Іспанія — південноєвропейська країна, що знаходиться на південному заході континенту, займає більшу частину Іберійського півострова . Загальна площа країни 505 370 км² (52-ге місце у світі, друге в Європейському Союзі після Франції), з яких на суходіл припадає 498 980 км², а на поверхню внутрішніх вод — 6 390 км². Площа країни на 20 % менша за площу України; вдвічі більша за площу штату Орегон.
Етимологія Офіційна назва — Королівство Іспанія, Іспанія (). Походження назви країни спірне. Можливо з ханаанського діалекту фінікійської мови О-Шепанім () перекладається як Острів даманів. Фінікійські поселенці прийняли місцевих кролів за африканських даманів, на честь яких і назвали країну. Згідно з дослідженням Хесуса Луїса Кунчихоса, викладеним в праці «Основи фінікійської граматики» 2000 року, коренем слова «спан» є слово, що означає кувати метали. Тобто i-spn-ya означає землю ковальської справи. Давні римляни адаптували назву на свій манір Гіспанія (). На римських монетах, що їх карбували в регіоні за часів імператора Адріана, зображували жіночу фігуру з кроликом біля її ніг. Римляни використовували також назву Гісперія Ултіма (), тобто найзахідніша країна, де мешкають Геспериди, доньки Атланта й німфи Геспериди. У I-IV століттях в Давньому Римі для півострова використовувалась назва Іберія (), що виводиться від етноніму іберів, племені, що переселилось на Піренейський півострів з Північної Африки. Гуманіст XV–XVI століть, Антоніо де Небріха припускав, що слово Іспанія еволюціонувало від іберійського слова «іспаліс» (Hispalis), що означає місто в західному світі. Можливо, топонім Еспана (España) походить від баскійського слова ezpanna, що означає край, або кордон (подібно до слова марка), вказуючи на той факт, що Піренейський півострів являв собою південно-західний край Франкського королівства Карла Великого. Уперше назва Королівство Іспанія було використано 1479 року, коли об'єднались королівства Кастилії і Арагону.
Історія дослідження території
Географічне положення Іспанія — південноєвропейська країна, що межує з п'ятьма іншими країнами: на сході — з Андоррою (спільний кордон — 63 км) і Францією (646 км), на півдні — з Гібралтаром (Велика Британія) (1,2 км) і, на африканському континенті, Марокко (18,5 км, Сеута — 8 км, Мелілья — 10,5 км), на заході — з Португалією (1224 км). Загальна довжина державного кордону — 1952,7 км. Іспанія на півночі омивається водами Біскайської затоки; на північному сході — Балеарського і на півдні — водами моря Альборан Середземного моря Атлантичного океану. Загальна довжина морського узбережжя 4964 км.
Згідно з Конвенцією Організації Об'єднаних Націй з морського права (UNCLOS) 1982 року, протяжність територіальних вод країни встановлено в 12 морських миль (22,2 км). Прилегла зона, що примикає до територіальних вод, в якій держава може здійснювати контроль, необхідний для запобігання порушень митних, фіскальних, імміграційних або санітарних законів, простягається на 24 морські милі (44,4 км) від узбережжя (стаття 33). Виключна економічна зона встановлена на відстань 200 морських миль (370,4 км) від узбережжя (окрім вод Середземного моря).
Крайні пункти
Іспанія лежить між 43°′47′ і 27°38′ паралелями північної широти, 18°09′ меридіаном західної і 4°19′ меридіаном східної довготи. Континентальна частина — між 43°′47′25′ і 36°00′15′′ паралелями північної широти, 9°17′38′′ меридіаном західної і 3°19′19′′ меридіаном східної довготи.
Крайні точки Іспанії: крайня північна — мис Естака-де-Барес (), муніципалітет Маньйон ; крайня південна — мис Ла-Рестинга (), острів Ієрро, Канарського архіпелагу ; крайня південна (континентальна) — мис Мароккі (), інша назва Тарифа (), муніципалітет Тарифа ; крайня західна — мис Ла-Орчилья (), острів Ієрро, Канарського архіпелагу ; крайня західна (континентальна) — мис Туріньян (), муніципалітет Мушія ; крайня східна — острів Ла-Мола поблизу міста Мао () на острові Менорка ; крайня східна (континентальна) — мис Креус (), муніципалітет Кадакес .
