Бутенко Степан (також Бут, Кутенко Стецько; ? — осінь 1674) — козацький державний та військовий діяч, білоцерківський полковник.
Життєпис
Походження Очевидно, народився на Білоцерківщині, можливо в самому місті Білій Церкві, в козацькій родині. Вперше згадується у Реєстрі Війська Запорозького 1649 року, до якого був вписаний у складі Білоцерківського полкового товаристваРеєстр Війська Запорозького 1649 року / Підгот. до друку О. В. Тодійчук (голов. упоряд.) та ін.; Редкол.: Ф. П. Шевченко (відп. ред.) та ін.— К.: Наукова думка, 1995. — ISBN 5-12-002042-9. — с. 176.. Серед козаків вищевказаного товариства перед ним записані також Андрій, Филон та Данило Бутенки, після нього Харко та Кіндрат БутенкиРеєстр Війська Запорозького 1649 року / Підгот. до друку О. В. Тодійчук (голов. упоряд.) та ін.; Редкол.: Ф. П. Шевченко (відп. ред.) та ін.— К.: Наукова думка, 1995. — ISBN 5-12-002042-9. — с. 170, 176, 177., серед козаків містечка Чорний Камінь цього ж полку — Іван, Юско та Дмитро БутенкиРеєстр Війська Запорозького 1649 року / Підгот. до друку О. В. Тодійчук (голов. упоряд.) та ін.; Редкол.: Ф. П. Шевченко (відп. ред.) та ін.— К.: Наукова думка, 1995. — ISBN 5-12-002042-9. — с. 179, 184, 185.. Крім того, в полковому товаристві записані 5 козаків з прізвищем Бут і Демко Бутченко, серед Чорнокам'янських козаків записаний Грицько Бут, серед паволоцьких козаків Семен Бут та Петро Бутиков синРеєстр Війська Запорозького 1649 року / Підгот. до друку О. В. Тодійчук (голов. упоряд.) та ін.; Редкол.: Ф. П. Шевченко (відп. ред.) та ін.— К.: Наукова думка, 1995. — ISBN 5-12-002042-9. — с. 169, 171, 172, 175, 176, 182, 194.. Отже, в даному полку проходили службу представники однієї чи кількох сімей Бутів та Бутенків (Бутенко може бути похідним від Бут і позначати сина чи іншого нащадка Бута).
Перший період на посаді білоцерківського полковника (1667—1671) Степан Бутенко став помітною постаттю у другій половині 1660-х років за часів правління гетьмана Петра Дорошенка. На той час Білу Церкву займала польська залога, яка там стояла від часів правління гетьмана Павла Тетері з 1664 року, а гетьманський уряд та Річ Посполита перебували у стані війни. Після невдалої облоги у травні-вересні 1667 року гетьманськими військами Білої Церкви, у грудні цього ж року було утворено новий Білоцерківський полк, полковий центр якого містився у СтавищіКоваленко С. Україна під булавою Богдана Хмельницького. Енциклопедія у 3-х томах. Том 1. — Київ: Видавництво «Стікс», 2007. — c. 252.. Ймовірно, саме тоді його очолив Степан Бутенко, замінивши Якова Кульгана.
Вперше в письмових джерелах Бутенко згадується на цьому уряді у лютому 1668 року. Тоді він на чолі свого полку взяв участь у поході Петра Дорошенка до Срібного, спрямованому на очищення східних теренів України від московських військ. Похід довелося перервати через початок наступу польського війська з заходу.
Повернувшись з походу, Степан Бутенко на чолі Білоцерківського полку, за наказом гетьмана, протягом червня-липня 1668 року спробував знову звільнити Білу Церкву від польської залоги. У Підгаєцькій угоді 1667 року містилось положення про зменшення чисельності польської залоги у Білій Церкві та про заборону їй чинити прикрощі місцевому населенню. Але ці положення не виконувалися.
Наприкінці червня білоцерківський полковник узяв в облогу польську залогу (3 тисячі війська та 56 гаківниць), очолювану комендантом Яном Стахурським, і спробував здобути місто силами свого полку. Степан Бутенко намагався схилити на свій бік частину жовнірів, а також захопити коней, які випасалися на навколишніх полях. Силами одного полку він не зміг оволодіти містом, а тому звернувся за допомогою до Григорія Дорошенка, який стояв табором під Іллінцями. Наказний гетьман відрядив до нього паволоцького полковника Яроша Грицину та 200 подністрянських левенців. Спільними силами (близько 5 тис. чоловік) вони вранці 2 (12) липня напали на білоцерківську залогу, проте зазнали відчутної поразки. До полону потрапило півсотні козаків, серед них наказний паволоцький полковник і кілька сотниківСмолій В., Степанков В. Петро Дорошенко. Політичний портрет: наукове видання. — К.: Темпора, 2011. — ISBN 978-617-569-051-2. — c. 167..
