«Людина на місяці» () — книга англійського єпископа англіканської церкви Френсіса Годвіна (1562—1633), у якій описано «подорож утопічного відкриття». Впродовж довгого часу її вважали однією з ранніх робіт автора, а тепер більшість сходиться на думці, що книгу написано наприкінці 1620-х років. Вперше її опубліковано посмертно 1638 року під псевдонімом Гонсалес Домінго. Робота примітна своєю роллю у так званій «новій астрономії», відгалуженні астрономії під впливом особливо Миколая Коперника. Хоча Коперник є єдиним згаданим за ім'ям астрономом, але книга також спирається на теорії Йоганна Кеплера і Вільяма Гілберта. На астрономічні теорії Годвіна значною мірою вплинув Галілео Галілей зі своїм «Sidereus Nuncius» (1610), але, на відміну від Галілея, Годвін припускає, що темні плями на Місяці — це моря, одна з багатьох паралелей з книгою Кеплера 1634 року «Сон».
Іспанець на ім'я Гонсалес змушений тікати з країни після того, як вбив людину на дуелі. Заробивши собі статок в Ост-Індії, він вирішує повернутися в Іспанію, але захворює на шляху додому і вирушає одужувати на острів острів Святої Єлени. Там він виявляє вид диких лебедів, здатних перевозити значні вантажі, під назвою ганса, і винаходить пристрій, який дозволяє йому запрягти велику групу цих птахів разом і літати навколо острова. Як тільки Гонсалес повністю одужує, він продовжує свій шлях додому, але англійський флот атакує його корабель біля берегів Тенерифе. Він використовує свою летючу машину, щоб втекти до берега, але як тільки благополучно приземляється, до нього наближаються ворожі тубільці, тому він знову змушений злетіти. Цього разу його птахи летять вище і вище, до Місяця, якого вони досягають після дванадцяти днів польоту. Там Гонсалес стикається з місяцянами, людьми високими на зріст і християнами за вірою, що населяють цей світ, який здається утопічним раєм. Через півроку життя серед них Гонсалес починає сумувати за домівкою і переживати за здоров'я своїх птахів, тож повертається на Землю. Він потрапляє в Китай, де його негайно заарештовують як мага, але після вивчення мови йому вдається завоювати довіру місцевого мандарина. Історія закінчується зустріччю Гонсалеса з групою єзуїтських місіонерів, які влаштовують відправлення назад в Іспанію письмового звіту Гонсалеса про свої пригоди.
Деякі критики вважають, що «Людина на Місяці», разом з романом Кеплера «Сон», були одними з перших творів у жанрі наукової фантастики. Ця книга була добре відомою в 17 столітті, й навіть надихнула пародії Сірано де Бержерака і Афри Бен, але не знайшла собі належного місця в історії критики. Нещодавні дослідження були зосереджені на теорії мови Годвіна, механіці місячної подорожі, а також його релігійній позиції й симпатіях, про які свідчить книга.
Передумови і контексти Годвін, син Томаса Годвіна, єпископа Бата і Веллса, 1578 року був обраний студентом Крайст Черч (Оксфорд), де 1581 року здобув ступінь бакалавра мистецтв, а потім 1584 року магістра мистецтв; після залучення до церкви він здобув ступінь бакалавра (1594) і доктора богослов'я (1596). Досягнув популярності (навіть на міжнародному рівні) в 1601 році після видання його Каталогу єпископів Англії після першої появи християнської релігії на цьому острові, який дозволив йому швидко піднятися в церковній ієрархії. За життя був відомий передусім як історик.
Наукові досягнення і спекуляції на тему Місяця
Книга Годвіна з'явилася в часи значного інтересу до Місяця та інших астрономічних явищ, і важливих вдосконалень в астрономічних спостереженнях, математиці та механіці. Вплив, зокрема, Миколая Коперника, призвів до виникнення так званої «нової астрономії»; Коперник — єдиний астроном, чиє ім'я згадує Годвін, але проглядаються також теорії Йоганна Кеплера і Вільяма Гілберта. Публікація Галілео Галілея 1610 року Sidereus Nuncius (зазвичай перекладають як «Зоряний Вісник») справила значний вплив на астрономічні теорії Годвіна, хоча Годвін пропонує (на відміну від Галілея), що темні плями на Місяці — це моря, одна з багатьох подібностей між Людиною на Місяці і Кеплеровим романом 1634 року Сон|Somnium sive opus posthumum de astronomia lunaris]] («Сон, або посмертний твір про місячну астрономію»).
