Гандбол (дан. håndbold, англ. handball від hand — рука і ball — м'яч), або ручний м'ячГандбол.Ручний м'яч — синонімія. — командна спортивна гра, олімпійський вид спорту. У гандбол грають на спеціальному майданчику між двома командами по сім спортсменів у кожній (шість польових гравців і воротар). Перемогу дає перевага в кількості закинутих м'ячів (забитих голів).
Тривалість гри — 2 тайми по 30 хв. Позиції гравців: центральний, лінійний, півсередній (2), крайній (2), воротар.
Історія гри Гандбол, у нинішньому його вигляді, придумали данські футболісти на межі ХІХ і ХХ століть — як заміну футболу, для гри в зимовий час. У гандбол грають руками, а кожна команда складається всього лише з 6 гравців і воротаря.
Згадки про «прабатьків» цього виду спорту — стародавні ігри з м'ячем руками — зустрічались ще в «Одіссеї» Гомера та у працях давньоримського лікаря Клавдія Галена.
Датою зародження спортивної гри з м'ячем, зареєстрованої в міжнародній спортивній класифікації за назвою «гандбол» (ручний м'яч), прийнято вважати 1898 р, коли викладач фізичного виховання реального училища данського міста Ордруп ввів в уроки фізичної культури жіночих груп гру з м'ячем, названу «гаандболд» («гаанд» — рука і «болд» — м'яч), у якій на невеликому полі змагалися команди з 7 чоловік, передаючи м'яч один одному і прагнучи закинути його у ворота.
Сучасні дослідження дозволяють віднести дату зародження гандболу до більш раннього періоду. У 1890 р. у Чехії одержує поширення народний варіант гри з м'ячем, названий (кидати). Гра зводилася до нерегламентованого перекидання та лову м'яча у змішаних групах без єдиноборства. Цього ж року в Німеччині, у Кеніґсберзі, вчитель гімнастики Конрад Кох створив спортивну гру з м'ячем «raffball» («хапати м'яч»), тако ж відому під назвою «konigsbergerball» («кеніґсберзький м'яч»), елементи якої згодом були використані при формуванні німецького варіанту гандболу.
У 1917 році берлінець Макс Гейзер із двох ігор склав нову гру для жінок за назвою «ручний м'яч». Ніхто не уявляв собі, що ця гра знайде таке поширення в усьому світі. У 1918 р. на міжнародній спортивній карті чітко позначилося дві протиборчі течії гри: чеська газена (на сході) та німецький гандбол (на півночі й заході). Вже у 1920 році в Берліні відбулися перші ігри на Кубок і першість Німеччини з ручного м'яча. А в 1923 р. ввели нові правила змагань. Зменшення розмірів м'яча, уведення правила «трьох секунд» і «трьох кроків» значно сприяло підвищенню техніки гри. У 1925 р. відбулася перша міжнародна зустріч Німеччини з командою Австрії. Німеччина програла з рахунком 5:6.
У листопаді 1926 року в Кельні відбулося перше робоче засідання комісії, що вибрало керівних діячів нового міжнародного органу. Президентом став Ф. Ланґ, до керівництва увійшли представники Австралії, Англії, Австрії, Ірландії та Франції. Одночасно відбулося розділення гандболу на дві його різновиди: гандбол 7×7 та 11×11. Було створено комісію з підготовки міжнародних правил 11×11.
Визнання гандболу міжнародним видом спорту в 1926 р. дало поштовх до розвитку гри в ряді країн. З'явилися клуби, що культивують гандбол у Люксембурзі, Швейцарії, Іспанії й інших країнах.
У 1928 році в Амстердамі була створена Міжнародна аматорська федерація гандболу (, скорочено IAHF, українською ІАГФ), що діяла до 1944 р. У її актив входило 11 країн, що активно розвивали гандбол. 12 серпня 1927 року в Амстердамі були затверджені правила гри 11×11, у основу яких ліг німецький варіант Карла Шеленца. У тому ж році були видані перші міжнародні правила німецькою мовою. У грудні 1928 року правила були видані німецькою, англійською та французькою мовами.
У 1936 р. гандбол був уперше включений в олімпійську програму XI Літніх Олімпійських ігор в Берліні. Олімпійським переможцем стала команда Німеччини.
