Бла́ж Сли́шкович (; 30 травня 1959, Мостар, ФНР Югославія) — югославський та боснійський футболіст та футбольний тренер. Найбільше відомий завдяки виступам у складі сплітського «Хайдука», марсельського «Олімпіка» та збірної Югославії. Чемпіон Європи серед молодіжних команд (1978). Володар Балканського кубка (1980). Як тренер запам'ятався роботою у збірній Боснії і Герцеговини, хорватському «Хайдуку» та низці інших клубів.
Життєпис
Кар'єра гравця Блаж Слишкович народився в Мостарі, в родині боснійських хорватів. Батько хлопця був футболістом місцевого «Вележа», тож у Блажа не виникало сумнівів стосовно свого майбутнього і вже у 17-річному віці тренер «Вележа» почав залучати його до ігор основного складу. Майже одразу увагу на Слишковича звернули і наставники молодіжної збірної Югославії, яким технічний півзахисник припав до вподоби напередодні підготовки до молодіжного чемпіонату Європи 1978 року. Саме цей чемпіонат і став першим серйозним успіхом Блажа в дорослому футболі. За підсумками двох матчів, що відбулися 7 та 21 травня 1978 року, югославська «молодіжка» здолала однолітків з НДР з загальним рахунком 5:4 (1:0 та 4:4) та здобула «золото» континентальних змагань. Разом зі Слишковичем тріумфаторами чемпіонату стали такі відомі в майбутньому футболісти, як Златко Краньчар, Вахід Халілходжич, Ненад Стойкович та інші. 15 листопада того ж року юний півзахисник «Вележа» дебютував у національній збірній Югославії, відігравши один тайм у матчі з греками в розіграші Балканського кубка.
1979 року Слишкович у складі збірної Югославії взяв участь у Середземноморських іграх, що проходили у Спліті. У фінальному поєдинку югослави здолали аматорську збірну Франції з рахунком 3:0 та підтвердили статус однієї з найперспективніших європейських збірних, а Бака протягом турніру відзначився двома забитими м'ячами у ворота команд Єгипту та Греції. Наступного року, незважаючи на доволі переконливу як для молодого футболіста гру, Слишкович не потрапив до заявки збірної Югославії на Літні Олімпійські ігри в Москві, однак цей рік став відправною точкою для успіхів на клубному рівні — у сезоні 1980/81 років скромний «Вележ», не в останню чергу завдяки зусиллям Слишковича, доволі несподівано здобув перемоги у Кубку Югославії та клубному розіграші Балканського кубка. Після цього стало остаточно зрозуміло, що 22-річний лідер клубу готовий до нових викликів і його перехід до сильнішого колективу — лиш питання часу, тим більше що умови, на яких Блаж грав у «Вележі», зовсім не відповідали статусу гравця. Як він сам зазначив багато років по тому, грати доводилося фактично за їжу, бо фінансово клуб його не забезпечував.
Наступний сезон Слишкович розпочав у лавах одного з лідерів югославського футболу — сплітського «Хайдука». Вболівальники «Вележа» сприйняли цю подію негативно, піддавши гравця обструкції. Незважаючи на це, Блаж стартував у новому клубі доволі впевнено, вважався одним з претендентів на потрапляння до заявки збірної на Чемпіонат світу 1982 року, однак отримав важку травму в матчі чемпіонату між белградським ОФК та «Хайдуком», внаслідок чого був змушений пропустити Мундіаль і значну частину наступного чемпіонату Югославії.
