Миртюки — село Стрийського району Львівської області.
Назва Очевидно, що назва села Миртюки й походить від назви поля Мєртюкі, яке тягнулося від Братківців аж до Верчан, природною межею якого був правий рукав річки Жижава та польова дорога, що тягнулася паралельно русла річки.
Польська назва поля трансформувалась в українську назву села Мєртюкі або Міртюки На російському письмі ця власна назва передавалась як Мертюки або Миртюки. Усталився правопис Миртюки.
Історія
Село Миртюки, що знаходиться на правому березі річки Стрий, виникло у період між двома світовими війнами. За часів Другої Речі Посполитої належало до Братківської гміни Стрийського повіту Станіславського воєводства. Зараз це населений пункт Стрийського району Львівської області, Україна.
Події до заснування населеного пункту Територія сучасних Миртюк адміністративно належала до Браківців. На перехресті доріг стояв пам'ятник святому Антонію Падевському (Падуанському), який у 90 роки XX ст. перенесено на сільське кладовище. Як відомо, Антоній Падевський 10 років був монахом ордену францисканців, за легендою, мав дар говоріння мовами. У XV — XVI століттях монахи Ордену францисканців засновували монастирі на землях Східної Галичини. Це був період так званої монастирської колонізації. Можливо, що саме їм належала ідея спорудити пам'ятник Антонію на перехресті та покласти початок заселенню Миртюк.
За даними археологічної експедиції 1931 року людина на цих теренах з'явилася ще у III ст. до н. е. Було знайдено рештки культури шнурованої кераміки. Кілька десятків століть досліджувана територія освоюється повільно та з зростанням кількості населення у Братківцях виникає потреба заселення та освоєння нових територій австрійсько-польськими колонізаторами, які вже давно відчували нестачу земель на метрополії. У XVIII столітті інтенсивно освоюються землі навколо Стрия німецькими колоністами, які привозять з собою не тільки нові технології, але й протестантську віру.
Польський період Як видно з наведеної таблиці (за матеріалами збірника «Стрийщина») галицьке село формувалося у полікультурному багатонаціональному середовищі, втраченому внаслідок радянської окупації та Другої світової війни.
РікГр.кат. (укр)Лат. (пол)Протест. (інших)Мойс. (жидів)ВсьогоК-сть будинків Братківці, Слобідка, Миртюки 1909 1243 186 14 1051548 1914 1535 441 61 218 2255 1921 1858 293 1931 1580 670 46 80 2376 385 Миртюки, Слобідка 2004 1638 428
Заселення Миртюк тісно пов'язане з господарською діяльністю жителів с. Братківці, бо саме їм польсько-австрійський уряд надавав у користування землю на Жижаві. На території сучасних Миртюк до Першої світової війни було декілька жилих будинків, які розміщувались вздовж польової дороги, у яких проживали Кемпа Леон, його дружина Ришель та дочка Гелька. На правому березі Жижави біля млина проживали Дратва і Чабана. Вздовж центральної дороги були будинки Пророка Шимона, Червіньських, Войтоня Юзека, Каміньських, М.Гефера, М Прерар, А.Блаш. Міхал Пшебила жив у будинку на протилежному боці. У будинку Косовського Антона була відкрита у 1945 р. школа, а тепер там знаходиться поштове відділення. Вздовж центральної дороги проживали Кузьо Тимко, Праненмаєр Казимир, Пророк Міхал, Скалка Юзеф, Солтис Обушко проживав по сусідству з Віктором Словінські. Мадура не завершив свій дім, який і тепер світиться порожніми віконницями. Це — колишнє приміщення сільського клубу та бібліотеки.
З 1923 року Польща проводить відверту асиміляційну політику щодо населення Західної України. Колонізаційна політика була спрямована на утворення «п'ятої колони» — так званих осадників. Осадниками були демобілізовані солдати, відставні чиновники, а потім усі охочі. До 1939 року у сільській місцевості оселилося 200 тис. поляків, а в містах — 100 тис.
