R.E.M. (вимовляється як «ар-і-ем») — американський рок-гурт, сформований в місті Атенс, штат Джорджія в 1980 році, вокалістом Майклом Стайпом, гітаристом Пітером Баком, басистом Майком Міллзом та ударником Біллом Беррі. Один з найважливіших та значних гуртів, що зробили вплив на альтернативний рок. Гурт майже одразу привернув до себе увагу мелодійним звуком гітари Пітера Бака, який грав також в стилі арпеджіо, і характерним вокалом Майкла Стайпа, який співає не відриваючи губ від мікрофона. R.E.M. випустили свій перший сингл «Radio Free Europe» в 1981 році на незалежному лейблі Hib-Tone. В 1983 році гурт випустив свій дебютний альбом Murmur, позитивно зустрінутий критиками, і сформував свою репутацію протягом найближчих кількох років у рамках наступних альбомів, постійних гастролей, і за підтримки студентських радіостанцій. Після декількох років андеґраундного успіху, R.E.M. увірвалися в мейнстрім зі своїм синглом «The One I Love» в 1987 році. Гурт підписав контракт з лейблом Warner Bros. і випустив успішний альбом Green в 1988 році. Гурт став використовувати політичні та екологічні проблеми у своїх текстах, і почав виступати на великих майданчиках у всьому світі.
На початок 1990-х, коли альтернативний рок став мати успіх серед широкої аудиторії, R.E.M. розглядалися як піонери жанру та випустили два своїх найбільш комерційно успішних альбоми — Out of Time (1991) і Automatic for the People (1992), останній відійшов від традиційного звучання гурту. Альбом 1994 року Monster повернув гурт до більш рок-орієнтованого звуку. На підтримку альбому R.E.M. почали своє перше турне за останні шість років; але тур був затьмарений тим, що під час нього до медичної допомоги зверталися три учасники гурту. В 1996 році музиканти знову підписали контракт з лейблом Warner Bros., як повідомлялося, сума контракту становила $80 млн, і на той момент це був найдорожчий контракт в історії. У наступному році Білл Беррі покинув гурт, а Бак, Міллз та Стайп продовжили свій творчий шлях як тріо. Пройшовши через деякі зміни в музичному стилі, гурт продовжив свою кар'єру в наступному десятилітті, з перемінним критичним та комерційним успіхом. У 2007 році гурт був введений до Зали слави рок-н-ролу. R.E.M. розпались дружно у вересні 2011 року, оголосивши про розкол на своєму сайті.
Історія гурту
Формування (1980—1981)
В січні 1980 року Майкл Стайп та Пітер Бак зустрілися в музичному магазині Wuxtry Records, Атенс, в якому працював Бак. Хлопці виявили, що поділяють спільні музичні смаки в музиці, особливо їм подобалися стилі панк-рок та протопанк таких виконавців як Патті Сміт, Television і The Velvet Underground. Пізніше Стайп сказав: «Виходить, що я купував всі платівки, які він [Бак] відкладав для себе». Незабаром Стайп і Бак зустріли студентів Університету Джорджії Майка Міллза та Білла БерріHoldship, Bill. «R.E.M.: Rock Reconstruction Getting There». Creem. September 1985., які грали музику разом ще зі школи. Квартет домовився про співпрацю в кілька пісень, Стайп пізніше зауважив, що «ні в кого з них не було великих планів». Їх все ще не названий гурт провів кілька місяців репетицій та зіграв свій перший концерт 5 квітня 1980 року на дні народження у друга, який відбувся в перетвореній єпископальній церкві. Після розгляду таких назв як «Twisted Kites», «Cans of Piss», і «Negro Wives», гурт зупинився на «R.E.M.», яку Стайп вибрав навмання зі словника.