Новий підйом у розвитку гандболу почався зі створення в 1946 р. нової Міжнародної федерації гандболу (, скорочено IHF, українською ІГФ). ІГФ затвердила програму дій, спрямовану на відродження світового гандболу, намітила проведення чемпіонатів світу з гандболу 11х11 за участю чоловічих і жіночих команд. У 1949 р. у Будапешті на жіночому чемпіонаті світу найсильнішою виявилася команда Угорщини. Надалі першості світу проводилися раз у чотири роки.
Розвиток гандболу у СРСР Перші всесоюзні змагання збірних чоловічих і жіночих команд міст СРСР по ручному м'ячу 11х11 відбулися в Ризі, у 1955 р. Серед жінок переможницями стали київські студентки, серед чоловіків – ризькі спортсмени.
У період з 1956 р. до 1961 р. було проведено 6 чемпіонатів СРСР по ручному м'ячу 11х11, що зіграли визначну роль у розвитку гри. Стало очевидним, що гра утрачає свої позиції в країні і за кордоном, тому надалі Федерація приймає рішення про припинення проведення першостей СРСР по ручному м'ячу 11х11. З 1962 р. проводяться першості СРСР тільки по гандболу 7х7.
На міжнародну арену чоловіча збірна команда країни вийшла в 1960 р., жіноча в 1962 р. Перші великі успіхи прийшли до збірних Союзу через півтора десятка років. Жіноча збірна команда стала переможницею на чемпіонатах світу 1982 р.(Угорщина), 1986 р.(Голландія), 1990 р. (Південна Корея). Жіноча збірна ставала Олімпійськими чемпіонами на XXI і XXII Олімпіадах, срібні нагороди на XXIV і XXV Олімпійських іграх.
Шлях до визнання чоловічого гандболу був складнішим. Срібні нагороди на чемпіонатах світу 1978 і 1990 р. і XXII Олімпійських іграх. Золоті медалі на чемпіонатах світу 1982 р.і 1992 р. Чоловіча збірна ставала переможцем XXI, XXIV, XXV Олімпіад.
На XXIIIОлімпійських іграх 1984 року, що відбувались у США спортсмени з СРСР не брали участь, а у 1992 р. виступали об'єднаною командою СНД.
Розвиток гандболу в Україні Виникнення вітчизняного гандболу сягає початку ХХ століття і зв'язано з проникненням в Україну системи фізичного виховання заснованої товариством «Сокіл». Уперше гандбол з'явився в Харкові в 1909 р. Родоначальником українського гандболу з'явилася чеська гра «газена», яка культивувалася в товаристві «Сокіл» як гімнастична гра. У «Соколі» розвивали свій варіант чеської газени, який був презентований на Всесокольському зльоті 1912 року, тоді ж він отримав назву «український ручний м'яч». 1914 року було затверджено правила українського ручного м'яча: гра проходила у форматі 7×7 гравців на майданчику 45×25 метрів, який був розділений на три зони (захист, центр та напад). Брамка мала розміри 200 см. ширини та 225 см. висоти. Гра тривала два відтинки по 30 хвилин. У СРСР саме Україна запропонувала грати за схемою сім на сім, тоді як практично у всьому союзі на майданчик виходили 22 гравці.
Український гандбол упродовж кількох десятиліть вважався еталоном у світі: збірна СРСР двічі виборювала звання олімпійських чемпіонок (1976, 1980) та чемпіонок світу, а київський «Спартак» 13 разів вигравав Кубок європейських чемпіонів. Втім, всі ці здобутки пов'язували з роботою видатного тренера Ігора Турчина, після трагічної смерті якого справи в цьому виді спорту пішли на спад.
У 1983 році запорізька команда ЗІІ стала володарем Кубка Європи (ЄГФ), а в 1985 фіналістом цього євротурніру.
Щоправда, у 2000 році жіноча збірна України підтвердила свій неабиякий потенціал, ставши віце-чемпіоном Європи та бронзовим призером XXVIII Олімпійських ігор. Запорізький «Мотор», донецький «Шахтар», львівська «Галичанка», ужгородські «Карпати» та київський «Спартак» успішно змагаються в європейських кубкових турнірах.
У 2011 році до керівництва національною командою повернувся досвідчений наставник Леонід Ратнер (багаторічний керманич одного із найкращих клубів СРСР – запорізького ЗІІ, під керівництвом якого молодіжна збірна Радянського Союзу 5 разів виборювала звання чемпіонок світу). У 2014 році головним тренером чоловічої збірної став Віталій Андронов. У 2015 році головним тренером жіночої збірної став Борис Петровський.
