Дора Мойсеївна Шток, у шлюбі Тіктіна, псевдонім Штурман (3 березня 1923, Харків — 4 січня 2012, Ізраїль) — ізраїльська літературознавиця, політологиня, публіцистка, історикиня літератури українського походження.
Біографія Народилася в 1923 році в Україні, у Харкові. Дитинство провела в Запоріжжі, де батько Мойсей Юхимович Шток працював лікарем. У 1933 році, після смерті батька, з молодшим братом Теодором і матір'ю Розалією Мойсеївною Шток (до шлюбу Штурман) переїжджає в Харків. Там успішно навчається в школі, закінчує її з відмінними оцінками і вступає до Харківського університету на філологічний факультет. Вона встигає закінчити перший курс до початку німецько-радянської війни. Сім'я евакуювалася в Казахстан і Дора Мойсеївна Шток (Штурман — її літературний псевдонім, взятий у пам'ять матері) продовжує навчатися на філологічному факультеті Алма-Атинського університету.
У 1944 році Дору Штурман заарештовують і визнають винною в «участі в підпільному антирадянському угрупованні, зайнятому контрреволюційною підривною діяльністю» за статті про Пастернака і Маяковського. З двома студентами, її друзями (Марк Черкаський і Валентин Рабинович) вона опиняється засудженою на 5 років ув'язнення за статтею 58, 10-11 (групова антирадянська агітація). Проводить у таборі 4,5 роки, а потім звільнена за амністією матерів з грудними дітьми. Як виявилося пізніше, амністія не стосувалася політув'язнених, про що повідомили через кілька днів, але начальник табору скористався помилкою в отриманому наказі і поспішив звільнити Штурман з грудною дочкою в найкоротший термін, за що вона була вдячна йому все життя.
Вийшовши на свободу, Дора Штурман повертається в Харків. Там вона заявляє в міліцію, що сумка з документами вкрадена, отримує «чистий» паспорт і їде працювати вчителькою у школу села Погоди Лозівського району Харківської області. До 1962 року вона працює викладачкою російської мови і літератури в сільських школах різних районів Харківської області (Князево, Краснопавлівка, Гинеївка, Шелудьківка). Їй довелося викладати і історію, і французьку, і німецьку мови. 10 років запорізького дитинства з приватними викладачами мов, звичка багато читати і вроджені здібності допомагали їй у багатьох життєвих ситуаціях. У Шелудьківській середній школі вона стає спочатку завучкою, а потім і директоркою. Активно бере участь у громадському, просвітницькому та культурному житті села. Після хрущовської відлиги вона погоджується вступити в партію, куди її давно і активно запрошували. Про судимості вона не повідомляє.
У 1962 році Штурман захворіла кістковим туберкульозом. Відбувається розрив з першим чоловіком, і Дора повертається до Харкова до матері. Працює вихователькою в старших класах дитячого протитуберкульозного санаторію, потім заступницею директора Харківського Будинку Вчителя, одночасно викладає на абітурієнтських курсах.
В цей період в Харківський КДБ приходить лист з Алмати про зняття судимості з Дори Штурман за повною відсутністю складу злочину. Харківський КДБ розшукує Дору Шток, щоб повідомити їй про повну реабілітацію, і з цією метою передає її справу в райком партії. Однак райком знаходить доречним виключити виправдану людину, яка не вчинила ніякого злочину, з партії за «приховування» вже знятої судимості. Через деякий час Штурман пропонують подати апеляцію про відновлення в партії, але в цей період письменниця була вже налаштована так, що свій вступ в партію розцінювала як помилку. Через це вона вирішила не подавати апеляцію.
Всі роки роботи в селі Дора Штурман не припиняла писати. Писала вірші, нариси, намагалася відновити свої роботи, за які була заарештована. Все написане було сховане у друзів і родичів.
Переїхавши до Харкова, Штурман зайнялася дослідженнями, пов'язаними з марксизмом, економікою, політикою в СРСР. Свою першу книгу «Наш новий світ» вона опублікувала в самвидаві під псевдонімом «Богдан».
У 1977 році Дора Штурман репатріювалася до Ізраїлю.
