах, свідченнях очевидців, літературних текстах. Вистава, що часом набувала форми балади й навіть кантати, описувала Браму Ґродську та осіб, чиє життя виявилося пов'язаним із нею.

В наступній роботі Томаша Петрасевича і Вітольда Домбровського «Opowieści z Bramy — Ostatni demon» () було поєднано твори Зінґера «Останній демон» і «Тайбеле та її демон». Прем'єра відбулася у січні 2009 року на сцені .

Найвідоміший твір Ісаака Башевіса Зінгера, «Штукар із Любліна», став основою до наступного спектаклю, поставленого 29 вересня 2010 року. Вистава не мала ні реквізиту, ні сценографії. Всі ролі виконав Вітольд Домбровський.

Під час Х в серпні 2013 року було показано нову виставу — «Zapomniane opowieści cadyków i rabinów» ().

Першою новою виставою 2015 року стали «Opowieści z Nocy» () на тему Голокосту. В п'єсі використовується поезія уродженця Любліна, єврейського поета та спогади мешканців міста — свідків Голокосту.

Експозиції в «Брамі Ґродській» В приміщенні Центру виставлялися різноманітні експозиції. Саме по собі приміщення з низкою вузьких коридорів та тупиками не є ідеальним для «класичної» виставки, тому творцям експозицій доводилося «вписувати» експонати в той простір, який у них був.

«Lublin w fotografii do 1939 roku» () став першою експозицією, показаною в Брамі. Через місцевий відділ видання Gazeta Wyborcza працівники Центру звернулися до городян із закликом принести свої старі фотографії. Крім того, багато знімків, використаних у виставці, було знайдено в архівах. Відкриття експозиції, оформленої у вигляді театральної сценографії, відбулося в травні 1998 року.

Продовженням «Любліну в фотографії до 1939 року» стала експозиція «Portret Miejsca» () 1999 року. Її експонатами стали старі фото (в тому числі аерофотографія), плани, архівні документи, книги й тексти, що мають стосунок до Любліна. Відвідувача виставки супроводжувала реконструкція звуків довоєнного міста: стукіт дерев'яних коліс по бруківці, дзвони костелів, торги, єврейські пісеньки тощо. Окрасою експозиції став великий макет міжвоєнного Любліна разом з його , виконаний в масштабі 1:250 під керівництвом архітектора та моделювальника Мар'яна Лози. Тут показано понад 800 об'єктів, з них більше 300 вже не існують в реальності. У 2008 році в рамках проєкту «Sprawiedliwi wśród Narodów Świata — Światła w Ciemności» виставку «Portret Miejsca» було доповнено новими експонатами, що стосувалися теми допомоги євреям в часи Голокосту.

«Elementarz — Dzieci w obozie na Majdanku». Від 2002 року в музеї на Майданеку реалізувалася програма ЄС «Нацистські концтабори в історичній пам'яті». Його частиною стала влаштована працівниками Брами у 2003 році виставка «Elementarz — Dzieci w obozie na Majdanku» (). Вона знаходиться в бараці № 53 концтабору та присвячена чотирьом дітям, які тут перебували: євреям Генрику Житомирському та Галіні Ґринштейн, полячці Яніні Бучек, білорусу Пйотру Кіріщенко . Станом на осінь 2014 року виставка закрита для відвідувачів .

У 2010 році за фінансової підтримки Міністерства культури і національної спадщини Польщі було відкрито нову експозицію — «Lublin. Pamięć Miejsca» (), яка діє донині. Вона містить частину експонатів із попередньої виставки «Portret Miejsca» та була доповнена мультимедійними частинами. В одній із зал відвідувачі бачать «Стіну голосів» — скриньки з динаміками, натиснувши на які можна почути розповіді про старий Люблін — про його запахи, смаки, звуки. Аудіозаписи, що використовуються тут, були зібрані в рамках проєкту «Усна історія».

