Колективна травма — психічна травма, отримана групою людей будь-якого розміру, аж до цілого суспільства, внаслідок соціальної, техногенної чи екологічної катастрофи або злочинних дій політичних чи інших соціальних суб’єктів.
Визначення та причини
Колективними травми зазвичай називають травми великої кількості людей. Але відмінною рисою колективної травми є не число травмованих, а те, що крім безпосередніх учасників вона зачіпає людей, прямо не причетних до травмуючих подій, іноді охоплюючи все суспільство. Іншими словами — колективна травма не обмежена в просторі. Ще одна її особливість — розтягнутість у часі, коли травма немовби відривається від конкретної події, закріплюючись в історичній пам'яті, часто проходячи через декілька поколінь. Жертвами колективної травми стають не окремі люди, навіть не багато людей, а соціальні групи в цілому, які вважаються об'єктами травматизації та суб'єктами травматичних переживань.
Причиною колективних травм найчастіше є війни (в тому числі і інформаційні); геноцид в самих різних формах; катастрофи (техногенні та гуманітарні); стихійні лиха (екологічні катастрофи); соціальні революції та перевороти (державні та військові); депортація або вигнання великих груп людей (наприклад, за етнічною чи релігійною ознакою); обмеження свободи великих груп людей (концтабори, рабство); політичні, релігійні та інші репресії; терористичні акти, що викликали суспільний резонанс; убивство або трагічна загибель суспільних лідерів або кумирів.
Прояви
Характерною особливістю колективної травми є те, що травмованою себе відчуває вся соціальна група, навіть ті, кого особисто не торкнулася трагедія. Зазвичай травматичні події набувають рівня колективної травми, якщо їх показники перевищують звичайні рамки, що визначають величину трагедії, силу травматизації і тяжкість наслідків — кількість загиблих, масштаб події, значимість загиблої особи (якщо мова йде про загибель громадського кумира).
Важливим чинником травматизації є психологічні умови, в яких протікає подія. Насамперед — це рівень переживання несправедливості (або потоптаної справедливості), ступінь невинності загиблих. Значно підсилює травматизацію обставини, коли люди потерпають не від безликих стихійних сил (наприклад — через екологічне лихо), а внаслідок свідомих чи навмисних дій людей (страта, катування, вигнання тощо). Важливе значення має неможливість (або нездатність) протистояти травмуючій силі або суб'єкту, вимушена пасивність жертви. Чим менше змоги чинити опір, тим більша травма від дій агресора (загибель на полі бою менш травматична для суспільства, ніж насильницька смерть у концтаборі).
Колективна травма має такі психологічні наслідки: соціальна фрустрація; збільшення рівня психологічних проблем, депресій та соматичних захворювань у популяції, що її зазнала; групоцентризм, схильність ідеалізувати власну соціальну групу та бачити образ ворога в представниках інших груп, особливо відповідальних за травму.
Особливістю колективної травми є її довготривалий характер. Неопрацьовані травми мають багато прихованих наслідків, особливо, коли вони замовчувалися, заборонялися. Необхідно долати негативні наслідки колективних травм навіть через тривалий час після травмуючих подій.
Передача між поколіннями
Представники травмованої групи, що залишилися в живих, та їх нащадки відчувають потребу емоційного відреагування, що є умовою зцілення. Якщо суспільству не вдається впоратися з травматичним досвідом, і заходи подолання травми недостатні або відсутні, колективна травма ускладнюється, її дія стає більш опосередкованою, прихованою. Вона не зцілюється повністю і її наслідки можуть існувати протягом тривалого часу. Якщо група позбавлена можливості опрацьовувати травму, якщо люди не можуть відкрито висловлювати почуття з приводу трагічних подій, оплакувати загиблих, сумувати, травма делегується нащадкам, які переживають її як свою, навіть якщо вони не були безпосередніми об’єктами травматизації.
