Ганна Іванівна, в католицтві Софія ( не раніше 1404 року й не пізніше 1417 — між 26 серпням 1483 та 28 вересням 1484) — дочка тверського князя , друга дружина Свидригайла Ольгердовича (великого князя литовського й руського).

Життєпис Її батько правив найкрупнішим у Великому князівстві Тверському уділом з осередком в Городці, розташованим непоодаль від кордону із ВКЛ. Мала брата Ярослава та припадала двоюрідною сестрою Борису Олександровичу. Обранець, своєю чергою, перебував у покревенстві з жінкою як по мечу, так й по кужелю: Ганнин дід, вел. кн. Іван Михайлович, доводився племінником Свидригайловій матері Уляні та був одружений з Марією-Мікловсою Кейстутівною, кузиною тогоTęgowski J. Pierwsze pokolenia Giedyminowiczów. S. 159..

В джерелах княгиня подибується зазвичай без імені. Ганною вона себе назива винятково у грамотах, виданих при кінці життя, так само як і Тверський літопис з приводу її одруження. Софією ж дівчину було наречено при католицькому хрещенні: під ним значиться єдино в буллах папи римського Євгенія IV від осені 1434, о чім повідомив тому домініканець Петро зі Львова, якого Свидригайло вирядив послом. На думку дослідника Сергія Полєхова, даний факт і те, що нема звісток про уживання обидвох ймень водночас, не дозволяє вбачати у цьому якусь помилкуKodeks dyplomatyczny katedry i diecezji wileńskiej / Wyd. J. Fijałek i W. Semkowicz. T. 1. Kraków, 1932—1948. № 133, 134. S. 150—153.

Як відомо, майбутній чоловік довгий час лишався неодруженим, що час від часу породжувало чутки зглядно його шлюбу — із донькою татарського хана, московською або силезькою княжною. Ще в кінці 1430 року Ольгердович, тільки-но посілий велике княжіння після кончини Вітовта, запитував думки у Сигізмунда Люксембурзького стосовно можливості сватання к молдавській господарівній, доньці воєводи Олександра Доброго. Зрештою, вибір зупинивсь на тверській княжні. За оцінкою С. Полєхова, весілля відбулося десь між 9 листопада 1430 й кінцем червня 1431.

Княгиня активно включилась у придворне життя країни. Про це свідчать й контакти з нею керівництва Тевтонського ордену та наміри польських владних кіл зав'язати за її посередництвом зв'язки з Свидригайлом при кінці 1431 р., а так само участь тої у передачі їжі й одягу вельможам ВКЛ, що опинились в польському полоні.

У травні 1432 братянський фогт Генріх Хольт, який об цій порі навідувався к ВКЛ, за приписом верховного магістра Пауля фон Русдорфа клопотав через жінку перед великим князем щодо неякогось Олександра (мабуть, Олелька Володимировича або ж, що менш ймовірно, Олександра Носа). Хольт звиш три десятиліття підтримував хороші взаємини зі Свидригайлом, отож дана обставина свідчить як про делікатність ситуації, так й про роль Ганни при монаршому дворі. На переконання С. Полєхова, між подружжям встановився певний емоційний зв'язок.

Під час ошмянського замаху на Свидригайла в ніч з 31 серпня на 1 вересня 1432 року вона (видимо, вагітною) трапила у руки Сигізмунда Кейстутовича, проголошеного змовниками новим господарем. Згодом була звільнена, її мав взяти під захист рідний брат, князь городецький Ярослав Іванович, одначе через поразку Свидригайла у битві при Ошмянах визволити Анну не вдалось.

Після битви під Вількомиром (1435) згадки про Анну зникають до 1442 року, коли Свидригайло почав правити на Волині. Близько 1447 р. Казимир Ягелончик надав Анні місто Давид-Городок з округою. Княгиня пережила свого чоловіка, котрий помер в 1452 р., і княжила в Городку до своєї смерті між 1471 і 1484 рр.

Ймовірно у Анни і Свидригайла був син, який народився в кінці 1432 р., однак невдовзі помер, тому що пізніші згадки про нього відсутніПолехов. С. В. Там само. — С. 266..

Примітки

Джерела