У численних , що супроводжують відвідувача Центру впродовж всієї виставки, можна побачити чорно-білі фотографії міжвоєнного Любліна. На додаток, у кімнаті, присвяченій жертвам Голокосту, знаходяться 70 кольорових знімків Люблінського гето, виконаних німецьким солдатом Максом Кірнебреґом. У 2012 році галерея зображень поповнилась фотографіями, які були знайдені під час ремонту на даху будинку на Ринку, 4. Тоді під стріхою знайшли 2700 скляних негативів, замотаних в газети та ганчір'я. Власники кам'яниці переказали їх Осередкові на 10 років. Автора фото було встановлено лише у 2015 році — ймовірно, ним є Абрам Зильберберґ () .

Окрема зала присвячена Праведникам народів світу (особам, які в роки Голокосту рятували євреїв) з Люблінщини. Тут можна почитати їх історії та послухати їх спогади. Ще одним цікавим об'єктом є макет старої частини міста у 1930-х роках, в якому відтворені мініатюри 840 будинків — кам'яниць, магазинів, синагог тощо.

Історично-просвітницька діяльність «Брами Ґродської — Театру NN»

«Poemat o Miejscu»

Починаючи з кінця XIV століття навколо Люблінського замку існував , цілком зруйнований після ліквідації гітлерівцями Люблінського гето. Зараз на його місці автовокзал, газони, а на місці головної вулиці єврейського кварталу, вулиці Широкої, заасфальтована автостоянка. Аби зберегти пам'ять про колишнє єврейське життя тут, Центром двічі (у 2002 і 2004 роках) проводилася містерія «Poemat o Miejscu» (). На всій території колишнього єврейського кварталу вимикається освітлення, створюючи контраст між іншими частинами міста, де продовжується звичайне життя, і територією навколо замку, де панує темрява. Учасники містерії, починаючи від Брами Ґродської, проходять шлях до неіснуючої тепер синагоги Магаршала. По дорозі з відчинених каналізаційних колодязів б'є світло прожекторів і лунають голоси (аудіозаписи розповідей в'язнів тюрми Люблінського замку та мешканців міста, які були свідками існування та ліквідації гетто). Ближче до голоси лунають із гучномовців автовокзалу. Але коли учасники заходу доходять до синагоги, шлях їм перекриває велика чорна заслона.

Ще одним символом колишнього існування єврейського кварталу в Любліні у 2004 році став вуличний ліхтар на вулиці Підвале. Це справжній ліхтар, який зберігся з довоєнних часів (лише перероблений для електричного освітлення). Запалений під час другої містерії «Поема про місце» в знак пам'яті, він горить і вночі, і вдень.

«Jedna Ziemia — Dwie Świątynie»

Під час Конгресу християнської культури, що проходив 15-17 вересня 2000 року в Любліні, було влаштовано багатолюдну містерію «Jedna Ziemia — Dwie Świątynie» (). В ній взяли участь близько двох тисяч осіб . Із місця, де була раніше синагога Магаршала, рабин Польщі Міхаель Шудріх набрав у горщик ґрунт. Із місця, де раніше був , його набрав люблінський архієпископ . Далі ці горщики передавалися з рук в руки — з католицького боку їх передавала молодь Любліна та праведники народів світу (люди, що рятували євреїв під час Голокосту), з єврейського боку — вцілілі під час Другої світової війни євреї та молодь із міста-побратима Любліна Рішон-ле-Ціон . Під Брамою Ґродською, як символічним місцем з'єднання християнської та юдейської культур, земля з обох горщиків була змішана в одну велику діжку польською та єврейською дитиною, а також професором Люблінського католицького університету і туди було посаджено виноградну лозу.

Професор Векслер-Вашкінель був обраний для цієї місії не випадково. Він був католицьким ксьондзом, який у віці 35 років дізнався від матері, що насправді не є її рідним сином. Він народився в єврейському гетто і за походженням є євреєм. Згодом йому вдалося дізнатися імена своїх біологічних батьків і до польського імені (Ромуальд Вашкінель) додати ім'я та прізвище свого справжнього батька (Якуб Векслер). Попри те, що Векслер-Вашкінель сприймав себе як єврея, він продовжував працю як католицький священник. Крім того, Ромуальд Якуб Векслер-Вашкінель брав активну участь у різних заходах, спрямованих на порозуміння між різними народами та різними релігіями.

Геньо Житомирський