Спекуляції на тему заселеності Місяця не були новими для західної думки, але вони посилилися в Англії на початку 17 століття: 1603 року Філемон Голланд переклав МораліїПлутарха, таким чином ввівши греко-римські спекуляції на цю тему в англійську мову, а такі поети, як, наприклад, Едмунд Спенсер, запропонували ідею заселеності інших світів, включаючи Місяць. Розширення географічних уявлень про світ також стимулювало такі думки. У 1630-х роках з'явилася публікація перекладу Правдивої історії Лукіана (1634), що містила два описи подорожі на Місяць, і нове видання Несамовитого Роланда Лудовіко Аріосто, також з підняттям на Місяць. В обох книгах Місяць населений, і цій темі надали важливого релігійного значення такі автори, як Джон Донн, який у книзі Конклав Ігнатія (1611, нові видання в 1634 і 1635 роках) сатирично зобразив «божевільну (lunatic) церкву» на Місяці засновану Люцифером і єзуїтами. Спекуляції на тему Місяці досягли апогею наприкінці десятиліття, після публікації Людина на Місяці Годвіна (1638) і Відкриття світу на Місяці Джона Вілкінса (також 1638, нова редакція 1640).
Свідчення про дату написання
Поки Грант Макколлі, історик сучасної англійської літератури, не опублікував «Датування Домінго Гонсалеса Годвіна» 1937 року, вважали, що Годвін написав Людину на Місяці в період своєї ранньої творчості, можливо, під час свого перебування в церкві Христа з 1578 по 1584 рік, а може навіть наприкінці 1603 року. Але Макколлі запропонував значно пізнішу дату, 1627 або 1628 рік, на основі внутрішньотекстових і біографічних свідчень. Низка ідей про фізичні властивості Землі і Місяця, включаючи твердження про «таємничу властивість, яка діє таким самим чином, як магніт притягує залізо», з'явились не раніше, ніж 1620 року. А Годвін, здається, запозичив концепцію використання зграї сильних, натренованих птахів, для польоту на Місяць з Sylva sylvarum («Природнича Історія») Френсіса Бекона, опублікованої в липні 1626 року. Всі ці свідчення підтверджують датування Макколлі «1626-29, з вірогідними роками написання 1627-28», яке нині є загальноприйнятим.
Вільям Пул, у своєму виданні Людини на Місяці 2009 року, наводить додаткові докази на користь пізнішої дати написання. Він стверджує, що Годвін найімовірніше дізнався про Єзуїтську місію в Китаї (засновану 1601 року) з видання Purchas his Pilgrimage 1625 року. Ця книга містить редакцію De Christiana expeditione apud Sinas («Про християнську експедицію до Китаю, здійснену Товариством Ісуса») (1615), яка в свою чергу була редакцією рукопису священика-єзуїта Маттео Річчі. Пул також вбачає вплив Роберта Бертона, який у другому томі Анатомії меланхолії розмірковував про отримання астрономічних знань за допомогою телескопічних спостережень (з посиланням на Галілео) або з космічних подорожей (Лукіан). У виданні Анатомії 1628 року є розділ планетарні періоди, який дає для Марса період три роки, а якби Годвін використовував De Magnete (1600) Вільяма Гілберта, то ця цифра дорівнювала б двом. Зрештою, Пул вказує на те, що він називає «родовим запозиченням»: якщо деталі, наприклад, щодо марсіанського періоду могли бути запозиченими з інших джерел, то Бертон і Годвін — єдині тогочасні письменники, які поєднали інтерес до позаземного життя з інтересом до , історією 12-го століття про двох таємничих зелених дітей, знайдених у графстві Саффолк.
