Украї́нська мо́ва () — одна з 30—40 найпоширеніших мов світуМозер Міхаель. Українська мова // Енциклопедія історії України: Україна—Українці. Кн. 2 / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — : Наукова думка, 2019. — С. 596—601. — 842 с. — ISBN 978-966-00-1740-5., поширена у Південно-Східній Європі, належить до слов'янської групи індоєвропейської мовної родини. Єдина державна мова в Україні, одна з трьох офіційних мов у Придністров'ї та одна з офіційних мов частини Сербії та муніципалітету Прудентополіс штату Парана на півдні Бразилії. Історично також була офіційною мовою Кубанської Народної Республіки.
Українською мовою говорять в Україні, прикордонних територіях сусідніх країн, де здавна мешкають українціУ Росії, Молдові, включно з невизнаною ПМР, у Білорусі, Румунії, Польщі та Словаччині., а також у країнах, куди свого часу виїхало чимало українців (українська діаспора)У Канаді, США, Казахстані, Бразилії тощо..
Українська мова почала виділятися з праслов'янської мови у VI—VII ст. Розмовна мова південних районів Русі X—XIII ст. є одним з етапів розвитку сучасної української мови.
Різні концепції історії української мови
Є різні взаємовиключні концепції історичного розвитку української мови. Основними сучасними гіпотезами є дві:
1. Концепція вченого-мовознавця, славіста, доктора філософії академіка Юрія Шевельова — українська мова безпосередньо виділилася з праслов'янської мови. Після розпаду праслов'янської мови у «східних слов'ян» сформувалося п'ять діалектів, два з них — києво-поліський та галицько-подільський — утворили українську мову.
Історію української мови Шевельов поділив на шість періодів: протоукраїнський — VII—ХІ ст., давньоукраїнський — ХІ—XIV ст., ранньосередньоукраїнський — XV—XVI ст., середньоукраїнський — середина XVI — перші роки XVIII ст., пізньосередньоукраїнський — XVIII ст., сучасний — від останніх років XVIII ст. до сьогодніЮ. Шевельов. Історична фонологія української мови . .
2. Концепція російського мовознавця Олексія Шахматова (з українських учених близькі погляди на походження української мови мав Агатангел Кримський) — українська мова походить зі «спільноруської прамови», з якої походять й інші «руські мови» (північно-великоруська, південно-великоруська та білоруська). Попри це українська мова суттєво відрізняється від інших «руських мов» різноманітними фонетичними явищами та лексикою.
Новаторською гіпотезою походження української мови є концепція Олександра Царука — після поглиблення диференціації праслов'янського ареалу слов'янство розподілилося на дві великі групи: словенську й антську. До антської підгрупи належить антська прамова, а також українська, білоруська, польська, чеська, словацька, хорватська, верхньолужицька. До словенської підгрупи — словенська прамова, старослов'янська, російська, болгарська, македонська, сербська, нижньолужицька, кашубський і словінський діалекти польської мови, словенська. Дві «східнослов'янські» мови — українська й російська — на початку давнього періоду свого самостійного розвитку були двома найвіддаленішими слов'янськими мовами, які яскраво відображали у своїй структурі специфічні риси двох різних мовних підгрупЦарук О. Українська мова серед інших слов'янських: етнологічні та граматичні параметри: Монографія . — Дніпропетровськ: Наука і освіта, 1998..
Нижче наведено декілька основних підходів до історії української мовиҐенеза української мови у гіпотезах та концепціях мовознавців ХІХ–ХХ століть . Ґенеза української мови у гіпотезах та концепціях мовознавців ХІХ–ХХ століть (початок) . .