Починаючи з 1925 року розпочинається заселення невеликої площі між залізницею і дорогою переселенцями з польських земель, які працювали на державній службі у Стрию або були відставними службовцями і польський уряд надав їм землі для довічного користування у приміських селах, бо в Стрию для них не вистачало житла. На цих землях з'явилось кільканадцять будинків з характерною для сіл Східної Польщі забудовою та поселились люди, які за своїм походженням та освітою були у більш привілейованому становищі ніж колишні власники землі. Розпочався новий етап запровадження нових правил ведення господарства. Нові колоністи (осадники) вели особливий спосіб життя, який тяжів до польської общини Стрия. Діти ходили до польських шкіл у Стрию та у початкову польську школу на Слобідці. Окремі жителі підтримували тісні зв'язки з родиною десь під Берліном, Варшавою чи Дрезденом, а дехто з родини перебував у Бельгії чи Франції.
У 30-тих роках 20 століття у Польщі прокотилась хвиля політичних репресій проти українців, які були незадоволені асиміляційними процесами у Східній Галичині. Політичні процеси не минули стороною і село Миртюки. У газеті «Стрийська думка» за 16 жовтня 1934 року була розміщена стаття про намірне вбивство вчителя А. Йормана зі Стрілкова римарським учеником 19-літнім Петром Кузівим з Мєртюк. У статті йдеться про те, що у стрілківського вчителя хтось стріляв, коли він повертався додому вночі. Прямих доказів замаху на А. Йормана не було, але це не перешкодило трибуналу засудити Петра Кузіва до 10 років ув'язнення, а 9 голосів присяжних підтвердили вищу міру покарання. Свідками на суді були жителі Стрілкова Романчуківна, Ковальська, Ткач, Гринчишин, Солтис, які підтвердили сумніви А. Йормана.
Перший номер газети «Стрийська думка» побачив світ у січні 1934 року, і зразу ж завоював симпатії в українського населення Стрийщини. На сторінках газети поміщались матеріали, які свідчили про репресії польської влади щодо українського населення, а також акти громадянської непокори. У липні 1934 року до Берези Катузької було відправлено 8 юнаків Стрийщини, а через місяць така ж доля спіткала і Петра Кузіва. Молодь Стрийщини не стояла осторонь політичної боротьби. З інших джерел довідуємось, що Петро Кузів у 1934 році вступив до ОУН і загинув у роки Другої світової війни. Кузів Іван загину у Фалиші, а Онуфрій був поранений у Верчанах. Щоб не потрапити до рук ворога застрелив себе.
Миртюки під час Другої світової війни
До середини 40 рр. XX ст. на Миртюках проживали Масюта, Нізінські, Глас, Рембач, Кій, Жара. У переддень війни в селі поселився директор школи з Трускавця Євстахій Мацан, який продав будинок у Дрогобичі, а на Миртюках побудував за аналогічним проектом. У роки Другої світової війни у його будинку розміщувалась штаб квартира німецького командування, а законні мешканці проживали у підвалі. Мацан знав німецьку мову, тому його використовували інколи як перекладача. Завершення воєнних дій на території Стрийщини14 серпня 1944 р. Євстахій Мацан був призначений директором Стрілківської школи.
Комарницький Л. Д. згадує, що, коли їх родина переїхала до Миртюк у селі проживало лише чотири українські сім'ї, у Миртюках було приблизно 20 хат. Жителі в основному займалися землеробством, працювали на залізниці, на млинах та тартаках. На Миртюках КомарницькийЛ. Д. проживає з 1933 року. У 1941 році юнак був вивезений німцями на примусові роботи. У 1945 році повернувся знову у село. У цей час уже йшло виселення поляків до Польщі, а на їх місце приїжджали українські сім'ї з Польщі. Декілька польських родин повернулись на свою батьківщину.
У 1941 році у напівпорожньому селі були розквартировані німецькі солдати. Власники будинків проживали в напівпідвальних приміщеннях. Молодих людей відправили на примусові роботи до Німеччини та Австрії.
Протягом 1943-44 років на село впало 3-4 авіаційних бомби, які пошкодили декілька будинків, але жертв не було.