Піку своєї кар'єри в «Хайдуку» Слишкович досягнув у 1983—1985 роках. Спочатку він разом із командою дійшов до півфіналу Кубка УЄФА 1983/84, поступившись англійському «Тоттенгему» лише завдяки м'ячу, пропущеному на виїзді, а згодом здобув Кубок Югославії, відзначившись у фінальному матчі проти «Црвени Звезди» надзвичайним м'ячем, забитим безпосередньо з кутового. Цікаво, що участь у півфіналі єврокубка стала можливою для «Хайдука» також завдяки голу Слишковича — на 117-й хвилині другого чвертьфінального матчу проти празької «Спарти» він вразив ворота чехів неймовірним ударом зі штрафного. З огляду на це, дуже дивним виглядало рішення тренерського штабу збірної Югославії не включити півзахисника «Хайдука» до заявки на Чемпіонат Європи 1984 року. Як з'ясувалося, причиною послужив конфлікт футболіста з наставником збірної. Помилковість цього рішення стала ще очевиднішою вже наступного сезону, коли «Хайдук», у якому Слишкович відігравав одну з провідних ролей, дійшов до чвертьфіналу Кубка УЄФА, прибравши зі свого шляху «Мец», «Торіно» та «Дніпро». Сам же Бака відзначився в цій низці ігор двома забитими м'ячами у двох матчах із «Торіно». За підсумками 1985 року його визнали найкращим футболістом Югославії.
Влітку 1986 року Слишкович перейшов до лав найпопулярнішого на той час французького клубу — марсельського «Олімпіка». У першому і єдиному сезоні у складі цієї команди югославський півзахисник провів близько тридцяти матчів, однак встиг так полюбитися шанувальникам клубу, що сам Зінедін Зідан згодом назвав його кумиром свого дитинства та включив до символічної збірної «Олімпіка» усіх часів. Разом із командою Слишкович здобув «срібло» національного чемпіонату та дійшов до фіналу Кубка Франції.
1987 року Блаж залишив Марсель та перейшов до «Пескари», яка щойно стала переможцем італійської Серії B та здобула право грати серед найсильніших команд Італії. За словами самого Слишковича, цей період був найпам'ятнішим у його кар'єрі, адже йому довелося протистояти на футбольному полі таким знаним майстрам футболу, як Дієго Марадона, Мішель Платіні, Марко ван Бастен, Рууд Гулліт та іншим. За підсумками сезону югославський футболіст став найкращим бомбардиром команди не лише в чемпіонаті, а й у Кубку Італії. Втім, цього разу зусилля Слишковича були докладені не до здобуття трофеїв, а до боротьби за виживання — його клуб ледве втримався у Серії А, посівши 14-те — останнє рятівне місце перед зоною вибування.
Наступний сезон югославський футболіст знову розпочав у Франції, однак на цей раз Бака уклав контракт із одним із аутсайдерів Ліги I — футбольним клубом «Ланс». За підсумками сезону команда посіла останнє, двадцяте місце, тож Слишкович змушений був шукати для себе інший варіант працевлаштування, що більше відповідав його рівню. Ним став амбіційний новачок найвищого французького дивізіону «Мюлуз». Втім, його спіткала та ж доля, що й попередню команду югослава — остання позиція у турнірній таблиці і втрата місця у класі найсильніших.
Після вибування «Мюлуза» Слишкович близько року перебував поза великим футболом. Зрештою, у сезоні 1991/92 він поповнив лави французького «Ренна», що також боровся за виживання в чемпіонаті. Всього двох очок не вистачило Блажу та його команді, аби зберегти прописку в Лізі 1 на наступний сезон, а сам Слишкович влітку 1992 року залишив клуб та повернувся до «Пескари», у якій вже виступав п'ять років тому. Втім, і цей «вояж» закінчився для Баки за сценарієм, що переслідував його протягом останніх років: «Пескара» посіла останнє місце й вибула до Серії B, а 34-річний футболіст вирішив повернутися додому на Балкани.
1993 року, ще під час виступів у «Пескарі», Слишкович у складі новоствореної збірної Боснії і Герцеговини провів два неофіційні матчі, що мали суто показовий статус та не увійшли до реєстру міжнародних футбольних організацій. 9 березня 1993 року боснійці були сильнішими за бельгійський «Генк» (4:2), а за тринадцять днів зіграли у Кобленці з «Кайзерслаутерном». У обох матчах Слишкович виводив команду на поле з капітанською пов'язкою.