У серпні-вересні 1668 року над Дніпром під Сокирною зібрались всі дорошенківські полки, серед яких був і Білоцерківський С. БутенкаКривошея В. Козацька старшина Гетьманщини. Енциклопедія. К.: «Стилос», 2010. — с. 238..
Тимчасове перебування під проводом кошового гетьмана Петра Суховія Під час походу Петра Суховія на Чигирин, 21 (31) липня 1669 року Степан Бутенко, йдучи з своїм полком на з'єднання з військом П. Дорошенка, був запрошений до Сміли на зустріч з Суховієм і підступно захоплений останнім у полон. Як писав 31 липня (10) серпня І. Ґізелю Й. Тукальський, П. Суховієнко «раптово разом з ними (татарами) на полковників…, що стояли під Смілою, прибувши, в свою неволю побрав і наказуючи їм по добрій волі з собою бути, ледь не на арканах…» перетягнув до себеСмолій В., Степанков В. Петро Дорошенко. Політичний портрет: наукове видання. — К.: Темпора, 2011. — ISBN 978-617-569-051-2. — c. 206—207.. Кошовий гетьман 26 липня (5 серпня) 1669 року на своєму боці мав Корсунський, Білоцерківський, Паволоцький, Уманський, Торговицький, Кальницький полки і його підтримував кримський хан.
В кінці липня біля с. Конончі гетьман Дорошенко був оточений козаками П. Суховія та його союзником — татарською ордою. Облога тривала 5 тижнів, і лише після прибуття турецького чауша, котрий привіз Дорошенку клейноди від султана, татари відійшли до Криму, а П. Суховій до УманіСмолій В. А., Степанков В. С. Українська державна ідея XVII—XVIII століть: проблеми формування, еволюції, реалізації. — К.: Альтернативи, 1997. — ISBN 966-7217-00-0. — с. 154—155..
Повернення під владу Петра Дорошенка Після поразки Петра Суховія у Конончівській битві на межі липня-серпня 1669 року, Степан Бутенко повернувся під владу П. Дорошенка.
18 (28) жовтня 1669 року С. Бутенко отримав королівський привілей на два млини: один під Каневом, другий під Маслівкою.
В кінці жовтня 1669 року Білоцерківський полк на чолі з С. Бутенком, разом з Корсунським, Паволоцьким, Брацлавським і Кальницьким полками, під проводом Г. Дорошенка, Я. Лизогуба та І. Сірка зібралися в Вільховці, готуючись до походу на Умань. Тут вони були оточені підрозділами М. Ханенка, П. Суховія та Ю. Хмельницького й татарами. Після підходу на допомогу дорошенківцям Білгородської орди, облога була знята. Об'єднане військо, вочевидь, під керівництвом Я. Лизогуба швидким маршем вирушило на виручку П. Дорошенку, якого Ханенко обложив у Стеблеві. 8 (18) листопада війська Ханенка були розгромленіСмолій В., Степанков В. Петро Дорошенко. Політичний портрет: наукове видання.& — К.: Темпора, 2011.& — ISBN 978-617-569-051-2.& — с. 218—219..
У середині лютого 1670 року Р. Дмитрашко-Райча на чолі Переяславського, Чернігівського і лівобережної частини Київського полків розпочав наступ на лівобережні міста Черкаського полку, котрі були вірні П. Дорошенку. 20 лютого (2 березня) 1670 року Степана Бутенка було призначено наказним гетьманом над корпусом у складі Білоцерківського, Паволоцького та правобережного Київського полків й доручено відбити цей наступ. Він отримав наказ гетьмана діяти разом з польським полковником Яном Пиво-Запольським. Однак, вочевидь, через загрозу нападу запорожців і татар ця акція не відбуласяСмолій В., Степанков В. Петро Дорошенко. Політичний портрет: наукове видання. — К.: Темпора, 2011. — ISBN 978-617-569-051-2. — c. 231..
