Битва на Калці — битва між русько-половецьким військом на чолі з галицьким князем Мстиславом Удатним і київським князем Мстиславом Старим проти монгольського війська на чолі з Джебе та Субедеєм. Відбулась 31 травня 1223 на річці Калка, на землях сучасної Донецької області, і закінчилась перемогою монголів. У битві загинуло кілька князів і родовитих бояр південної і центральної Русі, у тому числі Олешко Попович.

Бій був першою перемогою татар над військом Русі напередодні монгольського нашестя на Київську Русь, яке відбулось, щоправда, аж через 15 років після битви.

Передумови У XIII столітті Київська Русь переживала період феодальної роздробленості. Осередній владі було завдано сильного удару після руйнування Києва військами володимиро-суздальського князя Андрія Боголюбського у 1169 році і смоленського князя Рюрика Ростиславича у 1203 році. Колишні північно-східні удільні князівства фактично перетворилися на самоврядні держави. Втративши роль політичного осереддя країни, Київ залишався релігійним осередком Руських земель.

У той самий час у Східній Азії набирала сили нова держава — Монгольська імперія, створена талановитим полководцем Чингісханом. У 1219 році монголи знищили державу середньоазійських хорезмійців і вступили у війну з половцями, які дали притулок давнішнім ворогам монголів — меркітам. У 1221 році західна монгольська армія під керівництвом Джебе і Субедея взяла Ургенч, столицю Хорезму, після чого вторглася до Азербайджану і згодом отримала наказ перейти через Кавказ. Обидва полководці мусили вдарити по половцях у причорноморських степах і повернутися додому в обхід Каспійського моря.

У 1222 році західні сили монголів рушили до Кавказу, вторглися у Грузію і завоювали її. Проте в районі річки Терек їх спинило чисельно переважальне військо половців, касогів та аланів. Джебе і Субедей вдали, що воювати не збираються і уклали з головами цих племен мир. Але коли половецькі загони повернулися у чорноморські степи, монголи вдарили у спину їхнім союзникам і підкорили весь Північний Кавказ. У вирішальній битві на Дону монгольська армія розгромила основні сили половців і на початку 1223 року дійшла до Криму, де захопила Сурож. Після цього Джебе і Субедей знову повернули у степ, відкинувши на правий берег Дніпра сили половців. Останні втекли на Русь прохати допомоги. Руський літописець так описує цю подію:

У той же рік прийшла нечувана рать: безбожні моавитяни, прозвані татарами«Татарами» на Русі називали монголів. За Лаврентієвським списком «Повісті врем'янних літ» їх появу описують так:…Того ж (1223) року з'явився народ, що про них ніхто дорбе-ясно не відає, хто є вони і звідки прийшли, і що за мова їх, і якого вони племені будуть. І звуть їх татари, а інші називають їх туменами, а другі — печенігами. Інші говорять, що це про них же Мефодій Патомський єпископ свідчить, що вони прийшли з пустелі Етрієвської, яка є межею між сходом і північчю. Так бо Мефодій мовить, що наприкінці времені з'явиться темрява, яка зветься Гедеон і полонить усю землю, від сходу до Єфрату, і від Тигра до Понтійського моря, крім Ефіопії. Бог один відає, хто вони і звідки прийшли. Премудрі мужі відають є добрий той, хто книги розуміє, ми же не знаємо хто вони, але тут запишемо про них пам'яти заради руських князів і біди, якої було від них їм. І ми чули як багато країв полонили вони — яси, обези, касоги. І половців безбожних багацько побили, а інших загнали і так зморили, убиваючи гнівом Божим і пречистою його Матір'ю, багато бо зла скоїли ті окаянні половці Руській землі. Тому всемилосердний Бог хотів вигубити і покарати безбожних ізмаїлових куманів, щоб помститися за кров християнську, щоб були (татари) над ними беззаконними, прийшли бо ті Таурменію і всю країну Куманську, і прийшли близь Русі, місця шо зветься валом половецьким., прийшли на землю Половецьку, і половці стали супроти них. Але навіть хан Юрій Кончакович, що був найбільший між усіх половців, не зміг вистояти перед ними. І побіг він до ріки Дніпра, і многі половці побиті були. А татари, вернувшись, пішли у вежі свої. І прибігло половців багато в Руську землю, і говорили вони руським князям: «Якщо ви не поможете нам,— то ми нині порубані були, а ви завтра порубані будете». І була рада всіх князів у городі Києві, і нарадились вони так: «Лучче б нам зустріти їх на чужій землі, аніж на своїй».Літопис руський / Пер. з давньорус. Л. Є. Махновця; Відп. ред. О. В. Мишанич. — К.: Дніпро, 1989. — C. 380 . Інакше описує увіщвання половцями руських князів Новгородський літопис :…І прибігли окаянні половці, сильно побиті, Котян з іншими князями, а Данило Кобякович і Юрій убиті були, з ними багацько половців; це ж Котян був тесть Мстиславу Галицькому. І прийшов з поклоном з князями половецькими к зятю в Галич до Мсислава і до всіх князів руських, і дари приніс багаті: коней і верблюдів і буйволів і дівок, і обдарував князів руських, мовивши так: «Нашу землю сьогодні забрали, а ваша завтра взята буде»; і взмолився Котян зятеві своєму. Мстислав же почав молити князів руських, братів своїх мовивши так: «Якщо ми, брати, їм не допоможемо, то вони приєднаються до них (татар), то їм більше буде сила»…