У Боснії і Герцеговині на той час була у розпалі війна, тож про офіційні футбольні змагання не могло йти і мови. Проте Слишкович певний час виступав за «Зриньські», що проводив товариські матчі у Хорватії та країнах далекого зарубіжжя, виражаючи цим, як він сам зазначав, підтримку своєму народу. У сезоні 1994/95 років уклав угоду з клубом «Хрватскі Драговоляц», де обійняв посаду тренера-гравця. Разом із клубом вийшов до Першої хорватської ліги, однак 1995 року його на цій посаді змінив Іво Шушак.
Наступного року Слишкович повернувся до «Зриньські», де протягом двох сезонів виконував функції тренера-гравця, після чого остаточно закінчив активні виступи та перейшов на терени тренерської роботи.
Характеристика гри Блаж Слишкович виступав на позиції центрального атакувального півзахисника, нерідко виконуючи у своїх клубах функції плеймейкера. Відзначався особливо небезпечним виконанням стандартних положень, що нерідко призводили до взяття воріт суперників. Зокрема, слід виокремити його гол безпосередньо від кутового прапорця у фінальному матчі Кубка Югославії 1983/84 та вирішальний гол зі штрафного у ворота празької «Спарти» в розіграші Кубка УЄФА того ж сезону. Окрім того, володів філігранним дриблінгом та вмінням віддати тонкий пас. Діяв на полі вибухово, із запалом, нестандартно, міг повести за собою партнерів, через що доволі часто обирався капітаном у клубах та збірній Боснії і Герцеговини.
Фахівці вважали його одним з найперспективніших футболістів Югославії початку 1980-х років і пророкували блискучу міжнародну кар'єру, однак на заваді стали травми, складний характер та проблеми з режимом. Слишкович мав пристрасть до куріння та алкоголю й був людиною настрою. Він міг розважатися усю ніч перед грою, після чого був нездатним вийти на поле, або відмовитися їхати грати через те, що «сильно дме вітер, і дружина боїться залишатися одна».
Тренерська робота Кар'єру тренера Блаж Слишкович розпочав, не закінчивши кар'єри гравця. Спочатку він суміщав ці функції у «Хрватскі Драговоляц», а згодом і у «Зриньські». Припинивши активні виступи, нетривалий час тренував «Посуш'є», однак перших серйозних успіхів досяг разом із «Бротньо», яке привів до перемоги у фіналі кубка, здолавши у вирішальному матчі «Широкі Брієг» у серії післяматчевих пенальті.
2002 року, після завершення роботи у «Бротньо», Слишкович увійшов до тренерського штабу Мишо Смайловича в національній збірній Боснії і Герцеговини. Відбір до Чемпіонату світу 2002 року боснійці завершили на 4-му місці, обійшовши лише очевидного аутсайдера — збірну Ліхтенштейну.
В 2002 році Слишкович замінив Смайловича на посаді головного тренера збірної. У відбірному циклі до чемпіонату Європи 2004 року боснійці потрапили до однієї групи з норвежцями, данцями, румунами та люксембуржцями. Незважаючи на доволі рівний склад учасників, турнір для «золотих лілій» почався вкрай невдало — збірна Боснії і Герцеговини поступилася у стартових матчах збірним Румунії (0:3) та Норвегії (0:2). Переломним моментом стала гра з люксембуржцями, яких боснійці обіграли з рахунком 2:0, а в четвертому турі завдяки голам Барбареза та Балича здолали на виїзді міцну та атлетичну збірну Данії. Однією з найяскравіших ігор відбору став домашній матч проти норвежців, що відбувся у Зениці. Єдиним і переможним для боснійців став гол Байрамовича, що на 87-й хвилині добив м'яч у ворота після удару Барбареза. Протягом усього матчу підопічні Слишковича мали беззаперечну перевагу та штурмували ворота суперників. Після гри тренер зробив таку заяву: Напередодні останнього туру боснійці мали всі шанси потрапити на Євро-2004 з першого місця в групі. Для цього їм потрібно було перемогти данців, однак уже на 12-й хвилині матчу Мартін Йоргенсен відкрив рахунок, а футболістів Слишковича вистачило лише на те, аби зрівняти рахунок зусиллями Елвира Болича. У підсумку «золоті лілії» посіли четверте місце, відставши від першого лише на два очки.