Македонська православна церква — Охридська архієпископія (МПЦ-ОА) () — автокефальна помісна православна Церква Північної Македонії. Є найбільшою християнською громадою, що діє на території Північної Македонії, а також у македонській діаспорі. Предстоятелем Охридської православної церкви є Стефан Вельяновський, митрополит Скопський, архієпископ Охридський і Македонський і Юстиніана Прими.
У 1959 році Священний Синод Сербської православної церкви надав автономію Македонській православній церкві в тодішній Соціалістичній Республіці Македонія як відновлення історичного Охридського архієпископства, і вона залишилася в канонічній єдності з Сербською церквою під керівництвом їхнього патріарха. У 1967 році, на 200-річчя скасування Охридського архієпископства, Священний Синод Македонії в односторонньому порядку оголосив про автокефалію від Сербської православної церкви. Священний архієрейський синод Сербської православної церкви 14—15 вересня 1967 року оголосив Македонську православну церкву розкольничою релігійною організацією та перервав з її ієрархією літургійні та канонічні стосунки, проте зберіг їх з простими вірними. У 2005 році Архієрейський собор Сербської православної церкви відлучив від церковного спілкування віруючих, що належать до Македонської православної церкви. Таким чином, Македонська церква протягом п'яти десятиліть залишалася невизнаною всіма канонічними православними церквами.The encyclopedia of Christianity, Volume 3. By Erwin Fahlbusch, Geoffrey William Bromiley. p. 381 У травні 2018 року Вселенський патріархат Константинополя погодився перевірити канонічний статус церкви.
9 травня 2022 року Вселенський патріархат прийняв церкву до сопричастя під назвою Охридська архієпископія, а також визнав Північну Македонію канонічною територією цієї церкви. 16 травня 2022 року Сербський Патріархат оголосив про припинення розколу між Патріархатом та Архієпископством, повернувши церкві повне сопричастя та ту саму автономію, надану у 1959 році. 24 травня 2022 року Сербський Патріарх Порфирій заявив, що Священний Синод Сербської православної церкви одноголосно прийняв прохання про автокефалію Охридської православної церкви. 5 червня у Соборі Святого Сави у Белграді сербський патріарх Порфирій вручив архієпископу Македонської православної церкви Стефану томос про визнання її незалежності.Сергієнко Ярослав. Македонська православна церква отримала томос про незалежність. Томос вручив сербський патріарх Порфирій // Голос України 22 червня Болгарська православна церква відновила євхаристиійне спілкування з Охридською архієпископією.
Історія
Раннє християнство
Християнство в етнічній Македонії та за її межами на Балканах вперше проповідував і поширював апостол Павло під час своїх місіонерських подорожей, про що свідчить біблійна книга «Діяння святих апостолів». У своїх подорожах його супроводжують Лука, Тимофій, Сила і Тихік, які самі, незалежно від апостола Павла, працювали над християнізацією цієї місцевості. Апостол Андрій Первозванний проповідував по всій Македонії і призначає апостола Урбана першим єпископом у Македонії. Апостол Силуан був першим єпископом у Салоніках, а Епафродит — в Адріакії (кордон з Тракією). Це означає, що вже тоді були закладені основи організованої Церкви. У результаті християнізації, проведеної в перші три століття, вже на початку IV століття християни на території Македонії мали організовану Церкву з церковною ієрархією, єпископи якої продовжували регулярно брати участь у місцевих та вселенських соборах.
У V столітті на цій території по всій території етнічної Македонії існує кілька метрополій та єпархій, з яких найвідомішими були Салоніки, Скоп'є, Гераклея, Баргала та Стобі. У цей період і на всій території Македонії проросло багато ранньохристиянських базилік.
За правління імператора Юстиніана I (527—565), який походив з Таврісіона, поблизу сучасного Скоп'є, було побудовано нове місто під назвою Юстиніана Прима, неподалік від місця народження імператора. Скопський митрополит був піднесений до рівня автокефального архієпископа. Кателіан був першим архієпископом Архієпархії Юстиніана Прима. Були й інші архієпископи, такі як: Беннетт, Павло, Іван I, Леон, і останній — Іван IX, який у 680—681 рр. брав участь у Труллійському соборі в Константинополі.
У VII столітті на території Македонії відбулася слов'янська колонізація, під час якої тубільці змішалися зі слов'янами. Їх християнізація розпочалася у IX столітті, завдяки діяльності та життю братів святих Кирила та Методія, які походять із Салоніків. Вони склали альфабет слов'янською мовою і переклали Святе Письмо та інші твори, необхідні для того, щоб церковні служби могли проводитися мовою, якою розмовляють люди. Їхню роботу за допомогою болгарського князя Бориса I Михаїла продовжили Климент і Наум Охридські, Костянтин Брегальницький та їх учні наприкінці IX — на початку X ст. Климент Охридський заснував перший слов'янський університет на цій території, а Наум Охридський — перший слов'янський монастир на березі Охридського озера.
Середньовіччя
У IX столітті територія Македонії опиняється під владою Болгарського царства. З 927 р. — була створена автокефальна церква (патріархат) з центром в Охриді (Охридська архієпархія).
З 927 року — автокефальна церква (патріархат) з центром в Охриді. Ця церковна незалежність постійно оспорювалась Константинополем. Саме з Православної церкви Охриди прийшли до Києва перші митрополити, церковна організація та (за деякими даними) хрещення.
