Ірландія

Ірла́ндія ( — , ), також знана як Республіка Ірландія (, ) — держава в північно-західній Європі, що охоплює 26 з 32 графств (5/6 території) острова Ірландія. Вислів «Республіка Ірландія» () є лише характеристикою держави, проте не її назвою.

Столиця — місто Дублін, розміщене у східній частині острова. Близько 40 % з 4,9 мільйонного населення країни проживає у Дублінській агломерації«Population and Migration Estimates, April 2018» , Central Statistics Office, опубліковано 28 серпня 2018. Суверенна держава розділяє свій єдиний наземний кордон з Північною Ірландією, що перебуває під владою Об'єднаного Королівства. Окрім того, вона оточена Атлантичним океаном, з Кельтським морем на півдні, протокою Святого Георгія на південному сході та Ірландським морем на сході.

Країну було утворено як Ірландську Вільну державу у 1922 році в результаті Англо-ірландського договору. Країна мала статус Домініону до 1937 року, коли була прийнята нова конституція, за якою держава отримала назву «Ірландія» і фактично стала республікою, з обраним невиконавчим президентом на посаді глави держави. Пізніше, після прийняття Закону 1948 року про Республіку Ірландія () у 1949 році, Ірландію проголошено республікою.

Ірландія стала членом ООН у грудні 1955 року. 1973 року, країна приєдналася до Європейських Спільнот, попередника Європейського Союзу. Більшу частину ХХ століття держава не мала офіційних стосунків із Північною Ірландією, однак в 1980–1990-х роках уряди Великої Британії та Ірландії працювали разом із партіями Північної Ірландії над вирішенням конфлікту. З моменту підписання Страсноп'ятничної угоди в 1998 році, уряд Ірландії та виконавча влада Північної Ірландії співпрацювали у низці політичних напрямків у рамках Ради міністрів Північ/Південь, створеної даною угодою.

Ірландія належить до першої десятки найбагатших країн світу за рівнем ВВП на душу населення та індексом процвітання Legatum 2015 року. Обіймає 32-ге місце у світі за розміром ВВП. Після приєднання до ЄЕС, Ірландія здійснила низку ліберальних економічних реформ, які спричинили швидке економічне зростання. Країна досягла значного розквіту між 1995 і 2007 роками, які стали називатися періодом Кельтського тигра. Процес безперервного економічного зростання був зірваний безпрецедентною фінансовою кризою, яка розпочалася у 2008 році, у поєднанні з одночасним глобальним економічним крахом«EU: Causes of Growth differentials in Europe», WAWFA think tank.

Однак, оскільки економіка Ірландії була найбільш швидкозросталою в ЄС на момент 2015 року, Ірландія продовжує швидке зростання у різноманітних економічних рейтингах. Наприклад, за даними 2019 ріку, Ірландія займає 3-тє місце в Індексі розвитку людського потенціалу. Країна також посідає високі показники в системі освіти, політичній свободі й дотриманні громадянських прав, свободі преси та економічній свободі. Є членом Європейського Союзу, ОЕСР та ООН. Ірландський уряд дотримується політики нейтралітету, тому Ірландія не приєдналась до НАТО, щоправда, приєдналася до партнерства заради миру. Країна має найвище щорічне зростання населення в Європі — 2,5 %.

Етимологія Стаття 4 Конституції Ірландії, що була ухвалена 1937 року, передбачає, що «назвою країни є Éire» (, ). У всіх офіційних цілях, зосібна в міжнародних угодах й інших юридичних договорах, де мовою документа є англійська, ірландський уряд використовує назву Ireland, і Éire — в документах ірландською. Установи Європейського Союзу діють таким же чином.

З 1949 року в Акті Республіки Ірландія () зазначено, що Республіка Ірландія є офіційною характеристикою країни. Сам Акт був спрямований на те, аби затвердити, що держава є саме республікою, а не різновидом конституційної монархії. Отже, лише офіційна характеристика, а не зміна назви.