Похід руських сил

Після княжої наради у Києві, галицький князь і зять половецького хана Котяна Мстислав Мстиславич, прозваний за свої подвиги Удатним, переконав правителів Київської і Чернігівської землі виступити разом проти монголів. Деякі знатні половці на знак подяки русинам прийняли християнську віру. У похід вирушили переважно князі південної та західної Русі з дружин яких було сформовано три групи військ:

Першу, київську групу, очолив великий князь київський Мстислав Романович, очільник походу. До неї увійшли загони його сина Всеволода, зятя Андрія, князя шумського Святослава, і князя несвіжського Юрія. Другою, чернігово-смоленською, групою командував князь чернігівський Мстислав Святославич. Йому підпорядковувалися дружини переяславського князя Михайла Всеволодовича, курського князя Олега Святославича, князів путивльського і трубчевського. Третьою, галицько-волинською групою, керував ініціатор походу галицький князь Мстислав Удатний. До його сил входили дружини волинського князя Данила Романовича, луцького князя Мстислава Німого, дорогобузького князя Ізяслава Інгваревича і теребовлянського князя Ізяслава Володимировича.

Юрій Всеволодович, великий князь суздальський, з північно-східної Русі в похід не виступив, формально виславши на допомогу руській раті свого племінника ростовського князя Василя Костянтиновича, який «запізнився» та не встиг приєднатися до основного руського війська.

Місцем збору князівських сил був обраний правий берег Дніпра біля острова Хортиця. Руські війська рушили до нього в квітні 1223 року, де об'єдналися із половецькими силами і галицькими вигонцями з Подунав'я:

Звідти ж, із Києва, рушили вони (князі) місяця квітня і прийшли до ріки Дніпра, до острова Варязького. І приїхала туди до них уся земля половецька, і чернігівці приїхали, і кияни, і смольняни, й інші землі. Всі ми посуху Дніпро перейшли,— так ото покрита вода була безліччю човнів. А галичани й волинці, кожен зі своїми князями, і куряни, і трубчани, і путивльці, кожен зі своїми князями, прийшли кіньми. А вигонці галицькі рушили по Дністру і ввійшли в море,— човнів же було тисяча. І ввійшли вони в ріку Дніпро, і провели човни вгору до порогів, і стали коло ріки Хортиці, на броді близ Протолчів. Був же з ними воєвода Домажирич Юрій і боярин Держикрай Володиславич.

Біля Заруба до руських князів прибули монгольські посли, пропонуючи їм союз проти половців: Це чули ми, що ви йдете проти нас, послухавши половців; а ми вашої землі не чіпали, ні міст ваших, ні сіл ваших, ні на вас прийшли, але за волею Божею на холопів і конюхів своїх поганих половців; а ви візьміть з нами мир; коли (половці) тікатимуть до вас, бийте їх звідти, а товари забирайте собі; ми ж бо чули, що і вам вони зробили багато зла; ми їх і за це б'ємо.

