Румунське королівство — нейтральна держава світу на початку світового конфлікту, яка протягом перших двох років не брала участь у воєнних діях, а з серпня 1916 року вступила у Першу світову війну на боці Антанти.

У відповідності до таємного Бухарестського договору, в разі підтримки Антанти, союзні держави підтримували зазіхання румунів на величезні землі Австро-Угорщини, де переважно мешкали румуни. 27 серпня 1916 року Румунське королівство, після довгих вагань та в пряме порушення таємної угоди з Троїстим союзом, оголосило війну колишнім партнерам по договору й відразу розпочало наступ на Трансильванію. Попри незначного первинного успіху, незабаром румунська армія зазнала нищівної поразки від спільних дій німецької, австро-угорської, османської та болгарської армій і за лічені місяці дві третини Румунії виявились окупованими противником. Країна опинилась на краю катастрофи й на фоні подій у Російської імперії 1917 року, вимушено пішла на підписання кабального миру.

У листопаді 1918 року Румунське королівство вдруге вступило у війну, коли перебіг подій на Західному, Східному та Салоніцькому фронтах довів про скорий крах Центральних держав. У наслідок анексії та приєднання румунських земель від сусідніх країн, територія Королівства зросла більш ніж удвічі. Загальні втрати серед цивільного населення та збройних сил Румунії становили на кінець війни 748 000 осіб.

Усі територіальні надбання Румунії згодом були визнані законними завдяки угодам та домовленостям у Сен-Жермені, Тріаноні та Версалі.

Передумови

Політична ситуація Румунське королівство було засноване домом Гогенцоллернів у 1866 році, за результатами війни за незалежність країни, що проходила одночасно з російсько-турецькою війною 1877—1878 років. У 1883 році перший румунський король Кароль І Гогенцоллерн підписав таємну угоду з Троїстим союзом, яка зобов'язувала знов створене королівство вступити у війну в разі нападу на Австро-Угорщину. За 30 років ситуація корінним чином змінилась і переважна кількість румунської спільноти та політичні партії були схильні підтримати Антанту.

Після двох років війни, що палала на теренах Європи, король Румунії Фердинанд I під впливом своєї дружини королеви Марії, онучки британської королеви Вікторії, наважився оголосити війну Центральним країнам (Німецька імперія, Австро-Угорщина, Болгарське царство та Османська імперія) та виступити на боці Антанти. Його попередник, перший король Кароль I, був прихильником кайзера Вільгельма, який постійно закликав його «виконати обов'язок Гогенцоллерна». Але Кароль, враховуючи опір більшості румунського суспільства, після болісних роздумів не пішов на акт національної зради й ухвалив рішення про зречення від престолу. Проте, раптова смерть короля 10 жовтня 1914 року, яка настала, за обґрунтованим припущенням у результаті важкого стресу, завадила зреченню.

Нагла смерть Кароля не змусила румунів негайно перейти під прапори Антанти. Питання про вибір союзників для цієї балканської країни був і справді болісним.

Прагнення Румунії до захоплення Трансильванії і Буковини, а також сильні франкофільські симпатії більшої частини її правлячого класу тягнули Румунію на сторону Антанти; династичні інтереси, економічні зв'язки і германофільство деяких кіл змушували побоюватися можливості переходу її на бік німецької коаліції, однак користь панівних класів королівства дозволяла бути впевненими, що Румунія встане тільки на стороні сильного, на сторону того, хто більш їй пообіцяє, і тоді, коли ризик вступу у війну буде найменшим. Тому Центральні держави серйозно обговорювали ще в початку 1916 року проект превентивного розгрому Румунії, щоб у такій спосіб вирішити проблему, яка назрівала, але проект цей не був приведений у дію. Зі свого боку Антанта в особі Франції та Англії також вирішила домогтися від Румунії виступу на її боці, що врешті-решт і вдалося зробити в серпні 1916 рокуВыступление Румынии.