Те, що тепер відоме як Ірландія, має чимало синонімів, та всі вони часом використовуються як неофіційні. Весь острів Ірландія проголосив свою незалежність в однобічному порядку 1916 року й нарік себе Ірландською Республікою (, згодом також ). Після виборів 1918-го це рішення було ухвалене переважною більшістю депутатів ірландського парламенту. Після 1921 року британський уряд затвердив сучасну Ірландію як автономію Сполученого Королівства — Південну Ірландію. За подальшою Англо-Ірландською угодою, із 1922 до 1937, коли Ірландія була домініоном Британської Співдружності, країну йменували Ірландською Вільною Державою (, ). Таку назву було скасовано прийняттям теперішньої ірландської конституції. Існують і розмовні назви, наприклад 26 графств або Південь (так часто називають у Північній Ірландії)

У середньовічних хроніках і титулах англійських королів Ірландію часто називали Ібе́рнією ().

Природа

Ірландія — великий острів на заході Британського архіпелагу, відділений від о. Велика Британія протокою Св. Георга, Ірландським морем і Північною протокою. Знаходиться на краю шельфу, розчленованого глибокими підводними долинами на півночі, заході та півдні; на сході акваторії мілководні.

Ірландія видовжена з північного сходу на південний захід, протяжність у цьому напрямі — 486 км. Протяжність із півночі на південь — 465 км, зі сходу на захід — 285 км. Периметр узбережжя — 2800 км. Загальна площа 84423 км², з них незалежна Ірландська Республіка займає 70285 км², а Північна Ірландія, що входить до складу Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії, 14 138 км². Найменша відстань між Ірландією та Великою Британією — 21 км — по прямій від мису Торр-Хед поблизу Баллікасла до Малл-оф-Кінтайр у Шотландії.

Ірландія є однією з найдавніших частин Європейського континенту. Її геологічна основа сформована протягом сотень мільйонів років. Найстаріші гірські породи Ірландії відносяться до докембрію та розташовані переважно на північному заході країни. У палеозої виникли складчасті гірські системи, залишки яких можна спостерігати в сучасних горах. Важливу роль у геологічній історії Ірландії відіграли льодовикові періоди. Під час останнього льодовикового максимуму (близько 20 тис. років тому) острів був майже повністю вкритий льодовиком, який сформував характерний льодовиковий рельєф — морени, льодовикові долини та озерні котловини.

Рельєф Ірландії переважно рівнинний, із незначними височинами та невисокими горами, розташованими переважно по периметру острова. Центральна частина країни займає широку рівнину, утворену льодовиковими відкладеннями та алювіальними наносами річок. Цю рівнину оточують низькі гірські масиви Макгіллікаддіс Рікс (найвищий гірський масив, розташований на південному заході, з найвищою точкою Ірландії — гора Каррантухіл (1038 м)), Віклоу (гори на сході країни, з численними льодовиковими озерами), Донегол і Дерігалл (північний захід), Слів Блум (стародавні гори в центрі країни). Пагорби та невисокі гори чергуються з низинними ділянками та болотами, які є типовими для центральної частини острова.

Клімат помірний морський, що формується під впливом теплої Північно-Атлантичної течії. Характеризується м'якими зимами та прохолодним літом, високою вологістю та частими опадами. Середня температура січня становить від +4 °C до +7 °C, липня — від +14 °C до +18 °C. Опади випадають рівномірно протягом року, але найбільша їх кількість спостерігається на західному узбережжі (до 2000 мм/рік). У східних і центральних районах цей показник менший — 750—1000  мм/рік. Характерною рисою клімату є часті зміни погоди та вітри з Атлантики.

Гідрографія. Річкова мережа Ірландії відносно густа, але річки короткі й спокійні, що пояснюється невеликими висотами острова. Найбільша річка країни Шеннон, (довжина 360 км), що протікає з півночі на південь і впадає в Атлантичний океан. Інші річки: Барроу, Шур, Ліффі, Слейні, Бойн, Фойл, Ерн та ін. Озера прісноводні, мають льодовикове походження. Найбільшими з них є Лох-Ней (площа близько 392 км²), Лох-Корріб, Лох-Ерн, Лох-Рі. Близько 20 % території займають болота, найвідомішим з них є болото Клара. Береги на заході острова сильно розчленовані фіордами та затоками, східні — рівніші й зручніші для портів.