Наступ ханенківців з татарами змусив Бутенка повернутися до Білої Церкви і присягнути комендантові Я. Стахурському допомагати в обороні і укріпленні фортеці. Після цього Степан Бутенко, за згодою начальника польської залоги, увійшов з полком до міста.
Протягом червня-липня 1670 року П. Дорошенко розпорядився направити 2 тис. серденят на чолі з полковником Степаном Бутенком, а також власну гвардію під проводом німецького офіцера, капітана Бідермана, до Білої Церкви з наказом оволодіти нею. З'явившись під містом, вони повністю оточили його, позбавивши вояків залоги можливості збирати з поля урожай. Бідерман також розпочав підготовку штурму фортифікацій, просуваючись за допомогою апрошів усе ближче до нихУкраїна крізь віки: Збірник наукових праць на пошану академіка НАН України професора Валерія Смолія. — К.: Інститут історії України НАН України, 2010. — ISBN 978-966-02-5552-4 — с. 501—502.. Проте, й цього разу захопити твердиню не вдалося. Я. Собеський направив на допомогу білоцерківській залозі потужний підрозділ, який налічував понад 4 тис. жовнірів разом зі слугами. Польські підрозділи, очолювані поручиком А. Хелмським, до яких приєдналися ще 500 жовнірів Я. Пива-Запольського, з'явилися несподівано, завдали поразки серденятам й змусили їх відступити. Внаслідок цього поляки спромоглися зберегти свою присутність у серці Правобережної Гетьманщини.Україна крізь віки: Збірник наукових праць на пошану академіка НАН України професора Валерія Смолія. — К.: Інститут історії України НАН України, 2010. — ISBN 978-966-02-5552-4 — с. 505, 506..
Білоцерківський полковник С. Бутенко був присутній на Чигиринській раді в кінці листопада — на початку грудня 1670 рокуКривошея В. Генеалогія українського козацтва. Білоцерківський полк. — К.: Стилос, 2002. — 184 с. ISBN 966-8009-28-2. — c. 90.. Він підтримав перехід Війська Запорозького під протекцію Османської імперії та складення присяги султанові. Усі — як гетьман, так і старшини — присягнули, затвердивши цей акт власними підписами на відповідному документіСмолій В., Степанков В. Петро Дорошенко. Політичний портрет: наукове видання. — К.: Темпора, 2011. — ISBN 978-617-569-051-2. — с. 272..
За даними дослідників М. МаксимовичаМаксимович М. Собрание сочинений. Т. 1. Отдел исторический. — К.: Типография М. П. Фрица, 1876. — c. 694—695., В. ЗарубиЗаруба В. М. Адміністративно-територіальний устрій та адміністрація Війська Запорозького у 1648—1782 роках. — Дніпропетровськ, ПП «Ліра ЛТД», 2007. — с. 78., В. ПанашенкоПанашенко В. Полкове управління в Україні (серед. XVII—XVIII ст.). Історичні зошити — К.: Інститут історії України, 1997. — c. 65., І. Крип'якевичаКрип'якевич І. Студії над державою Богдана Хмельницького // Записки НТШ, CLI. — Львів, 1931. — с. 123—135., принаймні 1670 року Степан (Стецько) Кутенко (Бутенко) обіймав уряд паволоцького полковника. Можливо, по завершенню Чигиринської ради, після якої колишнього паволоцького полковника Я. Грицину відправили з посольством до Царгороду, Степан Бутенко певний час на межі 1670-1671 років виконував функції паволоцького полковника (очевидно наказного), одночасно керуючи й Білоцерківським полком.
Невдовзі, в кінці грудня 1670 року, Бутенко почав знову чинити спроби заволодіти Білою Церквою. Полковник зайняв місто козаками і серденятами, наказав повбивати жовнірів, які стояли в караулах і силою готовий був здобути фортецю. Останнє, проте, йому не вдалося. Я. Пиво-Запольський прибув на допомогу білоцерківському комендантові, коли Яків Лизогуб тримав два тижні місто в облозіСмолій В., Степанков В. Петро Дорошенко. Політичний портрет: наукове видання. — К.: Темпора, 2011. — ISBN 978-617-569-051-2. — с. 275—276.. Новий комендант фортеці Ян Льобель просив Дорошенка відкликати білоцерківського полковника, а сердюкам він готовий був дати продовольство, щоб вони вийшли з Білої Церкви.