Союз з Антантою давав Румунії шанс відібрати в Угорщини ТрансильваніюRomania, а у Австрії — Буковину. Водночас, виступ на боці Австро-Угорщини та Німеччини давав можливість відібрати в Російській імперії східну Молдавію. Однак, остання не могла служити повноцінною противагою Трансильванії — і населення, і територія, і економічний потенціал населених румунами областей в Австро-Угорщині були набагато вагомішимиРумыния в Первой мировой войне.

Більш того, приєднання Румунського королівства до Антанти становили великі вигоди за умови використання його в активних цілях. Для союзників відкривалось дві наступальні перспективи. Війська Антанти спільними діями від Салонік і з Добруджі могли вивести з війни дві країни ворожої коаліції: спочатку Болгарію, а потім і Османську імперію. Але цей проект був відхилений західними державами. Була й інша можливість. Кордон з Румунією в Трансильванії відкривав фланг австро-германців і обіцяв найкоротші шляхи на Відень та великі шанси вивести головного союзника німецького кайзера з конфлікту.

Тим часом, перебіг подій у війні ніяк не давав відповіді на питання, за ким буде перемога. План Німеччини блискавично розгромити Францію провалився вже до листопада 1914 року, спроба російської армії завдати удару по Східній Пруссії в серпні 1914 року закінчилась катастрофою для військ царя Миколая ІІ. Зате у вересні того ж року росіяни розбили австрійців у Галицькій битві, в руках Російської імперії виявилися величезні австрійські землі, включаючи молдавську Буковину.

Однак, вже наступного 1915 року, ситуація змінилась докорінним чином. Горлицький прорив німецьких і австрійських військ призвів до втрати Росією влітку 1915 року не тільки захоплених раніше австрійських земель, а й колосальних земель імперії. 23 травня у війну з Німеччиною і Австро-Угорщиною вступила Італія, зате приєднання Болгарії до Троїстого союзу в жовтні 1915 року і нищівний розгром наприкінці того ж року Сербії зробили становище Румунії в разі її виступу на боці Антанти вкрай уразливим.

Влітку 1916 року у наслідок Брусиловського прориву австрійська армія втратила вбитими і пораненими 1 200 000 осіб, 400 000 полоненими. Стан справ в Австро-Угорщині почав різко погіршуватись, країна під тягарем війни стала загинатися. Економіка, сільське господарство, виснажені ​​нескінченними мобілізаціями, позбавилось половини робочої сили, ті, що лишились на підприємствах та виробництві, не могли забезпечити нормального рівня життя, і ще недавно багата Австро-Угорщина перейшла в напівголодне існування. Купівельна спроможність зарплат в Угорщині склали третину від довоєнного рівня. Убивство австрійського прем'єр-міністра і смерть імператора Франца Йосифа, що стались невдовзі після поразки на сході, стали провісниками остаточного занепаду династії Габсбургів.

Після Брусиловського прориву Румунія зважилася вступити у війну на боці Антанти. Причиною такого рішення було виснаження ресурсів Німеччини і Австро-Угорщини, що ставало дедалі очевиднішим.

Економіка Поки на політичний арені тривали довгі та палкі дискусії щодо перспектив участі у європейській війні та на чиєму боці виступати, румунський уряд поступово готував економіку до війни і вживав заходів щодо перенацілювання своїх торговельних потоків. Напередодні конфлікту зовнішньоекономічні зв'язки Румунії в силу географічного становища були зав'язані в основному на центр континенту, головними партнерами були саме Німеччина та Австро-Угорщина. Немаловажним фактором стало те, що вступ у листопаді 1914 року у війну Османської імперії призвів до закриття Босфору і Дарданеллів, через які йшло 97 % румунського експорту та 60 % імпорту.

Одночасно, економіка переводилась на «військові рейки»: збільшувались видатки на потреби армії й флоту, модернізувався власний військово-промисловий комплекс, створювались та розширювались індустріальні виробництва на 11 державних та 59 приватних фабриках і заводах, замовлялись нові зразки озброєння, техніки, оснащення тощо. Румунський уряд запозичував гроші на внутрішньому та іноземних ринках, італійські й англійські банки фінансували деякі проекти країни з придбання зброї, боєприпасів та іншого військового майна. Усі ринки постачання зброї поступово переводились на ті, що вироблялись країнами Антанти.