Правила гри
Майданчик для гри
Гра відбувається в закритому приміщенні на прямокутному майданчику розміром 40×20м. Навколо майданчика має знаходитись зона безпеки розміром не менше 1м уздовж бокових ліній і не менше 2 м за лінією воріт. Довгі межі майданчика називаються бічними лініями, короткі — лініями воріт (між стійками воріт) або зовнішніми лініями воріт (за межами воріт). Всі лінії є частиною площ, які вони обмежують. Ширина всіх ліній розмітки становить 5см (виняток — ширина лінії воріт між стійками становить 8см). До кожної з ліній воріт примикає площа воріт, обмежена 'лінією площі воріт, що проводиться таким чином: безпосередньо навпроти воріт, на відстані 6 м від лінії воріт проводиться паралельна їй лінія довжиною 3 м. Кінці цієї лінії з'єднуються з зовнішніми лініями воріт дугами радіусом 6 м, з центром біля внутрішніх кутів стійок воріт.
На відстані 3 м від зовнішньої межі лінії площі воріт паралельно їй проводиться переривчаста лінія вільних кидків (або 9-метрова лінія). Довжини сегментів цієї лінії і відстань між ними складають 15 см. Навпроти лінії воріт, паралельно їй, на відстані 7 м по центру воріт проводиться 7-метрова лінія довжиною в 1 м. Навпроти лінії воріт, паралельно їй, на відстані 4 м по центру воріт проводиться лінія обмеження воротаря (4-метрова лінія) довжиною 15 см. Середини бічних ліній з'єднуються центральною лінією.
Частини одній з бічних ліній від центральної лінії до відстані 4,5 м від неї називаються лініями заміни кожної з команд. Межі ліній заміни відзначаються лініями, що проходять під прямим кутом до бічної лінії і виступають на 15 см від неї в обидві сторони. Характеристики ігрового майданчика не можуть бути змінені в процесі гри на користь однієї з команд
Ворота По центру кожної лінії воріт встановлюються ворота. Вони повинні бути надійно закріплені. Внутрішні розміри воріт: ширина 3 м, висота 2 м. Стійки воріт і перекладина повинні мати квадратний переріз зі стороною 8 см, при цьому задня кромка стійок повинна збігатися з зовнішньої кромкою лінії воріт. Три поверхні воріт, які можна бачити з боку майданчика, повинні бути пофарбовані поперечними смугами в два контрастні кольори, що чітко відрізняються від кольору майданчика (зазвичай червоний та білий). На воротах повинна бути сітка.
М'яч
Гандбольний м'яч виготовляють зі шкіри або синтетичного матеріалу. Він повинен бути круглим і не бути слизьким або блискучим. Існує 3 розміри гандбольних м'ячів:
Окружність 50-52 см, вага 290—330г для команд хлопчиків 8-12 років і дівчаток 8-14 років Окружність 54-56 см, вага 325—375г для жіночих команд старших за 14 років і чоловічих команд 12-16 років Окружність 58-60 см, вага 425—475г для чоловічих команд старших за 16 років
Команда Команда складається з 14 осіб, з яких одночасно на майданчику можуть перебувати не більше 7, інші є запасними. Один з гравців, що знаходяться на майданчику є воротарем. Гравець, який є воротарем, може в будь-який час стати польовим гравцем. Аналогічно й польовий гравець може в будь-який час стати воротарем.
На початку гри у кожній з команд повинно бути не менше 5 гравців. Кількість гравців може бути збільшена у будь-який час упродовж гри й додаткового часу до 14-ти. Гра може бути продовжена, якщо навіть число гравців команди на майданчику стає менше 5. Тільки судді можуть ухвалити рішення, чи буде гра остаточно зупинена. Запасний гравець може в будь-який момент вийти на майданчик після того, як його покине змінюваний гравець тієї ж команди, який, у свою чергу, стає запасним. При цьому виходити на майданчик і залишати її гравці можуть тільки через лінію заміни своєї команди. Ці вимоги також відносяться й до заміни воротарів. Число замін не обмежується.
Існують такі позиції (амплуа) гравців в гандболі: воротар; крайні — грають на флангах. Як правило, це спритні, технічні і швидкі гравці; центральний або розігруючий — грає в центрі поля, часто виконує функції розігруючого гравця. Для нього важливі вміння віддавати передачі і бачення поля; напівсередні — грають між крайніми і центральним. Як правило, це рослі гравці з сильним кидком;