Ймовірно, що до 30 років XX ст. на Миртюках не було кладовища, бо перші поховання припадають на другу половину 30 років. Ця невеличка площа збереглась і досі. Навколо хреста, біля якого височіє черешня, пустує місце. Кажуть, що це перша могила дівчини-польки. Інші могили не мають певних зовнішніх ознак захоронень, а деякі з них поступово зрівнюються з землею. Кладовище освячували священики греко-католицького та католицького обрядів.
У роки війни та у перші повоєнні роки протистояння між поляками і українцями було вигідне як німецьким так і радянським загарбникам. Вони особливо не вмішувались, до певної міри, у ці стосунки. На урочищі Воротище поляки, переодягнувшись у німецьку форму, розстріляли сім'ю Душинських, а в 1945 році напали на Грибниках на підводи з дахівкою, яку везли селяни Станкова, щоб перекрити спалену нацистами хату.
Комарницький зазначає, що на Миртюках стосунки поляків і українців були нормальними, хоча поляки також готувались до збройної боротьби: на Миртюках було знайдено 2 склади зброї на подвір'ях колишніх власників.
5 серпня 1944 року під натиском Червоної Армії німецькі війська відступили, але протистояння між поляками та українцями не припинилось. Саме у ті роки було прийнято рішення про розмежування кордонів.
Масове переселення супроводжувалось конфіскацією майна, вбивствами. Дуда Ян у 1928 році побудував на Миртюках хату. Мав трьох синів. У 1944 році його родину виселили з Миртюк до Сибіру. Згодом вони через Індію повернулись до Польщі.
Миртюки за часів СРСР
З відновленням державності Польщі та радянізацією західноукраїнських земель розпочинається черговий розподіл матеріальних ресурсів, який став причиною переселення сотень тисяч осіб польської та української національностей. Система міждержавних договорів передбачала таке широкомасштабне переселення. При районних радах були створені переселенські відділи, які вели облік, звіти, а також видавали відповідну документацію.
У покинуте село почали прибувати люди з різних сіл Польщі, сусідніх з Миртюками сіл, жителі яких допомагали воїнам УПА.
Заселення Миртюк тривало до 1951 року вихідцями з прилеглих сіл, жителі яких тією чи іншою мірою були пов'язані з національно-визвольним рухом (Корчунок, Пила, Бережниця), українці з території Польщі.
Наступний етап заселення Миртюк — етап хрущовської відлиги, коли до Миртюк на постійне проживання повертались репресовані. Друга половина 60-х — перша половина 70-х років охоплює період інтенсивного освоєння неужитків під забудову та промислове будівництво. І, нарешті, завершальний етап 90-ті роки XX ст. роздача під забудову орних земель на лівому березі Жижави. Колишні братківські Лани (Łane) отримали назву Нові Миртюки.
Отож, процес заселення Миртюк з перервами тривав майже 1,5 століття. Найінтенсивнішим слід вважати 70-ті — 90-ті роки XX століття.
Поряд з цим відбувався складний процес формування Миртюк, як окремої адміністративної одиниці, який привів до відокремлення від Братковець двох сіл — Слобідки та Миртюк. Цьому посприяв також поділ братківських земель на два колективні господарства з центром у Стрілкові та Станкові, і у зв'язку з цим переведенням Миртюк та Слобідки у підпорядкування Стрілківської сільської ради. У перші роки незалежності України було прийнято рішення про утворення Миртюківської сільської ради, до якої ввійшло і село Слобідка. Таким чином, у проймі двох рукавів Жижави та річки Стрий, утворилась нова адміністративна одиниця, яка у 30-х рр. XX ст. носила назву .
За декілька років село Миртюки стало переважно заселене українцями — вимушеними переселенцями з Польщі. У роки хрущовської відлиги у село переїхала сім'я Шимків з Снігурівського району Херсонської області.
Вимушені переселенці були власниками певного майна, вартість якого їм ніхто не компенсував і до сьогодні. Переселенцям видавали Переселенський квиток на право користуватись пільгами передбаченими постановою Ради Міністрів СРСР від 30 липня 1949 року № 3277 При райвиконкомах були створені переселенські відділи. Переселення мало законні підстави — міждержавні угоди, посімейні та поешелонні списки. Поселенці отримували невелику кількість поля, державну допомогу.