Лі Мо́рган (), повне ім'я Е́двард Лі Мо́рган (; 10 липня 1938, Філадельфія, Пенсільванія — 19 лютого 1972, Нью-Йорк) — американський джазовий трубач.
Біографія Народився 10 липня 1938 року в Філадельфії, штат Пенсільванія. У віці 14 років сестра подарувала йому трубу. Брав приватні уроки гри на трубі та навчався в Технічній школі ім. Мастбаума. Зазнав впливу . Починаючи з 1953 року грав у місцевих гуртах з басистом Спенкі ДеБрестом.
Після закінчення навчання в школі у 1956 році, Морган разом з ДеБрестом отримали можливість виступати в гурті The Jazz Messengers Арта Блейкі, з яким часто концертували у Філадельфії. Того ж року Діззі Гіллеспі найняв Моргана до свого біг-бенду для заміни Джо Гордона. У листопаді 1956 року записав свою першу сесію як соліст Indeed! на лейблі Blue Note і упродовж наступних місяців також записувався на Savoy і Specialty, часто працював з Генком Моблі та Бенні Голсоном. Пізніше у 1957 році взяв участь як сайдмен в записі класичного альбому Джона Колтрейна Blue Train, також грав із Джиммі Смітом.
У 1958 році випустив на Blue Note свій класичний альбом Candy, що включав в основному джазові стандарти, який був схвально зустрічений критиками. У 1958 році біг-бенд Гіллеспі розпався, і Морган приєднався до третього складу «Jazz Messengers» Арта Блейкі, наступного року дебютувавши на класичному альбомі Moanin'. У 1960 році записав як соліст декілька альбомів на Vee Jay, Here's Lee Morgan і Expoobident, а також сесію для Blue Note того ж року, Leeway, в якій взяли участь учасники «Jazz Messengers». У 1961 році залишив «Jazz Messengers»; мав проблеми з наркотичною залежністю. Повернувся до рідного міста Філадельфії, аби побороти залежність, і на деякий час залишив музику, іноді працював з саксофоністом Джиммі Гітом у місцевих клубах. В «Jazz Messengers» його замінив Фредді Габбард, який також у підсумку став одним з провідних представників хард-бопу 1960-х.
У 1963 році повернувся до Нью-Йорка і записувався з музикантом-авангаридистом Blue Note Греченом Монкуром для дебютного альбому тромбоніста Evolution. Потім записав LP на Blue Note під назвою The Sidewinder, в якому взяв участь Джо Гендерсон. Заглавна композиція «The Sidewinder» стала хітом. Успіх синглу допоміг The Sidewinder альбом потрапити у Top 25 поп-чарту, і в Top Ten ритм-енд-блюзового чарту. Працював з власними гуртами. Продажі альбоми допомогли побороти фінансові труднощі лейблу Blue Note і врятували його від банкрутства. Тоді ж знову приєднався до «Jazz Messengers», в якому грав до 1965 року; тоді ж зміцнилось його партнерство з тенор-саксофоністом Вейном Шортером.
Убитий 19 лютого 1972 року на сцені нью-йоркського джазового клубу Slugs' своєю цивільною дружиною Гелен Мор. Моргану на той момент було 33 роки.
Дискографія Introducing Lee Morgan (Savoy, 1956) Indeed! (Blue Note, 1957) Lee Morgan Sextet (Blue Note, 1957) Dizzy Atmosphere (Specialty, 1957) Lee Morgan Vol. 3 (Blue Note, 1957) City Lights (Blue Note, 1957) The Cooker (Blue Note, 1958) Candy (Blue Note, 1957) Peckin' Time (Blue Note, 1959) Here's Lee Morgan (Vee-Jay, 1960) Lee-Way (Blue Note, 1961) Expoobident (Vee-Jay, 1961) Take Twelve (Jazzland, 1962)
Література Feather, Leonard; Gitler, Ira. The Biographical Encyclopedia of Jazz — Oxford University Press; 1 ed., 2007. — 744 p. ISBN 978-0195320008
Посилання