Перші 8 років життя в Ізраїлі Штурман працювала в дослідницькому центрі на факультеті славістики при Єрусалимському університеті, де була написана велика стаття про середню освіту в школах СРСР. У 1988 р. ця стаття була розширена, перекладена англійською і видана у Великій Британії (The Soviet Secondary School. Routledge P. H., London and New York, 1988). Російською книга називалася «Советская средняя школа 1949-62 гг.», 109 стор. Видавництво університету в Єрусалимі. 1978 р.
Паралельно з дослідженнями в Єрусалимському університеті Дора Штурман вела активну роботу по темах, не пов'язаних зі школою. Так, книгу «Наш новий світ. Теорія. Експеримент. Результат» потрібно було перетворити на рукопис і знайти видавця. Вона була видана у самвидаві і привезена в Ізраїль з Харкова у мікрофільмах, захованих у транзистор. Книга була присвячена системному аналізу теорії та практики соціалізму і вийшла в друк першим виданням у 1981 році. Друге (доповнене) видання було опубліковано у 1986 р.
З 1978 по 1981 Штурман співпрацювала з журналом «Час і ми» (головний редактор і засновник журналу — Віктор Перельман) як членкиня редакційної колегії журналу, а з 1981 року стає заступницею головного редактора та завідувачкою ізраїльського відділення журналу.
Значний внесок Дора Штурман зробила і у видання збірки «Євреї в культурі російського зарубіжжя» (видавець і упорядник М. Пархомівський), в який увійшли її статті: «Про приналежності Homo Novus», «Коли я повернуся…» (стаття присвячена поету Олександру Галичу). Область інтересів Дори Штурман була широкою і різноманітною. Вона вміла знаходити зв'язки і аналогії між такими областями, як історія, політика, економіка, художня література, психологія і фольклор.
Так, наступна її книга «Мертві хапають живих. Читаючи Леніна, Бухаріна, Троцького» (560 сторінок. 1982 р. Російською мовою. Видавництво «OPI». Лондон), є текстологічним аналізом світобачення, політики та психології головних вождів російського комунізму.
І в еміграції продовжуючи жваво цікавитись літературним і суспільно-політичним життям в СРСР, Штурман публікує безліч статей в періодиці (деякі з них згодом були видані в окремих збірниках статей). Вона веде жваве листування з видавництвами і редакціями, письменниками і поетами, допомагає молодим авторам. Будує широке коло друзів і знайомих, серед яких і ті, з ким здружилася ще в молодших класах школи. Також продовжувала спілкуватись з тими, з ким навчалася в харківській школі 105, в університеті, і з колегами на літературному терені. В її епістолярну спадщину увійшло листування з Наумом Коржавіним, з Сергієм Довлатовим, з Романом Гулем, з Олександром Солженіциним, з Ніною Карсов і багатьма іншими.
У листуванні з професором Алма-Атинського університету Олександром Жовтисом у Штурман виникла ідея звернутися в КДБ Казахстану за матеріалами, відібраними у Дори Шток при арешті. Документи були отримані. Після майже 50 років списані пожовклі шкільні зошити повернулися до власниці. «Діти утопії. Фрагменти ідеологічної автобіографії» — так називає Штурман свою роботу про знову прочитані чернетки.
Чоловік Дори Штурман Сергій Тіктін брав активну участь і був її помічником у роботі над усіма книгами.
У 80-90-ті роки Штурман публікується в Ізраїлі і у Великій Британії, Росії та США. Найбільш відомими стали «Мертві хапають живих. Читаючи Леніна, Троцького, Бухаріна», «Радянський Союз в дзеркалі політичного анекдоту», «Місту і світу», «Економіка катастроф», «Про вождів російського комунізму».
Штурман є авторкою 15 книг і понад 400 статей в різних наукових та публіцистичних виданнях, членкинею спілки письменників Ізраїлю, однією з найвідоміших у світі дослідників радянського тоталітаризму.
Померла 4 січня 2012 року в селищі Кфар-Йона.