Однак князі відмовили послам і на вимогу половців вбили їх за підозрами у шпигунстві. Довіряти монголам русини не мали підстав, оскільки знали про віроломне порушення ними договору з половцями на річці Терек 1222 року. З іншого боку, за монгольськими законами — Великою Ясою — вбивство посла було гріхом, що закликав помсту до Неба, тому війна з Руссю, яка початково не входила у плани монголів, стала неминучою. За декілька днів Субедей і Джебе вислали нове посольство, яке оголосило руським князям війну:

Ви послухали половців, а послів наших перебили; йдете проти нас, то йдіть; ми вас не чіпали, хай усім Бог (суддя)Там само..

Цього разу русини відпустили послів і почали планувати подальші дії. Їх координування ускладнювалося через суперництво трьох Мстиславів — київського, чернігівського і галицького, які були старшими походу. Ухвали на військових нарадах приймалися не одноосібно, а згідно з волею всіх князів-учасників. Мстислав Удатний, князь галицький, наполягав переправитись через Дніпро і розбити монголів на лівому березі в степу, а Мстислав Романович пропонував дати бій противнику на Дніпрі і підготуватись до оборони. Мстислав Святославич, князь чернігівський, зайняв вичікувальну позицію, не пристаючи на вимоги ні галичан, ні киян.

Між тим, біля берегів Дніпра з'явився монгольський роз'їзд, який оглядав руські човни. Мстислав Удатний вирішив атакувати його і перейшов з тисячею воїнів на лівий берег Дніпра. Разом із ним рушили волинці Данила Романовича, галицькі вигонці і підлеглі князі. Монголи були побиті, а їх рештки на чолі з командиром Гемябегом втекли до половецького кургану. Вони заховали живцем свого командира у землі, сподіваючись врятувати йому життя, але Мстислав знайшов його і передав половцям. Ті нещадно стратили полоненого.

Більшість руських князів і бояр, які вперше зіткнулися з монголами, висміювали вигляд і зброю противника, кажучи «Вони прості люди є, гірші половців». Однак, досвідчений воєвода галицьких вигонців Юрій Домажирич попереджав, що монголи добре стріляють з луків і непогано б'ютьсяПро атаку монголів Мстиславом Удатним: Новгородская первая летопись старшего извода//Новгородская первая летопись старшего и младшего изводов. Москва — Ленинград: Издательство Академии Наук СССР, 1950. — С. 64 ; Про атаку монголів Данилом Романовичем: Літопис руський / Пер. з давньорус. Л. Є. Махновця; Відп. ред. О. В. Мишанич. — К.: Дніпро, 1989. — C. 380—381 .

Повернувшись до руського табору на правому березі Дніпра, Мстислав Удатний та інші князі його війська розповіли Мстиславу Романовичу і Мстиславу Святославичу про першу переможну сутичку з «татарами», переконуючи: «Мстиславе і другий Мстиславе! Не стійте! Підемо проти них!». Ймовірно, чернігівський князь пристав на бік галичан, тому було прийнято рішення розпочати переправу.

У вівторок 23 травня русько-половецьке військо подолало Дніпро і рушило у Половецький степ. Воно просувалося вісім днівІпатський список подає 8 днів. Новгородський перший літопис обох зводів — 9.. Попереду війська йшли дружини групи галицького князя Мстислава Удатного, за ним слідували сили чернігівського князя Мстислава Святославича, а усю колону замикали загони великого князя київського Мстислава Романовича. По дорозі русинів і половців зустрічали монгольські роз'їзди, які, вдаючи втечу, заманювали їх, розтягуючи їхні загони на ворожій території. Також монголи кидали своїм переслідувачам обози з худобою, яку руські воїни охоче захоплювали, уповільнюючи рух війська. Легкість, з якою руські князі відганяли противника, породило безпідставне почуття переваги над ним.

Битва

31 травня 1223 року русько-половецька армія вийшла на річку Калку. Там їх зустріла монгольська сторожа, яка у запеклому бою з руськими передовими частинами убила воєводу Івана Дмитрійовича та інших двох командирів авангарду, і відступила за річку.