Ґрунтовий покрив острова формувався під впливом вологого клімату, льодовикових відкладів і річкових наносів. Основними типами ґрунтів тут є дерново-підзолисті (поширені в гірських та підвищених районах), болотні ґрунти та торфовища (займають значні площі центральної рівнини), алювіальні ґрунти (зосереджені в долинах річок), рендзини та бурі лісові ґрунти (у районах з вапняковими відслоненнями).

Завдяки теплому та вологому клімату Ірландія відома своєю зеленою рослинністю, за що отримала назву «смарагдовий острів». Природні ліси колись займали понад 80 % території, але нині залишилося менше 10 % лісових масивів. Домінують дуб, ясен, береза, горобина, сосна, а також посадки ялиці та ялини. Характерні також вересові пустища та луки, особливо в болотних районах. Фауна менш різноманітна, ніж у континентальній Європі, що пов'язано з ізоляцією острова після льодовикового періоду. Тут відсутні деякі види, поширені в інших частинах Європи, зокрема змії. Найбільш характерними видами є олень червоний, лисиця, заєць, борсук, їжак. Серед птахів поширені гуси, лебеді, мартини, куріпки, соколи. Прибережні води багаті на морських ссавців, таких як тюлені та дельфіни.

Ландшафти Ірландії вирізняються поєднанням зелених рівнин, низьких гір, озер і мальовничих берегів. Фізико-географічне районування країни визначається переважно рельєфом і кліматичними відмінностями між західними та східними районами. Загалом Ірландія належить до Північноєвропейської фізико-географічної країни, а її територію зазвичай поділяють на 5 фізико-географічних областей: Центральна рівнинна область (займає близько половини площі острова; оточена гірськими масивами по периметру); Північногірська область (гірські масиви та височини); Західногірська область (включно із прилеглими узбережжями і островами); Східна область (горбисті рівнини, низькі пагорби та долини річок); Південногірська область (кілька гірських масивів, у тому числі найвищих на острові).

Історія

Самоврядний рух З Акту об'єднання 1 січня 1801 року до 6 грудня 1922 року острів Ірландія був частиною Сполученого Королівства Великої Британії та Ірландії. Під час Великого голоду з 1845 по 1849 рік населення острова, яке становило понад 8 мільйонів, скоротилося на 30 %. Один мільйон ірландців помер від голоду та хвороб, а ще 1,5 мільйона емігрували, переважно до Сполучених Штатів. Це встановило модель еміграції на наступне століття, що призвело до постійного скорочення населення аж до 1960-х років.

З 1874 року, і особливо за часів Чарльза Стюарта Парнелла з 1880 року, Ірландська парламентська партія набула популярності. Це сталося, по-перше, через широку аграрну агітацію через Ірландську земельну лігу, яка домоглася земельної реформи для орендарів у формі ірландських земельних актів, а по-друге, через її спроби досягти самоврядування через два невдалі законопроекти, які надавали б Ірландії обмежену національну автономію. Це призвело до «низового» контролю над національними справами відповідно до Закону про місцеве самоврядування 1898 року, який перебував у руках великих судів присяжних протестантської верхівки, де домінували землевласники.

Проте юніоністський рух серед ірландських протестантів зростав з 1886 року після введення першого домашнього правління. законопроект, побоюючись дискримінації та втрати економічних і соціальних привілеїв, якщо ірландські католики досягнуть реальної політичної влади. Наприкінці 19-го та на початку 20-го сторіччя профспілковий рух був особливо сильним у деяких частинах Ольстера, де індустріалізація була більш поширеною на відміну від більш аграрної решти острова, і де протестантське населення було більш помітним, з більшістю в чотирьох округах. Під керівництвом уродженця Дубліна сера Едварда Карсона з Ірландської юніоністської партії та сера Джеймса Крейга з Ольстерської юніоністської партії, юніоністи стали сильно войовничими, сформувавши Ольстерські добровольці, щоб протистояти «примусу Ольстера».