Примітки
Бібліографія
Книги
«Радянська середня школа 1949-62 рр.» (109 стор., вид. Єврейського університету в Єрусалимі., 1978 р.) «Наш новий світ. Теорія. Експеримент. Результат» (перше видання, 367 сторінок, 1981 р.) Видавництво «Лексикон». Єрусалим. Видання друге, виправлене і доповнене. 464 стр., 1986 р. Видавництво «Експрес», Єрусалим — системний аналіз теорії та практики соціалізму. «Мертві хапають живих. Читаючи Леніна, Бухаріна, Троцького» (560 стор., 1982 р., видавництво «OPI», Лондон) Текстологічний аналіз світобачення, політики та психології головних вождів російського комунізму. «Земля за пагорбом» (255 стор., 1983 р., видавництво «Ермітаж», США) Збірник статей про видатних діячів російського дисидентства і непідцензурної літератури. «Місту і світу. Публіцистика Солженіцина» (432 стор., 1988 р., видавництво «Третя хвиля», Париж — Нью-Йорк) Аналіз публіцистики Солженіцина. «В. І. Ленін» (160 стор., 1989 р., видавництво «ІМКА-Прес», серія «Що потрібно знати про?», Випуск III, Париж) Аналіз поглядів, діяльності і психології Леніна 1917—1923 рр. «Радянський Союз в дзеркалі політичного анекдоту» (у співавторстві з С. Тіктіним) (вид. I-е, 468 стор., 1985 р., видавництво «OPI», Лондон); (вид. II-е виправлене і доповнене, 543 стор., 1987 р.) Видавництво «Експрес», Єрусалим Збори політичних анекдотів 1920-х — 1980-х рр., з науковим аналізом кожного тематичного циклу. «Радянська середня школа» (англійською мовою, 313 стор., видавництво «Рутледж», Лондон — Нью-Йорк, 1988 р.) «Марксизм: наука чи утопія?» (161 стор., видавництво «ОРІ», Лондон) «Моя школа» (151 стор., 1990 р., видавництво «OPI», Лондон) Автобіографічні нариси. «Економіка катастроф» (у співавторстві з С. Тіктіним) (190 стор., видавництво «OPI», Лондон) Системний аналіз радянської економіки 1980-х років, Чорнобильської катастрофи та її наслідків. «Про вождів російського комунізму. Книга перша» (414 стор.); Книга друга (344 с.) Серія «ДНРІ». (дослідження новітньої російської історії) Т. 10, Під загальною редакцією А. Солженіцина. Видавництво «ІМКА-Прес» «Сучасники» (у співавторстві з С. Тіктіним) (476 стор., видавництво «Ліра», Єрусалим)
Вибрані нариси та есе
Остання операція професора Бенди. «Огляд» (Аналітичний ж-л газети «Російська думка») 1985, N 15, стор. 29 — 35, Париж. Ні меду мені твого, ні укусу твого. «22 Москва — Єрусалим» 1985, N 42, стор. 136—169, Тель-Авів. Про національні фобії. «22 Москва — Єрусалим», 1989, NN 68-69, Тель- Авів. Роздуми на крутому схилі. Альманах «Стрілець» N 1(61), с. 189—212. — Джерсей-Сіті — Париж: Вид. «Третя хвиля». — 1989. На кінець дива. «Нове Російське Слово» 24-25-26-27-30.IV. 1990. Нью-Йорк. Солженіцин: Росія минулого і майбутнього «Російська думка» N 3906, 29.XI.1991. Париж. Цикл Герої ленінського заповіту. ж-л «Посів» 1991, NN 2 — 5; 1992, NN 1 — 6. Франкфурт-на-Майні. Опозиція як стрижень позиції. «Російська думка» N 3928, 8.V. 1992. Як переможцям перемогти?. «Нове Російське Слово» 27.XI.1992. Вони відали, «Новий світ». М., 1992, N 4, стор. 239—250. Людства сон золотий. «Новий світ», М., 1992, N 7, стор. 121—153. Чи зупинимо Червоне колесо?. «Новий світ», М., 1993, N 2, стор. 144—171 Біля краю безодні. «Новий світ», M., 1993, N 7, стор. 214—232. У пошуках універсальної свідомості. «Новий світ», М., 1994, N 4, стор. 133—184. Діти Утопії. «Новий світ» М., 1994, N 9, стор 181—205 і N 10, стор. 162—195.
Посилання Права людини в Росії Радіо Свобода Нотатки з єврейської історії https://web.archive.org/web/20171121045130/http://vtoraya-literatura.com/publ_149.html Журнальний зал Матеріал з ОЖИНИ EJWiki.org ФРАГМЕНТИ ПОЛІТИЧНОЇ БІОГРАФІЇ Фрагмент із біографії Віри Пиріжкової