Учасники гурту зрештою кинули університет, щоб зосередитися на своєму гурті. Вони знайшли свого першого менеджера Джеферсона Голта, клерка магазину звукозаписів, який настільки був вражений виступом R.E.M. в його рідному місті Чапел-Гілл, що переїхав до Атенсу. Успіх R.E.M. був майже негайним в Атенс та навколишніх областях; гурт поступово залучав все більше публіки на свої концерти, що викликало певне невдоволення серед музичної спільноти Атенс. Протягом наступних півтора років R.E.M. гастролював по всій південній частині Сполучених Штатів. Гастролі проходили важко, оскільки гастрольні схеми для альтернативних рок-гуртів тоді ще не існували. Гурт здійснював поїздки в старому блакитному фургоні, яким керував Джеферсон Голт, і всі учасники гурту жили на посібники з харчування, розміром в $2 на день.
Влітку 1981 року R.E.M. записали свій перший сингл «Radio Free Europe» із продюсером Мітчем Істером на студії Drive-In Studios в місті Вінстон-Сейлем, штат Північна Кароліна. Сингл був випущений на локальному незалежному лейблі Hib-Tone з початковим тиражем в 1000 екземплярів, які були миттєво розпродані. Незважаючи на свою невелику згадку в пресі, сингл отримав визнання критиків та увійшов до списку одного з 10 найкращих синглів року газети The New York Times.
Murmur і Reckoning (1982—1984)
В жовтні 1981 року R.E.M. записали міні-альбом Chronic Town з Мітчем Істером і планували випустити його на новому інді-лейблі, названому Dasht Hopes. Тим не менш лейбл I.R.S. придбав демозапис першої рекорд-сесії гурту, записану з Істером, який циркулював протягом багатьох місяців. Гурт відхилив пропозицію мейджор-лейблу RCA Records на користь I.R.S., з якими вони підписали контракт в травні 1982 року. I.R.S. видав Chronic Town у серпні того ж року, як своє перше видання в США. Журнал NME у своїй рецензії на міні-альбом оцінив таємничу ауру пісень і прийшов до висновку, що «R.E.M. звучать правдоподібно і чудово почути дещо настільки ж невимушене і хитромудре як це» .
I.R.S. спершу звів R.E.M. з продюсером Стівеном Хейгом для запису їх дебютного альбому. Акцент продюсера на технічному вдосконаленні залишив гурт незадоволеними і учасники гурту попросили лейбл дозволити записати альбом з Мітчем Істером. Лейбл погодився на «пробну» сесію, що дозволило гурту повернутися в Північну Кароліну і записати пісню «Pilgrimage» з Істером і помічником продюсера Доном Діксоном. Почувши композицію, I.R.S. дозволили гурту записати альбом з Істером і Діксоном. Через негативний досвід зі Стівеном Хейгом, гурт записав альбом через процес заперечення, відмовившись включати в нього кліше рок-музики, такі як гітарні соло або популярні тоді синтезатори, для того, щоб надати своїй музиці «вічне» почуття. Закінчений альбом Murmur був зустрінутий визнанням критиків відразу після виходу в 1983 році, а журнал Rolling Stone помістив альбом у свій список як альбому року. Альбом досяг 36 рядку в чарті Billboard 200. Перезаписана версія «Radio Free Europe» стала головним синглом альбому і досягла 78 рядку в Billboard Hot 100 в 1983 році. Незважаючи на визнання, отримані альбомом, Murmur був проданий у кількості лише близько 200 000 примірників, що лейбл I.R.S. вважав не виправданим очікування.
В жовтні 1983 року R.E.M. вперше виступили на телебаченні на шоу «Late Night with David Letterman», в ході якого гурт виконував нові, невідомі пісні. П'єса, в кінцевому рахунку названа «So. Central Rain (I'm Sorry)», стала першим синглом з другого альбому гурту, Reckoning (1984), який був також записаний з Істером і Діксоном. Альбом був також зустрінутий визнанням критиків; редактор New Musical Express Мет Сноу писав, що альбом Reckoning «підтверджує, що R.E.M. один з найкрасивіших і захоплюючих гуртів на планеті». У той час як Reckoning досяг 27 місця в альбомному хіт-параді США — незвично висока позиція для гурту, що грає в стилі коледж-рок, в той час — мізерна ротація і неефективна дистриб'юція за кордоном привели до того, що альбом провалився в зарубіжних хіт-парадах, досягнувши тільки 91 місця у Великій Британії.