Одне із «найбільших інтелектуальних запозичень» Годвіна припадає на De Magnete Гілберта, у якому Гілберт стверджував, що земля магнітна, хоча можливо він використовував похідний текст або підручник з географії . Малоймовірно, щоб Годвін міг сам зібрати першоджерела, які він використовує при описі подій у своїй книзі (такі як деталі повернення Гонсалеса зі сходу, особливо опис острова Святої Єлени, та його значення як місця відпочинку для хворих моряків), і ймовірніше, що він спирався на пригодницькі та інші книги. При описі місії до Китаю він використовував De Christiana expeditione apud Sinas (1615) Тріго, написану на основі рукопису Маттео Річчі, засновника єзуїтської місії в Пекіні 1601 року. Деталі, що стосуються морської подорожі і Святої Єлени, ймовірно, походять зі звіту Томаса Кавендіша про його перше навколосвітнє плавання, доступного в книгах Основи навігації Річарда Гаклюйта (1599—1600) і Purchas His Pilgrimage, вперше опублікованій 1613 року. Інформацію про Нідерландське повстання, історичне тло початку кар'єри Гонсалеса, ймовірно, взято з анналів , голландського історика, який працював у Лондоні.
Англомовні видання та переклади
Макколлі знав лише про один збережений екземпляр першого видання, що міститься в Британському музеї (нині Британська бібліотека С. 56.с. 2), який став основою для його видання Людини на Місяці і Nuncius Inanimatus 1937; це видання критикував літературний критик Кетлін Тіллотсон за відсутність текстової акуратності і послідовності. У своєму огляді, опублікованому за шість років до того, Г. В. Лоутон згадує про другу копію в Національній бібліотеці Франції, V.20973 (тепер RES P- V- 752 (6)), упущення, яке помітив і Тіллотсон.
Для тексту своєї редакції 2009 року Вільям Пул ретельно порівняв копію Бодліанської бібліотеки Оксфорда (Ashm. 940(1)) з тією, що міститься в Британській бібліотеці. Друкаря першого видання Людини на Місяці визначено за титульним аркушем як Джон Нортон, продавцями книги були Джошуа Кіртон і Томас Воррен. Книга також містить епістолу, яка представляє працю, приписувану «Е. М.», можливо, вигаданий Едвард Махон, якого Stationers' Register визначає як перекладача з іспанської. Пул припускає, що цей Едвард Махон можливо був Томасом або Морганом Годвіном, двоє синів єпископа, які працювали з батьком на телеграфному зв'язку, але додає, що третій син Годвіна, Пол, також міг бути залученим. Частковий перегляд рукопису (перша половина датована за григоріанським календарем, друга половина все ще слідує заміненому юліанському), вказує на незакінчений рукопис, який Пол можливо отримав після смерті батька і передав своєму колишньому колезі Джошуа Кіртону: Пол Годвін і Кіртон були учнями одного й того самого друкаря, Джона Білла, і працювали там разом упродовж семи років. Пол, можливо, просто продовжив обман «E. M.» несвідомо, і/або міг бути відповідальним за частковий перегляд рукопису. У другому виданні, опублікованому 1657 року, додався твір Nuncius Inanimatus Годвіна (англійською та латиною; вперше опублікований у 1629 році). Третє видання вийшло друком 1768 року. Його текст був скороченим, а роль введення виконував опис острова Святої Олени (друкаря ).
Французький переклад L'Homme dans la Lune вперше вийшов друком 1648 року і витримав ще чотири перевидання. В цій французькій версії відсутня оповідь про місячне християнство, і те саме стосується багатьох перекладів на її основі, зокрема перекладу на німецьку мову Der fliegende Wandersmann nach dem Mond 1659 року, помилково приписуваного Гансові Якобу Крістофелю фон Гріммельзгаузену. (бл. 1594—1650) переклав книгу на голландську мову, і голландський переклад — можливо Бростергойзена, хоча атрибуція невизначена — витримав сім видань у Нідерландах між 1645 і 1718 роками. Друге видання 1651 року, і наступні, включають продовження невідомого авторства, у якому йдеться про подальші пригоди Гонсалеса.
Короткий опис сюжету