Братство українських класократів-монархістів, гетьманців — українська політична організація, заснована 18 серпня 1930 року В'ячеславом Липинським та його однодумцями Володимиром Залозецьким-Сасом, Василем Кучабським, Миколою Кочубеєм, Романом Метельським, Михайлом Савур-Ципріяновичем після розколу та виходу з Українського союзу хліборобів-державників (УСХД).
Ідеологія Ідеологія Братства була тією ж самою, що в УСХД та СГД. Різниця полягала лише в тому, що питання вибору династії відкладалося до скликання Українських установчих зборів після відродження української держави.
Теорія українського монархізму поділяла форми державного устрою на три типи:
«демократія» «охлократія» «класократія»
Найприйнятнішою для України Липинський вважає «клясократію» — форму державного устрою, яка відзначається рівновагою між владою і свободою, між силами консерватизму і прогресу. В основу такого устрою повинна бути покладена правова, "законом обмежена і законом обмежуюча" конституційна монархія. На чолі держави має бути монарх (гетьман), влада якого передається в спадок і є легітимною. Сам Липинський говорив про Гетьманство так:«Ідея Українського Гетьманства – це ідея нового монархізму і нового аристократизму.. Ми не хочемо повороту помершого монархічного ладу, ані відродження монархії в її минулих, виродившихся формах… Гетьманство – це символ єдности Української Нації і сили Української Держави, персоніфікований в особі традиційного, національного, дідичного Гетьмана. Воно стоїть понад всіми кастами, партіями, клясами, і до нікого в нації спеціяльно не належить так само, як не може до когось спеціяльно належати і чиїмсь монополем бути само традиційне поняття Української Нації... Гетьманство – це нова форма державного життя нашої Нації, яку ми для синів і нащадків своїх тяжкою працею, жертвами й посвятою ще повинні допіру створити…». «Нема іншого виходу з цієї нашої національної трагедії і цієї нашої споконвічної руїни, як тільки ідеологічне та організаційне відродження українського консерватизму і возстановлений власними силами його точки опори Гетьманства...»
Історія діяльності Згідно з політичним заповітом В'ячеслава Липинського, члени організації виступали проти визнання Павла Скоропадського одноосібним лідером гетьманського руху. Друкований орган — «Збірник хліборобської України» (Прага, 1931–32). Близькою до цього братства за політичними поглядами була група галицьких монархістів (Іван Кревецький, Іван Крип'якевич, Теофіль Коструба).
В комунікаті нової організації, опублікованому вже після смерті В. Липинського (помер у 1931 році) в її друкованому органі «Збірнику Хліборобської України», констатувалось, що «братство взяло на себе не тільки завдання зберігання чистоти Ідеї, якої творцем був Покійний, але й переведення її в життя класократичним методом…». Згідно з волею покійного Липинського Братство заявило про те, що перебирає на себе монархічні традиції — як його духовну спадщину. Проте після смерті В'ячеслава Липинського діяльність цього гуртка почала занепадати, тим більше, що всі його члени мешкали у різних країнах. Вірним прихильником Липинського залишався Д. Дорошенко, хоч і не увійшов до Братства. Близькою до організації за політичними поглядами була й група галицьких монархістів (І. Кревецький, І. Крип'якевич, Т. Коструба). Але діяльність Братства не була достатньо поширеною і після виходу 2-го тому «Збірника Хліборобської України» фактично занепала.
Див. також
Гетьманський рух
Джерела Осташко Т. С. Братство українських класократів-монархістів, гетьманців //