Транспорт Шпіцбергену представлений автомобільним , залізничним , повітряним , водним (морським, річковим і озерним) і трубопровідним , у населених пунктах та у міжміському сполученні діє громадський транспорт пасажирських перевезень. Площа країни дорівнює 62 045 км² (125-те місце у світі). Форма території країни — ; максимальна дистанція з півночі на південь — км, зі сходу на захід — км. Географічне положення Шпіцбергену дозволяє країні контролювати транспортні шляхи .
Історія становлення і розвитку
Автомобільний
Повітряний
У країні, станом на 2013 рік, діє 4 аеропорти (190-те місце у світі), з них 1 із твердим покриттям злітно-посадкових смуг і 3 із ґрунтовим. Аеропорти країни за довжиною злітно-посадкових смуг розподіляються наступним чином (у дужках окремо кількість без твердого покриття): від 10 тис. до 8 тис. футів (3047-2438 м) — 1 (0); коротші за 3 тис. футів (<914 м) — 0 (3).
У країні, станом на 2013 рік, споруджено і діє 1 гелікоптерний майданчик.
Шпіцберген не є членом Міжнародної організації цивільної авіації (ICAO), інтереси архіпелагу в міжнародній організації представляє Норвегія.
Водний
Морський Головні морські порти країни: Баренцбург, Лонг'їр, Ню-Алесунд, Піраміда.
Міський громадський
Державне управління Норвегія здійснює управління транспортною інфраструктурою країни через Міністр транспорту і зв'язку. Станом на 29 грудня 2016 року міністерство в уряді Ерни Сольберг очолював Кетіл Солвік-Ольсен.
Див. також Економіка Шпіцбергену
Примітки
Література
Українською
Англійською
Російською
Посилання
Карти транспортної системи Шпіцбергену на Вікісховищі. Карти Шпіцбергену — Perry–Castañeda Library Map Collection. Добірка публікацій про Шпіцберген з часопису «Вокруг света».