Fables of the Reconstruction і Lifes Rich Pageant (1985—1986)
Третій альбом гурту, Fables of the Reconstruction (1985), продемонстрував зміну напрямку гурту. Замість Істера і Діксона, R.E.M. віддали перевагу продюсеру Джо Бойду, який працював з гуртом Fairport Convention і Ніком Дрейком, щоб записати альбом в Англії. Учасники гурту визнали сесії несподівано важкими через холодну зимову погоду і погану їжу; ситуація призвела до того, що гурт був на межі розпаду. Похмурість, яка супроводжувала запис альбому, привела до того, що забезпечила контекст для самого альбому. Лірично Стайп став створювати сюжетні лінії за мотивами південної міфології, зазначивши в інтерв'ю 1985 року, що він був натхненний «самою ідеєю про старих, що сидять без діла біля багаття, передаючи… легенди та байки своїм онукам» . Fables of the Reconstruction став найбільш продаваним альбомом, випущеним I.R.S. в Америці на той момент. Тим не менш, він був погано прийнятий в Європі та відгуки критиків були змішаними, причому деякі критики вважали його нудним і погано записаним. Як і у випадку з попереднім альбомом, сингли з Fables of the Reconstruction були, в основному, проігноровані основними радіостанціями. Між тим, I.R.S. все більше розчаровувався в тому, що гурт не бажав ставати мейнстрімовим.
Для запису свого четвертого альбому R.E.M. привернули продюсера Дона Гехмана, який працював з Джоном Мелленкемпом. В результаті, на альбомі Lifes Rich Pageant (1986) вокал Стайпа був висунутий на передній план щодо музики. В інтерв'ю 1986 року для Chicago Tribune Пітер Бак сказав: «Майкл стає все кращим у тому, що він робить, і він стає більш впевненим у цьому. І я думаю, це проявляється в становленні його голосу»Popson, Tom. «Onward and Upward and Please Yourself». Chicago Tribune. October 17, 1986.. Продажі альбому помітно покращилися в порівнянні з Fables of the Reconstruction і в кінцевому підсумку він досяг 21 рядку в чарті Billboard. Сингл «Fall on Me» також мав підтримку на комерційному радіо. Lifes Rich Pageant був першим альбомом гурту, який був сертифікований як золотий з продажами понад 500 000 примірників. Хоча американські студентські радіостанції залишалися основною підтримкою гурту, R.E.M. починали поступово створювати мейнстрімові рок-хіти, здатні пробитися в хіт-паради, але їх музика все ще зустрічала опір з боку комерційних радіостанцій. Після успіху Lifes Rich Pageant I.R.S. видав Dead Letter Office, збірник складений з композицій, записаних гуртом в ході їх сесій для альбому, багато з яких були або випущені як бі-сайди або залишалися невипущені взагалі. Незабаром після цього I.R.S. склав музичний відеокаталог R.E.M. (за винятком «Wolves, Lower»), як перший відео реліз гурту, під назвою Succumbs.
Прорив (1987—1990) Дон Гехман не мав змоги продюсувати п'ятий альбом R.E.M., тому запропонував гурту працювати зі Скоттом Літтом. Літт буде продюсером наступних п'яти альбомів гурту. Альбом Document (1987) продемонстрував частину з найбільш відверто політичних пісень Стайпа, зокрема «Welcome To the Occupation» і «Exhuming McCarthy», які були реакцією на консервативну політичну обстановку в 1980-х роках, під час правління американського президента Рональда Рейгана. Джон Пейрлес з The New York Times написав у своїй рецензії на альбом: «Document є впевненим і зухвалим, якщо R.E.M. збирається перейти від статусу культового гурту до масової популярності, альбом вказує, що гурт добереться туди на своїх власних умовах». Document став проривним альбомом гурту і перший сингл альбому «The One I Love» потрапив в Топ 20 чартів США, Великої Британії і Канади. До січня 1988 року Document став першим альбомом гурту, який був проданий в кількості більше мільйона примірників. У зв'язку з успіхом гурту, журнал Rolling Stone оголосив R.E.M. «Найкращим рок-н-рольним гуртом Америки», це було написано на обкладинці грудневого випуску 1987 року.