Географічний центр континентальної частини країни знаходиться в Серро-де-лос-Анхелес (), поблизу Мадрида .
Час
Час в Іспанії: UTC+1 (-1 година різниці часу з Києвом). Літній час вводиться останньої неділі березня переводом годинникової стрілки на 1 годину вперед, скасовується в останню неділю жовтня переводом годинникової стрілки на 1 годину назад. Територія Іспанії лежить у двох годинних поясах: UTC+1, UTC0 (Канарські острови).
Геологія
Геологічна будова
Головне місце в геологічній будові Іспанії посідають протерозойські та палеозойські складчасті комплекси Іберійської Месети, перекриття на схід мезо-кайнозойським платформовим чохлом. На півночі Іберійська Месета обрамляється південним краєм Піренеїв, на півдні — ланцюгом Андалузьких гір (Бетської Кордильєри). В Іберійській Месеті виділяються три тектонічні зони.
Північна, охоплює Кантабрійські й Іберійські гори, виникла на місці геосинклінального прогинання, виконаного могутніми терігенними осіданнями раннього палеозою, карбонатно-терігенними відкладеннями середнього палеозою та (в Астурійському басейні) параллічеською вугленосною товщею карбону. Основна складчастість належить до кінця карбону (астурійська фаза). Центральна зона, яка простягається через Галісію та Кастилію, відповідає стародавньому геоантіклінальному підняттю, пронизаному гранітами; велике значення мала тут кембрійська (сардинська) складчастість.
Південна (геосинклінальна) зона (Сьєрра-Морена) складена переважно продуктами підводного вулканізму основного складу та граувакками; вона сформувала свою складчастість у середині девона. Мезокайнозойській платформовий чохол утворений карбонатними осадами; басейн річки Ебро, у ньому спостерігаються флішеві й молассові товщі, які зазнали впливу в олігоцені (у піренейську фазу) інтенсивної складчастості. Бетська Кордильєра складається з серії тектонічних покривів, переміщених на північ. Внутрішні покриви складені метаморфічним палеозоєм, зовнішні — карбонатними й уламковими породами мезозою, палеогену та нижнього міоцену.
Гідрогеологія
Сейсмічність
Вулканізм Вулкан Тейде на Канарських островах був включений у 1990-х роках до «Десятиліття вулканів», міжнародної дослідницької програми впливу вулканічної діяльності на людство Міжнародної асоціації вулканології і хімії надр Землі (IAVCEI), як частини програми ООН зі зменшення небезпеки від стихійних лих.
Рельєф
Понад 65 % території країни розташовано на відмітках вище 500 м, в тому числі понад 25 % — вище 1000 м. Середні висоти — 660 м; найнижча точка — рівень вод Атлантичного океану (0 м); найвища точка — гора Тейде на острові Тенерифе Канарського архіпелагу (3718 м). Рельєф Іспанії різноманітний, тут домінуючу роль відіграють системи гірських хребтів і високогірних плоскогір'їв. На півночі і північному сході знаходяться середньовисотні гори — важкодоступні Піренеї, Кантабрійські, Іберійські і Каталонські, на півдні — Андалузькі і гори Сьєрра-Морена.
Майже половину поверхні країни, у центральній її частині, займає найбільше в Європі високогірне плоскогір'я — Месета, в межах якого розташовані два великих плоскогір'я Старої і Нової Кастилії, розділені Центральною Кордильєрою. Месета відрізняється чергуванням плато, висотних брилових хребтів і гірських улоговин. Центральна Кордильєра поділяє Месету на дві частини: північну і південну. Велика частина території Іспанії розташована на висоті близько 700 м. Це друга за висотою країна в Європі після Швейцарії.
На півночі Месету обрамляють потужні Кантабрійські гори, які простяглися вздовж узбережжя Біскайської затоки на 600 км, ізолюючи внутрішні райони країни від впливу моря. У їх центральній частині знаходиться гірський масив Пікос-де-Европа (з іспанської — Піки Європи) з висотами до 2648 м. Ці гори альпійського типу складені в основному відкладами кам'яновугільного періоду — вапняками, кварцитами, пісковиками. Кантабрійські гори — орографічне і тектонічне продовження найпотужнішою гірської системи Іспанії — Піренеїв.
