Бєлгородська оборо́нна лі́нія (Засічна смуга, Засічна лінія) () — одна з ланок у системі оборонних укріплень на південному кордоні Московської держави, посередині українського етно-історичного регіону Слобожанщини, розділивши її на Північну та Південну. Була завдовжки 800 км з центром у місті Бєлгород. Побудована з ініціативи російського уряду на початку XVII ст. Одна з російських порубіжних оборонних ліній XVI — XIX століття.
Лінія використовувалася для оборони від кримських і ногайських татар у XVI—XVII століттях, сприяла подальшій колонізації земель Слобідської України (заселенню та економічному освоєнню чорноземних районів). Проходила по лінії Охтирка—Бєлгород—Ольшанськ—Валуйки-Острогозьк—Воронеж—Тамбов. Перетинала Муравський та Ізюмський шляхи. Складалася з міст-фортець, які мали артилерію, на шляхах — із дерев'яних і земляних оборонних пунктів з вежами і підйомними мостами («засічними воротами»), із засік-завалів у лісовій місцевості, валів і ровів — у польовій.
Московська держава була зацікавлена у створенні певного захисного пояса. Це наступальні дії, які вона проводила не лише тут, на сході, а й в Сибіру чи на інших просторах, де існувала мережа укріплень і фортець. На цю мережу селили служилих людей з родинами, їм давали пільги. Замість сплати податків чи ще якихось навантажень ці люди мали служити і будувати укріплення.
Українці незрідка селилися окремими слободами – частинами міст, у тому ж Білгороді чи у Курську. Але превалювало російське населення, і навіть вони осаджували свої населені пункти. Через зміну етнодемографічну ми можемо говорити, що на південь від Білгородської лінії – це українські поселення, де часто етнос український там становив 90%. До сьогодні південь від Білгорода в Російській федерації є українським етнічно, але не політично. Наприклад, Гайворон, Рокитне, Борисівка – це етнічні українські землі. Але сьогодні люди, що там живуть, часто так не вважають.
Невеличкі російські вкраплення є на південь від цієї лінії, але поблизу Білгорода, на Харківщині, наприклад, є Руські Тишки і Черкаські Тишки, Руська Лозова і Черкаська Лозова. Приклади сусідства різних етнічних груп. Після того, як козаки в результаті внутрішнього конфлікту, покинули Чугуїв, туди було заведено московську залогу. Чугуїв, Старий Салтів – це місцевості, які залюднені московитами. Але поруч – українське море. До сих пір на Слобідській Україні є російські анклави, це пов’язані з тим, що тут існували якісь фортеці чи населені пункти московських служилих.
Службу на лінії несли російські служилі люди (стрільці).
Прикордонні загони, сформовані для служби в цих містах, комплектувалися з місцевих українських слобідських козаків та селян, та російських служилих людей (стрільців, козаків та пушкарів) привезених сюди з північних терріторій Московської держави, їх загальна чисельність перевищувала 10 тис. осіб. Уряд частково переселяв сюди людей з північних областей.
Фортеці смуги (лінії)
Безпосередньо на самій Бєлгородській смузі розташовувалися наступні фортеці та остроги (у дужках вказані роки заснування):
Козлов (1635) Добре (1647) Сокольськ (1647) Романів (1614) Білоколодськ (1663) Усмань (1646) Орлов (1645) Воронеж (1586) Костенськ (1644) Борщевський монастир (1615) Урив (1646) Коротояк (1648) Острогозьк (1652) Ольшанськ (1645) (1637) Верхососенськ (1637) Царев-Алексіїв (1647) Яблоново (1637) Короча (1638) (1654) Бєлгород (1593) — головне місто Болховець (1646) Карпов (1646) Хотмижськ (1640) Вільна слобода (1640) Охтирка (1654) </div>
Література Грєхова Н.В. Бєлгородська оборонна лінія 16–17 ст. //
Примітки
Посилання Білгородська (стара) лінія //