Габріель д'Естре ( (; Petit Robert dictionary, Dictionnaires Le Robert, Paris, 1988Desclozeaux, Adrien, Gabrielle d'Estrées, marquise de Monceaux, duchesse de Beaufort, H. Champion, Paris, 1889, p. 2 , (French), Монлуї-сюр-Луар — , Париж) — перша герцогиня де Бофор і де Верней, маркіза де Монсо, офіційна фаворитка короля Генріха IV Великого.
Біографія Народилася в 1573 (за іншою версією в 1571 або 1570) році шостою з вісьмох дітей начальника артилерії Антуана д'Естре і його дружини, Франсуази Бабу де Лабурдезьер.
За твердженнями деяких сучасників, у віці 16 років за шість тисяч екю була продана матір'ю королю Генріху III.
Королю дівчина нібито не сподобалася (вона скидалася йому на його нелюбу дружину Луїзу), і ходили чутки, що надалі Габріель досить довго переходила з рук у руки: спершу була коханкою італійського фінансиста Себастіана Замета, рік жила з кардиналом де Гізом, потім послідовно належала герцогові де Лонгвилю і Роже де Бельгарду, а також кільком дворянам з околиць замку Кевр, поки в 1590 з нею не познайомився король Генріх IVDesclozeaux, p. 7. Версія, згідно з якою саме Бельгард представив Габріель королю, і той її у нього забрав, є найпопулярнішоюDesclozeaux, pp. 16—17, бо про це кілька разів згадує Тальман де Рео у своєму збірнику анекдотів.
Генріх зробив її своєю коханкою і про око в лютому 1591 року обвінчав із Ніколя д'Амервалем де Ліанкуром (шлюб був розірваний у 1594 році). Красива й дотепна Габріель справляла великий вплив на короля, завдяки їй він прийняв католицизм і хотів навіть розлучитися з Маргаритою Валуа і звести її на престол.
Зведена в герцогині де Бофор і маркізи де Монсо, Габріель була скромною і не використовувала свій вплив на короля на зло, а тому здобула загальну прихильність двору. В червні 1594 року, через три місяці після проголошення Генріха королем Франції, д'Естре народила сина, якого на честь Гая Юлія Цезаря назвали Сезаром. 1595 року король узаконив хлопчика, а в 1598 подарував йому титул герцога Вандомського.
26 березня 1596 року в Руані Габріель народила дочку Катерину-Генрієту, яка своєю чергою була названа на честь рідної тітки, батькової сестри Катерини де Бурбон, яка була близькою подругою Габріель. Ще одного королівського бастарда, сина Олександра фаворитка народила в 1598. Тепер Габріель д'Естре могла повноправно стати дружиною Генріха і королевою Франції, все було готове до весілля, але на Страсному тижні 1599 року, Габріель на четвертому місяці вагітності отруїлася фруктами, надісланими їй від імені її нареченого Генріха IV, і 10 квітня померла. При дворі подейкували, що фаворитку отруїли представники тих придворних кіл, які були зацікавлені в укладанні шлюбу короля з представницею сімейства Медічі. Габріель була похована в абатстві Нотр-Дам-ла-Рояль де Мобюїссон в Іль-де-Франсі.
17 грудня 1600 року в Руані король одружився з тосканською принцесою Марією Медічі, яка згодом народила шістьох законних дітей, зокрема майбутнього короля Франції Людовіка XIII Справедливого.
Приписувані Габріель «Mémoires» (П., 1829; нове вид., 1852) — ймовірно, підробка.
Родина Від Генріха IV мала дітей: Сезар (1594—1665), з 1598 перший герцог де Вандом. Дружина з 1608 р. — Франсуаза Лотаринзька (1592—1669), третій герцогиня де Меркер і герцогиня де Пант'євр Катерина Генрієтта (1596—1663), знана як Мадмуазель де Вандом; чоловік з 1619 — Карл II Лотаринзький(1596—1657), другий герцог д'Ельбеф, граф д'Аркур, у шлюбі народила шістьох дітей. Александр де Вандом (1598—1629), знаний як Шевальє де Вандом, великий пріор Мальтійського ордену, у 1626 році брав участь у змові проти кардинала Рішельє, за що був запроторений в Венсенський замок, де помер. мертвонароджений син (1599).
В літературі Габріель д'Естре одна з головних героїнь роману Генріха Манна «Зрілі роки короля Генріха IV» (1938). Головна героїня роману Огюста Маке «Прекрасна Габріель або Дочка Мельника» (1855). Вольфрам Флейшгауер «Пурпурна лінія».
Див. також «Габріель д'Естре з сестрою»
Коментарі
Примітки
Література Loiseleur, «Ravaillac et ses complices» (П., 1873); Descloseaux A. Gabrielle d Estrées, marquise de Monceaux, duchesse de Beaufort. — P.: Champion, 1889. Auguste Maquet, «La Belle Gabrielle» 1854—1855.