Голубе́че — село в Україні, у Крижопільській селищній громаді Тульчинського району Вінницької області, адміністративний центр Голубецького старостинського округу. До 2020 року Голубече входило до складу Крижопільського району Вінницької області та було центром Голубецької сільської ради. За даними на 2024 рік, населення села становило 1252 жителі.
У період входження до складу Речі Посполитої село Голубече було частиною Вінницького повіту Брацлавського воєводства та належало спочатку родині Святополк-Четвертинських і згодом Пулаських. Після другого поділу Речі Посполитої та анексії Поділля і Брацлавщини Російською імперією, Голубече впродовж XIX століття входило до Ольгопільського повіту Подільської губернії. В Українській РСР село входило до Крижопільського району, спочатку в складі Тульчинської округи (1923—1930) та згодом Вінницької області (з 1932 року). Під час Другої світової війни село було включено до румунської зони окупації з тимчасовою румунською цивільною управою — губернаторства Трансністрія (1941—1944).
Географія
Станом на 2024 рік село займало площу 2,765 км² (276,5 га).
За історико-статистичним описом 1872 року, село Голубече розташовувалося поблизу лінії Києво-Одеської залізниці; на полях села був влаштований вокзал Крижопіль. Село лежало в низовині, на значному схилі, посеред відкритої та пологої місцевості, оточеної з усіх боків лісом, займаючи довгу долину, що простягалася з півночі на південь і мала схили з обох боків. Через долину протікав струмок, який у двох місцях перетинався поперечними струмками, що текли зі сходу на захід. З'єднуючись із головним струмком, ці струмки утворювали чотири невеликі ставки, затримувані греблями. На північно-східному боці села над ставком піднімалася значна височина, прорізана глибоким яром, у якому протікав струмок, що, ймовірно, започаткував цей яр своєю течією.
Назва
За однією з версій, ще до заснування села, відкрита похила місцевість, що виділялася серед навколишньої лісової місцевості, називалася «голим убочем», тобто відкритим схилом (від слова убіч — схил гори, горба). Із часом ці два слова злилися в народному вжитку й утворили назву села Голубече. Інша версія пов'язує назву з легендою про одного з перших поселенців села, який розводив голубів.
На карті Брацлавського воєводства, створеній Гійомом Левассером де Бопланом у середині XVII століття, на місці сучасного села Голубече позначено оселю Holowbecz (також зустрічається варіант Holowbocz). На карті Антоніо Затти 1781 року позначене як Holowbacz. В історичних джерелах та літературі на позначення села також використовувалися такі форми назви, як Гулубече, Голубяче (, Голубиче), , .
Адміністративна належність
У результаті адміністративно-територіальної реформи в Україні 2020 року село Голубече увійшло до Крижопільської селищної громади в складі Тульчинського району Вінницької області. У 2021 році в межах Крижопільської селищної громади було створено Голубецький старостинський округ із центром у селі Голубече.
Історичні дані
У Речі Посполитій до 1793 року Голубече входило до складу Вінницького повіту Брацлавського воєводства. У Російській імперії Голубече з 1795 року належало до Бершадського повіту Брацлавського намісництва; з 1796 року — до Ольгопільського повіту, спочатку Брацлавської і згодом Подільської губернії. В Ольгопільському повіті станом на 1885 рік Голубече належало до Тернавської волості; станом на 1893 рік — до Чоботарської волості. 7 (20) листопада 1917 року, відповідно до Третього Універсалу Української Центральної Ради, увійшло до складу Української Народної Республіки. В Українській СРР Голубече увійшло до Крижопільського району, створеного в 1923 році. Крижопільський район з 1923 до 1930 року входив до Тульчинської округи, у червні 1930 року — приєднаний до Вінницької округи, у вересні 1930 року — переведений у пряме підпорядкування Української СРР, з 1932 року — включений до складу новоствореної Вінницької області. Під час румунської окупації (1941—1944) Крижопільський район (Raionul Crijopol) було включено до Жугастрівського повіту (Județul Jugastru) губернаторства Трансністрія, що знаходилося під тимчасовою румунською цивільною управою. Станом на 1946 рік та в подальший період до 2020 року Голубече залишалося в складі Крижопільського району Вінницької області. Село було центром Голубецької сільської ради.