Приготування армії Тим часом, армійські плани застосування військ почали переглядати. До початку світового конфлікту усі сценарії базувались на припущеннях, що головними противника у майбутній війні будуть Росія та/або Болгарія. Жоден з планів не передбачав, що румунська армія вступить у протистояння з Австро-Угорщиною чи Німецькою імперією. З літа 1914 року керівництво румунських армійських кіл почало переробку планів і безпосередню підготовку військ до воєнних дій.

17 серпня 1916 року офіційний Бухарест завершив приготування до вступу у війну з представниками Антанти підписанням політичної та військової угод, згідно з якими союзники визнавали права Румунії на території Австро-Угорщини, де більшість населення становить румунське населення.

За мобілізаційним розкладом Румунія мала виставити 400-тисячну армію, що складалась з 20 дивізій — 10 першочергового і 10 другочергової готовності відповідно. Але, загалом вони нараховували тільки 250 000 осіб. При тому, тільки першочергові дивізії були забезпечені швидкострільною артилерією і мали деяку кількість польових важких гаубиць; другочергові дивізії мали на озброєнні гармати застарілих зразків. Важкою артилерією і технікою румуни абсолютно не були забезпечені. Система залізниць була в дуже поганому стані. Тривалий час без практики війни, а через це відсутність бойового досвіду робило командний склад румунської армії абсолютно непідготовленим до ведення сучасної війни.

Оголошення війни 28 серпня 1916 року румунський посол у Відні офіційно вручив уряду Австро-Угорщини ноту з декларацією про оголошення війни з 27 числа. Берлін, захоплений зненацька, того ж дня оголосив війну Румунії. Незабаром до них приєднались Османська імперія та Болгарія. За кілька днів країна виявилась в оточенні держав, що оголосили їй війну.

Румунська кампанія (1916—1917)

Наступ румунської армії У ніч на 27 серпня 1916 року, три румунські армії (1-ша, 2-га та Північна), розгорнутих відповідно до румунського плану кампанії «Гіпотезис», перейшли кордони Австро-Угорщини, розпочався битву за ТрансильваніюTorrie, Glenn E. (Spring 1978). «Romania's Entry into the First World War: The Problem of Strategy» (PDF). Emporia State Research Studies. Emporia State University. 26 (4): 7–8.. Румунські міноносці «Рандуніця», «Буореску» та «Катинца» атакували австрійську Дунайську флотилію, що стояла на рейді болгарського річкового порту в РусеRaymond Stănescu, Cristian Crăciunoiu, Marina română în primul război mondial, p. 73(in Romanian)Michael B. Barrett, Prelude to Blitzkrieg: The 1916 Austro-German Campaign in Romania, p. 6.

29 серпня румунські підрозділи проходили вже вулицями Брашова, за кілька днів були захоплені Сігішоара, Фегераш, М'єркуря-Чук та бої точились за місто Сібіу, але на одинадцятий день наступ зупинився. Справа в тому, що різко змінилася в гіршу сторону обстановка на півдні.

З точки зору тактики раптовий перехід румунських військ у наступ став неприємним сюрпризом для австро-німецьких військ, країни Троїстого союзу вжили відповідні заходи на цьому стратегічному напрямку. Для Відня та Берліна не стали таємницею намагання противника втягнути румунське королівство у війну, а приховати мобілізацію, концентрацію сил та їхнє перегрупування на північні кордони поздовж Карпатських гір не пройшло непоміченим. Через те, що ситуація на Західному, Східному, Балканському та Італійському фронтах для Центральних держав у цілому була керованою й відносно стабільною, німецьке та австрійське командування підготували план дій та резерв сил, що мали виступити в разі румунського вторгнення з південного напрямку.

Контрнаступ противника