МовознавціЗагальна характеристика концепційСпільні погляди мовознавцівВідмінне у поглядах мовознавцівЮ. Шевельов, Г. Півторак, В. Німчук, О. ЦарукУчені-мовознавці, що обґрунтували теорію безпосереднього розвитку української мови від праслов'янської. Періоду спільносхіднослов'янської мовної єдності (спільної розмовної давньоруської мови) не існувало Українська мова походить безпосередньо від праслов'янської Східно-слов'янські діалекти до XI ст., що згодом розвинулися в українську, білоруську та російську мови, містять певні спільні елементи Українська мова є окремою мовою у період з ХІ до ХІІІ—XIV ст. Українська мова є окремою мовою у період з XIV—XV до XVIII ст. Різні дослідники називають «новоукраїнським періодом» у розвитку мови кін. ХІІІ ст. або поч. XIX ст. Ю. Шевельов — українська мова поступово починає виділятися з праслов'янської у VII ст., період з VII до ХІ ст. є періодом протоукраїнської мови Ю. Шевельов — період нової української мови розпочинається з останніх років XVIII ст., В. Німчук — в XVII ст. О. Царук — заперечує поділ слов'янських мов на східнослов'янські, західнослов'янські та південнослов'янські, згідно з його теорією українська мова більше наближена до польської та білоруської (належачи до «антської підгрупи»), ніж до російської (що належить до «словенської підгрупи»)О. Шахматов,А. Кримський,Л. Булаховський,Ю. Карпенко,О. ГорбачУчені-мовознавці, що обґрунтували виділення української мови зі спільноруської (або давньоруської, спільносхіднослов'янської). З праслов'янської мови виділилася спільносхіднослов'янська і лише потім, на її основі утворилася українська мова Українська мова походить зі спільноруської (давньоруської, спільносхіднослов'янської) мови Існував період східнослов'янської єдності У період між X та XIV ст. відбувся розпад колишньої східнослов'янської єдності на діалекти та говірки А. Кримський — українська мова є «південно-руською» (тобто мовою Південної Русі), її утворення починається у ХІІ ст. О. Шахматов — українська мова виникає після розпаду давньоруської мови у XIV ст., що було пов'язане з поділом Русі на окремі князівства Л. Булаховський — у ІХ—Х ст. існував період «східнослов'янської єдності» А. Кримський — до ІХ ст. існувала «праруська єдність» О. Шахматов — існувала «спільноруська прамова» Ю. Карпенко — починає свою періодизацію історії розвитку української мови від праслов'янської мови (кінець 2 тис. до н. е.), виділяє період існування спільносхіднослов'янської мови від IV до Х ст. О. Горбач — протосхіднослов'янська мовна спільнота існує від VI до XI ст., два основні діалекти української мови виникають і формуються у період від ХІ—ХІІ до XV ст.Ф. Медведєв, М. Жовтобрюх, Ф. ФілінРадянські науковці, що розробили офіційну концепцію радянської історіографії щодо походження російської, української та білоруської мов (її основою стала концепція О. Шахматова)XIV ст. — початок самостійної історії східнослов'янських народностей та їхніх мовМ. Жовтобрюх — в межах єдиної давньоруської мови з другої пол. ХІІ—ХІІІ ст. почали розвиватися діалектні риси нових східнослов'янських мов, що призвело до відмежування північно-східної діалектної зони (майбутня російська мова) від південно-західної (майбутні українська та білоруська мови)М. Максимович, П. Житецький, О. ПотебняУчені-мовознавці XIX ст., що обґрунтували автохтонність української мови на всій території «Старої України», включаючи Київщину (тобто на півдні Русі) Українська мова почала формуватися на території Південної Русі у Х—ХІ ст. Стверджувалося, що українська мова розвинулася з наріччя, на одне з яких розпалася давньоруська (спільносхіднослов'янська) мова у Х—ХІ ст. Стверджувалося, що у Південній Русі панував звуковий тип наріччя, характерний для Галичини М. Максимович — час формування української мови — Х—ХІ ст. О. Потебня — «руська мова» (давньоруська, спільносхіднослов'янська мова) розділилася на українську, білоруську та російську перед ХІ ст.М. Погодін, О. СоболевськийРосійські політики та вчені-мовознавці XIX ст., які стверджували, що в Києві та на Київщині до монголо-татарської навали мешкали росіяни До кінця XIV ст. в Києві мешкали росіяни Київський говір належить не до української мови, а до російської Українська мова розвинулася від російської, почала самостійне існування з XV ст.—
Періодизація
Хронологія історії української мови, що її викладено нижче, поєднує два підходи: історичний (розвиток української мови у рамках тих держав, де нею послуговувалися) та «джерельний» (кожному періоду притаманні певні джерела, з яких можна зробити висновок про різні зміни насамперед у фонетиці мови, за Ю. Шевельовим).