Історія
Пам'ятки археології
На території села Голубече виявлено два поселення черняхівської культури 3-4 століть нашої ери. Відкриті у 2003 році археологом М. В. Потупчиком, ці поселення включені до переліку пам'яток археології місцевого значення Вінницької області.
Історичний контекст
Хмельниччина
Місцевість, яку тепер займає село Голубече, разом із навколишніми землями входила до складу Брацлавського воєводства. У середині XVII століття ця місцевість стала театром воєнних подій, зокрема в період Хмельниччини. У 1648 році козацькі загони під проводом Ганжі та Кривоноса пройшли з північно-східної сторони теперішнього села Голубече та розорили польські укріплення в Тульчині, Немирові, Верхівці, Олександрівці та Бершаді. У 1651 році польське військо під проводом Калиновського пройшло із західної сторони, розоривши Бар, Мурафу, Шаргород, Чернівці, Ямпіль та Стіну. В 1654 році польські загони спустошили міста та села навколо, захопивши із західної сторони Бушу, зі східної — Баланівку й Демівку, з північної — Брацлав і Тиманівку. Тиманівка знаходилася за 20 верст від Голубечого.
Побережжя
Село Голубече знаходилося за 40 верст від Дністра, де здавна існували містечка Рашків і Кам'янка. Найближча до них місцевість у давнину називалася Побережжям і довгий час оспорювалася турками у поляків, які й після повернення собі Поділля за Карловицьким трактатом 1699 року не змогли заволодіти Побережжям, оскільки турки претендували на свої кордони по річці Буг. У 1703 році між турками та поляками було укладено угоду про поступку полякам земель по річках Кодима і Ягорлик, втім ще тривалий час на цю прикордонну місцевість продовжувалися напади татар.
Історичні пам'ятки
За описом 1872 року, в околицях села Голубече були відомі такі стародавні пам'ятки:
Посіче (Посѣче) — урочище, відоме станом на кінець XVIII століття, розташоване на відстані двох верст від села з північно-західного боку. Із часом урочище покрилося лісом, станом на 1872 рік тут починався церковний ліс, що переходив у поміщицький; . Козацька криниця — колодязь, розташований у долині на межі з лісом, де знаходилося давнє урочище Посіче, на дорозі, що вела до містечка М'ястківка (нині село Городківка). Вал (без назви) — великий вал, що проходив у лісі на відстані півтори версти від урочища Посіче та самого села. За своїм влаштуванням він не відрізнявся від типових земляних кріпосних валів. Станом на 1872 рік, він був покритий старим дубовим лісом. Збережена частина валу утворювала правильну дугу, виходячи з однієї долини та спускаючись в іншу. За народними переказами, у часи татарських нашесть цей вал був значно вищим, але згодом обвалився. У ньому, за переказами, були внутрішні ходи, де мешканці ховалися від татарських набігів; цими ходами також доставлялася їжа для схованих втікачів; . Могили (без назви) — високі могили епохи Хмельниччини, численні на околицях села Голубече в напрямку до Дністра; . Куницький шляшок (тракт) — дорога, що проходила на відстані півтори версти на схід від села Голубече, поблизу залізничної лінії. Назва походить від села Куниче, що знаходилося за 15 верст від села Голубече та було одним із центральних пунктів цієї місцевості на початку її заселення. Дорога з'єднувала Куниче з дністровським кордоном. Станом на 1872 рік, старий шлях до Куничого вже не використовувався; у напрямку до північного сходу він перетинався великим трактом «Шпаковим», лінією залізниці й повністю зникав, переходячи в поля, ліси та села, де вже не залишалося слідів цього шляху. Шпаків шлях (Одеський тракт) — великий тракт, що замінив Куницький шлях після втрати ним значення. Цей тракт проходив на східній і північно-східній межі полів села Голубече, відділяючи їх від земель інших сіл. Назва походить від козака Шпака, який, за переказами, першим пройшов цим шляхом разом зі своїм загоном або навіть проклав цей шлях. В описі 1872 року відзначалось, що дорога була прокладена з рідкісним знанням місцевості, обминаючи важкопрохідні місця, і з часом стала головним торговим шляхом до Одеси. Шлях був заповнений постоялими дворами, де відпочивали чумаки та подорожні, що їхали з Києва через Поділля до Одеси. Торгове значення дороги зникло з прокладенням залізниці в тому ж напрямку до Одеси.