Піренеї являють собою кілька паралельних хребтів, що простягається з заходу на схід на 450 км. Це один із найбільш важкодоступних гірських районів Європи. Хоча в середньому висота їх не дуже велика (трохи більше 2500 м), але вони не мають потрібної кількості зручно розташованих та доступних перевалів. Всі ці перевали розташовані на висоті 1500—2000 м, тому залізниці, що йдуть з Іспанії в інші країни, обходять Піренеї з заходу і сходу. Найширша і найвища частина гір центральна, тут знаходиться головна їх вершина — пік Ането, що досягає 3404 м. З північного сходу, до Месеті примикає система Іберійських гір, максимальна висота (пік Мон-Кайо) — 2313 м.
Між східними Піренеями і Іберійськими горами простягаються невисокі Каталонські гори, південні схили яких уступами обриваються майже перед Середземним морем. Каталонські гори (середні висоти яких 900—1200 м, найбільша вершина — гора Каро, 1447 м) слідують впродовж 400 км майже паралельно берегу Середземного моря і фактично відокремлюють від нього Арагонське плато. Ділянки прибережних рівнин, які розроблені в Мурсії, Валенсії і Каталонії та на північ від мису Палос до кордону з Францією, характеризуються високою родючістю.
Весь південний схід Піренейського півострова зайнятий Кордильєрою-Бетіке, що є системою гірських масивів і хребтів. Кристалічної віссю її стали гори Сьєрра-Невади. По висоті вони поступаються в Європі тільки Альпам. Їх вершина, гора Муласен, що досягає 3478 м, — найвища точка півострівної Іспанії. Хоча таки найвища гірська вершина Іспанії знаходиться на острові Тенерифе (Канарські острови) — це вулкан Тейде, висота якого досягає 3718 м.
Єдина велика низовина — Андалузька на півдні країни. На північному сході Іспанії в долині річки Ебро розкинулася Арагонська рівнина. Менших розмірів низовини тягнуться вздовж Середземного моря.
Узбережжя
Острови
Іспанії належать Балеарські і Пітіузькі острови у Середземному морі та Канарські острови поблизу північно-західного узбережжя Африки в Атлантичному океані.
Клімат
Материкова територія Іспанії лежить у субтропічному кліматичному поясі. Влітку переважають тропічні повітряні маси з ясною тихою антициклонічною погодою, взимку — помірні з похмурою дощовою досить вітряною циклонічною. Значні сезонні амплітуди температури повітря і розподілу атмосферних опадів, можливе випадіння снігу.
Іспанія є членом Всесвітньої метеорологічної організації (WMO), в країні ведуться систематичні спостереження за погодою.
Внутрішні води
Річки
Річки країни належать басейну Атлантичного океану. Найбільші річки Іспанії: Тахо, Дуеро, Ебро, Гвадалківір, Гвадіана.
Озера
Болота
Льодовики
Ґрунтові води
Ґрунти
Іспанія вирізняється надзвичайним ґрунтовим різноманіттям, що зумовлене складною геологічною будовою, контрастним рельєфом і поєднанням кількох кліматичних зон — від вологого океанічного на півночі до посушливого середземноморського й напівпустельного на південному сході. Ґрунтовий покрив країни формувався впродовж тисячоліть під впливом як природних, так і антропогенних чинників.
На півночі та північному заході Іспанії, де переважає вологий клімат, поширені бурі лісові ґрунти. Вони формуються під широколистяними та мішаними лісами, характеризуються відносно високою родючістю та добрим гумусним горизонтом. У гірських районах Піренеїв і Кантабрійських гір трапляються гірсько-лісові та гірсько-лучні ґрунти, часто малопотужні й кам'янисті.
Найбільшу площу в Іспанії займають коричневі ґрунти середземноморського типу, типові для центральних і південних регіонів. Вони формуються в умовах літньої посухи та нестійкого зволоження, містять небагато гумусу, але за зрошення активно використовуються в сільському господарстві — для вирощування олив, винограду, зернових культур.
У посушливих районах південного сходу (Мурсія, Альмерія) поширені сіроземи та напівпустельні ґрунти, бідні на органічну речовину й часто засолені. У долинах великих річок — Ебро, Тахо, Гвадалквівір — сформувалися алювіальні ґрунти, одні з найродючіших у країні.
Рослинний світ