З погляду функціонування української мови в державах, які існували на українських землях, можна виділити такі періоди:
Період від VII ст. н. е. до сер. XIV ст.: виділення української мови з праслов'янської, мови Русі Період від сер. XIV ст. до Люблінської унії 1569 р.: Велике князівство Литовське, Молдовське князівство, Польське королівство Період від Люблінської унії 1569 р. до Андрусівського перемир'я 1667 р.: Річ Посполита Період від Андрусівського перемир'я 1667 р. до кін. XVIII ст.: Велике князівство Московське та Російська імперія Формування літературної мови на народній основі — від кін. XVIII до поч. XX ст.: Російська імперія, Австрійська імперія / Австро-Угорщина Українська мова у XX ст.: Російська імперія та Австро-Угорщина, Українська Народна Республіка, Самостійна Кубанська Народна Республіка, Українська Держава, Західноукраїнська Народна Республіка, Карпатська Україна, УНР (радянська) / УСРР / УРСР Українська мова в незалежній Україні
«Джерельний» підхід Ю. Шевельова виділяє такі періоди:
протоукраїнський період VII—ХІ ст. — немає джерел, написаних носіями мови на території України, використовуються інструменти зіставної лінгвістики давньоукраїнський період ХІ—XIV ст. — представлений досить значною кількістю писемних пам'яток, які написані не українською, а церковнослов'янською мовою, досліджуються окремі елементи української фонології в іншомовних текстах ранньосередньоукраїнський період XV—XVI ст. — основною проблемою є відмежування пам'яток і рис української мови від білоруських середньоукраїнський період середина XVI — перші роки XVIII ст. — писемна мова виступає з одного боку як особливий різновид церковнослов'янської мови, з іншого боку як особливий, дуже перероблений різновид розмовної мови пізньосередньоукраїнський період XVIII ст. — писемні джерела часто фіксують мішанину української та російської мов у різних пропорціях сучасний період від останніх років XVIII ст. до сьогодні — використання української мови в художній літературі та всіх інших жанрах.
Інші вчені таким чином періодизували історію української мовиІсторія української мови . :
Хронологія за Г. Півтораком Хронологія за академічним виданням «Історія української мови. Вступ. Фонетика.» Хронологія за О. Шахматовим До VI ст. — праслов'янський період: дав у спадок ряд морфологічних ознак, що спочатку були властиві мовленню всіх слов'ян і потім в інших мовах змінилися — в українській вони збереглися повністю, деякі виявилися спільними з білоруською мовою. VI—X ст. — формування низки переважно фонетичних ознак (у давньокиївських пам'ятках вони фіксуються не як описки, а як міцно закріплені риси мови). XI—XII ст. та пізніший період — занепад редукованих голосних, найбільш показові та специфічні для української мови перетворення.
Процес становлення української мови в основному завершився ще у домонгольський період. до VI ст. нашої ери — спільнослов'янський (праслов'янський) період. VI—VIII ст. — давньослов'янський період (період активних процесів, що ведуть до виникнення окремих мов і груп мов). XIV—XX ст. — новослов'янський період (розвиток окремих слов'янських мов і закріплення їх у літературі). до VI ст. — праслов'янська (спільнослов'янська) мова VII—VIII ст. — праруська (прасхіднослов'янська, спільносхіднослов'янська) епоха IX—X ст. — епоха діалектного розгалуження східнослов'янської мови на північну (російська), середньоруську (білоруська) та південноруську (українська) групи XI—XII ст. — мовні об'єднання східного слов'янства — спільні мовні явища з XIII та пізніше — епоха формування трьох східнослов'янських мов як окремих мовних систем XIV ст. — мова української народності з XVIII ст. — мова української нації