У складі Речі Посполитої
Заснування села. Четвертинські
Час заснування села Голубече невідомий. На карті Гійома Левассера де Боплана середини XVII століття на місці села вже позначено оселю Holowbecz; також Голубече згадується (як поселення Hołubecze) у списку маєтків Станіслава Конецпольського, складеному у 1676—1679 роках. Втім, автор опису 1872 року вважав, що в період Хмельниччини село Голубече ще не існувало та було засноване на початку XVIII століття, із початком нового етапу заселення місцевості Побережжя. За його версією, перші поселенці Голубечого представляли змішану групу людей із різних регіонів, що мало підтверджуватися прізвищами жителів села, нащадків давніх поселенців, таких як Гуцули із Червоної Русі (Галичини), Поліщуки з Полісся, Сатановські, Карамани, Бессараби, Джугастранські та інші. Вони оселилися на землях, що були в спадковому володінні князів Четвертинських.
Згідно з автором опису, новим поселенцям, ймовірно, було надано заняття, яке забезпечувало їм прожиток, таке як виготовлення цегли, оскільки місцевість мала багаті поклади глини. Під час копання фундаменту для нової церкви в 1864 році на глибині 1 ½ аршина під суцільним шаром чорнозему був знайдений шар цегли неправильної форми, що мало свідчити про існування тут цегельного заводу в попередній період. Стіни такого заводу зазвичай будувалися з неперепаленої глини та обпалювалися під час обпалювання цегли. Згодом, коли виникла потреба очистити місце, ці стіни були розбиті та розкидані й із часом покрилися шаром чорнозему.
У місцевості, де знаходилося село Голубече, князям Четвертинським також належали Немирів з околицями, Тульчин, Тиманівка, Копіївка, Комаргород, Марківка, Колоденка, Антопіль, Ілляшівка, Княже, Кислицьке та інші. Голубече було одним із пізніших їхніх володінь, тому воно не згадується в княжих титулах, крім місцевого документа, виданого в 1744 році власником села на той час — Стефаном-Феліціаном Святополком-Четвертинським, праправнуком Стефана Святополка-Четвертинського. У 1744—1748 роках, під час перебування села Голубече у власності Святополк-Четвертинських, у селі було зведено першу церкву, освячену в ім'я святого Миколая; . Невдовзі Святополк-Четвертинські перевідступили село разом із деякими маєтками у Волинській губернії панам Пулаським.
У власності Пулаських
З власників села Голубече з роду Пулаських (Пулавських) за місцевими документами відомі двоє осіб: Юзеф Пуласький та Антоній Пуласький. Юзеф Пуласький володів селом приблизно в 1764 році й мав титули надвірного писаря коронного, старости варецького, свідницького, новосельського, стромецького, вахрецького та інших. Антоній Пуласький був старостою черешинським, ротмістром народної кавалерії та згодом генералом російських військ. Володіння Антонія Пуласького селом Голубече тривало з 1790-х років до 1820-х років.