Після остаточного підкорення Болгарської держави в 1018 році Василь II, щоб підкреслити перемогу Візантії, заснував Охридське архієпископство, понизивши Болгарський патріархат до рангу архієпископства. Архієпископство залишалося автокефальною церквою, окремою від Константинопольського патріархату. Проте, хоча архієпископство було повністю незалежним у будь-якому іншому аспекті, його предстоятель обирався імператором зі списку трьох кандидатів, поданих помісним церковним синодом. У трьох сигіліях, виданих у 1020 році, Василь II надав великі привілеї новому престолу.
Зі смертю князя Стреза (1215) Охрид втратив частину південні єпархії Меглена і Струмицю (так як саме князівство було поділене між Фессалоніки і Епір). Після того як Охрид потрапив до рук Епірський деспота Феодора знову розпочався період підйому, коли патріарх Константинополя спробував скасувати автокефалію, але деспот і архієпископ активно цьому противилися, і Охрид навіть вдалося повернути деякі єпархії (Скоп'є, Сер, Сервіс). У внутрішній боротьбі між грецькими та слов'янськими єпископами перемогу отримали слов'янські (як не дивно за підтримки грека Феодора Комніна), які в підсумку вигнали греків і замістили їх новими слов'янськими єпископами.
У XIV столітті церква починає поступово потрапляти під владу османів. На початку османи захоплюють Македонію, а в 1408 році й Охрид опиняється на їхній території.
На початку XV століття Софійська і Відінська єпархії були відторгнуті від Православної церкви Константинополя і передані Охридської. У середині століття Волоська і Молдавська церкви увійшли до складу архієпископії, а пізніше і православні громади Далматії та Італії. Не зважаючи на розширення османи завдавали церкви величезних збитків, руйнуючи країну і підриваючи владу архієпископа.
Крім того, активно проводилася ісламізація краю. Після відновлення Сербської патріархії 1557 року не тільки старі сербські єпархії увійшли до її складу, а й деякі споконвічно Охридське, наприклад Скоп'є, Мордозов, Разлогов.
До середини XVIII століття борги архієпископії були дуже великі. Патріарх Константинополя зміг переконати султана, що незалежні церкви серед нелояльних слов'ян шкідливі і небезпечні, та ще й не платоспроможні. Під тиском султана останній архієпископ 17 травня 1767 підписав акт про свою відставку, що означало кінець автокефалії.
Після падіння Першого Болгарського царства візантійський імператор Василій II визнав автокефальний статус Болгарської православної церкви та встановив її межі, єпархії, майнові та інші привілеї. У 1019 р. було засноване архієпископство розташовувалося в Охриді у візантійській Болгарії шляхом зниження рангу автокефального Болгарського патріархату, яке проіснувало, попри османську окупацію Македонії з XIV століття до 1767 року.
Новий час
У 1767 році архієпископство було скасоване османською владою і приєднане до Вселенського патріархату Константинополя. Протягом дев'ятнадцятого та першої половини двадцятого століть намагалися відновити архієпархію, а 1874 року вона стала частиною новоствореного Болгарського екзархату. Християнське населення єпископств Скоп'є та Охрида 1874 р. переважною мірою проголосувало за приєднання до екзархату, а Болгарський екзархат почав контролювати більшу частину македонського регіону.
Новітня історія
Після включення Вардарської Македонії до складу Сербії в 1913 р. кілька єпархій Болгарського екзархату були силоміць захоплені Сербською православною церквою. Поки цей регіон був окупований Болгарією під час Першої та Другої світових воєн, місцеві єпархії тимчасово перейшли під контроль Болгарського екзархату. Із закінченням Першої світової війни більша частина Македонії потрапляє під владу Королівство Сербії. Разом з тим більшість православних приходів Македонії підпорядковуються Сербській православній церкві. Протягом анексії Македонії Болгарією, яка брала участь у Другій світовій війні на стороні Третьої Рейху, македонські приходи повертаються до юрисдикції Болгарського екзархату.
По закінченню Другої світової війни територію Македонії було включено до Югославської Федеративної Ресбуліки. В цей час у Македонії утворено три єпархії, до яких належали більшість жителів цієї області; відтак після приходу до влади комуністів спершу була утворена федеральна Македонська республіка, а потім влада погодилась на створення Автокефальної Православної Церкви.
Перші сучасні збори македонського духовенства відбулися під Охридом у 1943 р.Macedonia and Greece: the struggle to define a new Balkan nation By John Shea, p. 174 У 1944 р. офіційно було утворено ініціативну раду з організації Македонської православної церкви. У 1945 році відбулося засідання першого духовенства та народного синоду, який прийняв постанову про відновлення Охридської архієпископії як Македонської православної церкви. Вона була надіснана Сербській православній церкві, яка з 1919 року була єдиною церквою у Вардарській Македонії. Резолюція була відхилена, але пізніше знову подана 1958 р. на другому синоді, була прийнята 17 червня 1959 р. Сербською православною церквою під тиском соціалістичної влади. Македонець Димитрій Стойковський був призначений першим архієпископом Охридського та митрополитом Македонії під ім'ям Досітей II.
У жовтні 1958 року в Охриді відбувся Церковний і Національний собор, що зібрав 220 священиків та мирян, на якому було вирішено відновити і стародавню архієпископську катедру в Охриді, і автономію Македонської Православної Церкви. На Соборі вибрано трьох нових єпископи для трьох нових єпархій, відповідно та таке обрання було розцінено як неканонічне, оскільки на ньому був присутній усього один єпископ. Проте нова Церква заявила, що перебуває в канонічній єдності з Сербською Православною Церквою в особі Сербського патріарха. У червні 1959 року Сербський Священний Синод визнав Церкву за доконаний факт — і в наступному місяці обрані єпископи були рукоположені сербськими православними єпископами.
Проголошення Македонської православної церкви