Відбувається так звана трансгенераційна (міжпоколінна) передача травмиFonagy, P. (1999). The Transgenerational Transmission of Holocaust Trauma // Attachment & Human Development, Vol. 1 No. 1: 92-114.Guthery, L. S. (2016). Exploration of intergenerational transmission of trauma in Holocaust survivors // Theses, Dissertations, and Projects. Paper 1692. – 87 p.Kahane-Nissenbaum, M. C., (2011). Exploring Intergenerational Transmission of Trauma in Third Generation Holocaust Survivors / Doctorate in Social Work (DSW) Dissertations. 16. з усіма наслідками, що з цього випливають. Нове покоління відчуває потребу щось з цим зробити, наприклад — сумувати замість своїх предків, або мстити за них, відновлюючи потоптану справедливість. Існують деструктивні, агресивні форми відреагування колективних травм. Неопрацьовані наслідки можуть стати причиною таких негативних явищ, як кровна помста, тероризм, етнічні війни тощо, що в свою чергу є джерелом нових колективних травм. В історії людства є багато прикладів конфліктів між державами і цивілізаціями, що живляться образою, ненавистю і почуттям помсти за заподіяні колись (іноді століття назад) колективні страждання.
Якщо травма довго не піддається описаним ритуалам зцілення, то після закінчення значного відрізку часу її сила буде слабшати. Як і людина, суспільство не може нескінченно перебувати в стані гострого болю, відбувається поступове полегшення страждань. Але незавершена травма все рівно буде даватися взнаки, наприклад, її наслідки можуть закріплюватися в особливостях національного характеру та колективної ідентичності.Alexander, Jeffrey C.; Eyerman, Ron; Giesen, Bernard; Smelser, Neil J.; Sztompka, Piotr. Cultural Trauma and Collective Identity. — Berkerley, United States: University of California Press, 2004. — 326 p. ISBN 9780520235953Eriksson, M. (2016). Managing Collective Trauma on Social Media: the role of Twitter after the 2011 Norway attacks // Media, Culture & Society, Vol. 38(3): 365–380.
Подолання
Суспільство виробило ряд засобів для подолання наслідків колективних травм, які застосовувалися протягом всієї історії людства. Їхня суть полягає в певному емоційному опрацюванні травматичної події. Одним із шляхів подолання колективних травм, відомим ще в давнину, було створення героїчного епосу та інших писемних творів. Ці літературні пам'ятники допомагали тим, хто отримав травму та їхнім нащадкам пережити трагедію, оплакуючи загиблих героїв, оспівуючи подвиги, даючи простір для вираження скорботи. Окремими жанровими формами епосу, покликаними саме для емоційного зцілення, є «пісні» та «плачі».
У світовій культурі прикладами таких епічних творів, що оспівують трагічні події, у давньогрецькому епосі є Іліада, у скандинавському — Пісня про Нібелунґів. У вітчизняній культурі таким пам’ятником є літописна поема про трагічну історію Новгород-Сіверського князя Ігоря Святославовича «Слово о полку Ігоревім», частиною якої є відомий «Плач Ярославни».
Іншими формами емоційного відреагування травми є фольклор, анекдоти, політична карикатура, але тут ми маємо приклад комічної трансформації, яка не менш важлива, ніж переживання скорботи, особливо на етапі одужання. Недарма кажуть: «Суспільство розлучається зі своїм минулим, сміючись». Важливими формами такої ритуалізації трагічних подій є відзначання роковин, днів пам’яті, оплакування, поминання тощо, створення пам’ятників, меморіалів на відзнаку трагічних подій (скульптурних та архітектурних), написання музичних творів на тему колективної травми, канонізація історичних постатей. В наш час такі завдання вирішує кінематограф, ЗМІ. Дуже важливі політичні і громадські заходи, покликані відновити справедливість, реально або символічно: наприклад, створення ООН, проведення Нюрнберзького процесу.
