Леонард Вуд (; 9 жовтня 1860 — 7 серпня 1927) — американський воєначальник і державний діяч, генерал-майор.
Життєпис У 1884 році закінчив Гарвардську медичну школу. Наступного року, як цивільний хірург, заключив контракт з армією США, досягши до 1891 року звання капітана та асистента хірурга. Брав участь в експедиціях проти індіанців Апачі аж до захоплення їхнього вождя Джеронімо у 1886 році, за що був нагороджений медаллю Пошани.
З початком іспансько-американської війни в 1898 році Леонард Вуд разом зі своїм товаришем Теодором Рузвельтом зібрав 1-й добровольчий кавалерійський полк США (відомий як «Мужні вершники») і став його першим командиром. Згодом полковник Л. Вуд став командиром 1-ї кавалерійської бригади США. Після участі в низці битв, зокрема при Лас-Гуасімас та за Сан-Хуан-Гілл, проведений у бригадні генерали.
З 23 грудня 1899 по 20 травня 1902 року — військовий губернатор Куби. На цій посаді Л. Вуд досяг значних успіхів у встановленні сучасних освітньої, судової і поліцейської систем, а також у сфері санітарного забезпечення, чим заслужив репутацію успішного адміністратора.
У 1903 році Л. Вуд став генерал-майором і був призначений губернатором провінції Моро на Філіппінських островах. У 1906—1908 роках він командував американськими військами на Філіппінах.
У 1908 році повернувся до США, перебував у Східному департаменті міністарства армії США. З 22 квітня 1910 по 21 квітня 1914 року — начальник штабу Армії США. У 1914 році був замінений на цій посаді Вільямом Вотерспуном. У 1915 році Л. Вуд опублікував «The Military Obligation of Citizenship».
З вступом США у Першу світову війну у квітні 1917 року республіканці домагалися призначення Л. Вуда командувачем американським експедиційним корпусом, проте перевага була надана Джону Першингу. Натомість Л. Вуд опікувався підготовкою 10-ї і 89-ї дивізій у таборі Кемп-Фанстон. Будучи прихильником високої боєготовності країни, він доклав значних зусиль по створенню літнього табору для підготовки цивільних офіцерів у Платтсбурзі — моделі для подібних таборів в інших місцях.
Ототожнений у багатьох американців, як політичний спадкоємець Теодора Рузвельта, Л. Вуд став активним претендентом у кандидати в президенти США від республіканців у 1920 році. Проте, у десятому голосуванні, він поступився Воррену Гардінгу.
У 1921 році президент США В. Гардінг, зважаючи на адміністративний талант та досвід Л. Вуда, призначив його співголовою американської місії на Філіппінах (місія Вуда-Форбса). Місія зробила висновок, що негайне надання незалежності Філіппінам було б передчасним, і спонукала уряд США не залишати свою присутність на островах. Після цього Л. Вуд був призначений генерал-губернатором Філіппін. Цю посаду зберігав аж до свого виходу у відставку через хворобу в 1927 році.
Помер у Бостоні, після операції з видалення пухлини мозку, проведеної за методою Гарві Кушинга. Похований на Арлінгтонському національному цвинтарі.
Нагороди Медаль Пошани (США). Медаль «За видатні заслуги» армії США. Медаль за Індійську кампанію. Медаль за Іспанську кампанію. Кубинська окупаційна медаль армії США. Медаль за Філіппінську кампанію. Медаль Перемоги у Першій світовій війні (США).
Примітки
Посилання Britannica: Leonard Wood . Armyhistory.org: Major General Leonard Wood . http://www.arlingtoncemetery.net/lwood.htmy.