Людвиківка () — колишнє польське село біля м. Бурштин знищене під час Другої Світової Війни.
Історія Людвиківка або Мазури (від назви етносу мазури (мешканці південної частини Східної Пруссії, нащадків мазовшан), як називали це село місцеві жителі, постало приблизно 1808 р. Власник Бурштина польський магнат Йозеф Яблоновський оселив у цій українській місцевості осадників - 14 родин ткачів, можливо з околиць міст Ряшів чи Тарнів, які відробляли панщину ткацтвом. З роками польське населення зростало, розширювалось, село ділило ґрунти й будувало нові будинки, ткацтво давало добрі прибутки й люди жили непогано. Людвиківка була селом виключно польським, без жодної домішки іншої народності. У 1829 р. на пагорбах поблизу села польський граф Скарбек започаткував промислове видобування алебастру, який вивозили до Німеччини, де з нього виготовляли скульптури, посуд.
На 1930-ті рр. Людвиківка була селом середніх розмірів — близько півтори сотні дворів. Сім'ї складались щонайменше з чотирьох-шести осіб. У селі був клуб, нова п'ятирічна школа, ткальня. Людвиківці займалися землеробством, тримали худобу, але основним заняттям було ткацтво.
Влада на території району була польською. В умовах свавільних утисків польскою окупаційною владою у 1918 - 1939 роках між жителями Людвиківки і українським населенням навколишніх сіл (зокрема Коростовичів почали виникали сутички. Зокрема під час пацифікації в Галичині 1930 у сусідньому селі Коростовичі польське військове начальство знищило усі запаси продуктів та познущались із місцевого українськго населення.
1939–1941 - після поділу Польщі між Третім Райхом і СРСР Червона армія зайняла Східну Галичину, село Людвиківка було включено до УРСР.
1941 – літо 1944 - після початку операції «Барбаросса» у червні 1941 року територію зайняли німецькі війська. Людвиківка увійшла до складу Дистрикту Галичина Генеральної губернії, владу здійснювала німецька цивільна адміністрація.
Знищення села У лютому 1944 році Людвиківка знаходилося під німецькою окупацією до моменту, коли його зайняли радянські війська через 5 місяців у липні 1944 року. Водночас у сільській місцевості Рогатинщини німецька присутність була слабкою, значний вплив мали підрозділи УПА, окремі радянські диверсійні групи партизанів та окремі групи польської самооборони.
У ніч з 17 на 18 лютого 1944 р. Людвиківка стала місцем нападу.
Згідно працї польського історика Ґжеґожа Мотики село було "оточено бійцями УПА та місцевої боївки ОУН.Частина населення загинула в палаючих будівлях, деякі замерзли, ховаючись в полях. Всього виявлено 127 жертв. За словами вцілілих свідків внаслідок нападу загинули близько 200 поляків, 27 були поранені. Згідно зі звітом УПА, загинули 330 людей, у тому числі 295 чоловіків, 30 жінок та 5 дітей; втрат серед упівців не було. Наступного дня до села приїхали німці та вивезли вцілілих жителів до Рогатина.".Grzegorz Motyka, Od rzezi wołyńskiej do akcji „Wisła”, Краків 2011, с. 236-237.
Події в Людвиківці документовані переважно польськими джерелами, роботах Владислава та Єви Семашків, Ґжеґожом Мотикою та матеріалах Інституту Інституту національної пам'яті (Польщі),
Незалежного українського комплексу документів (звітів УПА, наказів, бойових донесень), який би дозволив повноцінно перевірити польські свідчення або підтвердити цифри втрат, на сьогодні не опубліковано. Обставини подій, склад загиблих (цивільні чи учасники збройних формувань) та відповідальність сторін залишаються предметом наукових дискусій.
6 вересня 2009 року в урочищі Людвиківка представниками польських організацій було здійснено освячення відновлених могил на місці колишнього польського цвинтаря та встановленого пам'ятного хреста з табличкою провокаційного змісту
Примітки
Посилання Денис Кудла Чи поважатимемо себе?