В ряді випадків потрібна психологічна та психотерапевтична допомога людям і групам, постраждалим від колективних травм. Такої допомоги потребують і їхні нащадки в 2-му і 3-му поколіннях.Bomba, J. (2013). Psychodynamic groups as used to work through collective trauma memory. Archives of Psychiatry and Psychotherapy, 15(3): 41–48.Holman, E. A., & Silver, R. C. (2011). Health status and health care utilization following collective trauma: A 3-year national study of the 9/11 terrorist attacks in the United States. Social Science and Medicine, 73, 483-490. doi:10.1016/j.socscimed.2011.06.018Hooker, D. A., & Czajkowski, A. P. (2012). Transforming historical harms . Harrisonburg, VA: Coming to the Table.Kellermann, N. P. F. (2007). Sociodrama and Collective Trauma. — London: Jessica Kingsley. — 191 p.
Найбільші колективні травми в історії людства
Війни
В історії людства війни займають чільне місце за чисельністю загиблих насильницькою смертю. Отже війни є і були одними з найбільших колективних травм. Світові війни 20-го столітті як наймасовіші трагедії є системними колективними травмами. Проте зазвичай воєнними травмами вважаються найбільш травмівні епізоди, які вирізняються не лише масштабом, а й особливими обставинами, що спричиняють значне психологічне травмування: особливою жорстокістю, несправедливістю, драматизмом. Так, одним з таких епізодів у Другій світовій війні був напад японської палубної авіації на американську військово-морську та повітряну базу Перл-Гарбор 7 грудня 1941 року.
Не менш травмівним було ядерне бомбардування американцями японських міст Хіросіми і Нагасакі 6 і 9 серпня 1945 року. В цій трагедії загинуло і померло від променевої хвороби протягом 5 років приблизно 140 тисяч людей. Цю травму японська нація оплакувала декілька десятиліть. Вона мала надзвичайний вплив на всю японську культуру, суспільне життя цілого покоління японців. Для жертв бомбардування, що вижили, характерні значні психологічні проблеми, зокрема — комплекс провини по відношенню до тих, хто загинув.
Серед воєнних травм часто називають газову атаку в Халабджі — застосування хімічної зброї іракською владою проти цивільного населення міста Халабджа на території Іракського Курдистану в ході ірано-іракської війни 16—17 березня 1988 року. Особливий трагізм цієї події полягає в тому, що газова атака була здійснена проти цивільного населення. Внаслідок неї загинуло 5 тисяч людей і 20 тисяч постраждало від хімічного ураження.
Колективною травмою для обох сторін стала війна у В'єтнамі (1959—1975), яка відбувалася формально між комуністичним Північним В'єтнамом (підтримуваним СРСР та КНР) і Південним В'єтнамом (підтримуваним США та їх союзниками). Зокрема — для американської сторони (не лише для військових, що брали участь у цій війні, а й для всього суспільства) вона стала причиною цілої низки психологічних проблем, відомих як . Це мало всі ознаки колективної травми. Згодом в учасників бойових дій було діагностовано специфічний синдром, який пізніше отримав назву посттравматичний стресовий розлад (ПТСР). Характерно, що понад 150 тисяч американських ветеранів в’єтнамської війни загинуло при трагічних обставинах (зокрема — від самогубства), що майже втричі перевищувала кількість загиблих у бойових діях.
Геноцид
Геноцид є однією із найстрашніших колективних травм, що суттєво позначається на житті не лише травмованого покоління (тих, хто вижив у цій трагедії), а й декількох поколінь нащадків. Найчастіше жертвами геноциду стають етнічні групи, представники релігійних конфесій, соціокультурні меншини тощо.
В історії людства геноцид часто здійснювався на завойованих та колонізованих територіях, де споконвік проживало корінне населення. відбувався, наприклад, на території американського континенту після його колонізації англійськими, іспанськими, португальськими та французькими завойовниками.
Під час Першої світової війни і в перші післявоєнні роки (1914—1923) в Османській імперії був здійснений геноцид немусульманських етнічних меншин, а саме — геноцид вірмен, під час якого загинуло 1—1,5 мільйона людей, геноцид понтійських греків, що забрав життя близько 300 тисяч людей та геноцид ассирійців, жертвами якого стали 55 тисяч людей.