Виборзька губернія (, ) — адміністративно-територіальна одиниця в складі Російської імперії з 1744 по 1917 рр. В 1719—1744 роках існувала Виборзька провінція Санкт-Петербурзької губернії. У 1802 році була перейменована в Фінляндську губернію. У 1812 році губернія увійшла до складу Великого князівства Фінляндського, а потім входила до складу незалежної Фінляндії (1917—1940, 1941—1944).
Географія В період входження до складу Фінляндії, її крайня південно-східна частина простягалася приблизно від 60°7' до 62°42'8" п. ш. (не рахуючи належить до Виборзької губернії частині Фінської затоки з її островами; ця частина простягалася на південь приблизно до 59°45' і 26°26' до 32°47' сх.д. (від Гринвіча).
До складу губернії входила більша частина так званої Старої Фінляндії (Vanha Suomi або Gamla Finland), а саме південна частина Карелії, сама південна край Саволакс і менш значні частини Нюланда і Тавастланда.
Річка Кюммене ( або ) становила більшу частину західної межі губернії. На півночі Виборзька губернія межувала з П.-Міхельською та Куопіоською губерніями. Східна межа Виборзької губернії з Олонецькою губернією (а разом з тим і частина східного кордону Фінляндії) проходить спочатку вздовж хребта, що належить до системи Манселькя, потім по озеру Унус-ярви (Unusjärvi) і річці Ирстаан-йокі (Irstaanjoki), притоку річки Суойоки (Suojoki); далі кордон йде приблизно на південь, роблячи неправильні вигини, до Ладозького озера.
Південно-східна межа губернії йшла по Ладозькому озеру на південний захід до західного берега озера, далі йде на захід, повертає на південь і слід течією річки і Сестра (, ) до Фінської затоки, відокремлюючи Виборзьку губернію від Петербурзької. Південну межу Виборзької губернії становить Фінську затоку.
Острови у Фінській затоці До Виборзької губернії належали і острови, що лежали далеко від північного берега затоки, здебільшого навіть ближче до південного берега: Гогланд ( або ), Великий Тютерс ( або ), Малий Тютерс (Sayvi, або Vähä-Tytärsaari), Лавенсаари ( або ), Пенинсаари і Сешер (, Seitskaarto або ).
До приєднання цих островів до СРСР в 1940 році, населення цих островів фінського походження, займалося рибальством, полюванням на тюленів і лоцманством. Останнє було тут особливо необхідно, так як згадані острови оточені безліччю небезпечних скель, мілин і підводних каменів, на яких щорічно трапляються аварії. Тому тут влаштовано багато морських знаків і маяків: три маяки на Гогланді, один на Сейтскаарто, два на скелях на північ від Лавенсаари і два на скелях на південний захід від Гогланда; до революції всі ці маяки утримувалися на кошти російської казни і перебували у віданні Санкт-Петербурзького адміралтейства.
Узбережжя Фінської затоки Що стосується власне берегів Фінської затоки і прибережної смуги його в межах Виборзької губернії, то східна частина берега до мису Стюрсудд () низинна і піщана і зовсім позбавлена островів; далі берег ухиляється більше на північний захід, характер його стає більш типовим фінляндським, обриси більш порізаними, і скоро зустрічається значна група островів, що складається з чотирьох великих: Бьерке ( або ), Бископсе ( або ), Туорсаари і Соукансаари і безлічі дрібних; між цією групою і твердою землею тягнеться досить вузький (2-4 версти), але довгий (близько 25 верст) протоку Бьерке-сунде (), відомий по війні 1790 року.
Слідом за ним, йдучи на захід, ми зустрічаємо Виборзький затоку ( або ); вхід в нього перегороджений на ¾ ширини довгим і вузьким півостровом Бьерке. По той бік півострова затока сильно розширюється у напрямку на південний схід і покритий безліччю островів; у протоці Тронсунд ( або — вузький протоку між островами Уурансаари і Суонионсаари зупинялися на якорі для навантаження і розвантаження великі судна, а менш значні проходили до самого Виборга і далі, до входу в Сайменського каналу. На захід від Виборзького затоки починається смуга справжніх шхер.
Ближче всього до Виборзького затоки лежить група Питкэпааси () з гарною якірною стоянкою; далі на захід берег утворює затоку Виролахти () або Ведерлакс (). Безліч окремих островів і груп покриває цю частину затоки; завдяки цьому, парусні судна знаходять тут за часів більш або менш безпечне укриття від бурі; зате плавання тут взагалі дуже небезпечно від безлічі скель; без лоцмана тут не йде ніхто.
На шляху між Питкэпааси і Гогландом лежить добре відома морякам група Аспегаддар ( або ), оточена небезпечними підводними каменями; на ній знаходиться маяк. На північ від цієї групи лежить відкритий простір, провідне в затоку Веккелакс ( або ), у якого лежать Фредриксгам ( або ). Далі на захід лежать 3 великих острови: Кирккомаа (), Куутсало ( або ) і Котка; протоку між двома останніми і є чудовий в історичному відношенні Свенсксунд () або Руотсинсальми ().
Узбережжя Ладозького озера Більшу частину південно-східного кордону Виборзької губернії становить, як вже було сказано, Ладозьке озеро. Майже з самої межі з Петербурзької губернії берег починає змінювати характер, який він носить у південній частині озера; вже поблизу гирла Суванто ми зустрічаємо високі порослі лісом піщані пагорби і ози, що складаються з ерратичних валунів і кругляка і витягнуті по напрямку до берега Ладозького озера з північного заходу на південний схід. На північ від Вуокси, зараз за річкою Хиитола відслонюються граніти, і тут місцевість отримує вже типовий фінляндський характер, представляючи ту ж посіченість берегів і утворення шхер, як і вздовж північного берега Фінської затоки.
Найбільш значні острови вздовж західного берега: Коневец або Кононсаари і Кексгольм () або Кякісалмі () з містом і фортецею того ж імені, що лежить у гирлі Вуокси. Найбільш розвинені шхери біля північно-західного берега Ладозького озера. Тут ми зустрічаємо біля берегів острів Тоуна або Кильпола, Риеккалансари (у Сердоболя) і безліч інших островів. У північно-східного берега найбільш значні Ууксулахти, Мансинсаари і Лункулансаари. З островів, що лежать далі від берегів, особливо чудовий Валаамський архіпелаг, прямовисно піднімається з найглибшій частині Ладозького озера (Див. Валаам).
Рельєф Поверхня Виборзької губернії є досить нерівною; найбільш значні височини є хребти Сальпауселькэ (), малий Сальпауссельке і Ейрепеенсельке (). Перший з них входить в північно-східну частину Виборзької губернії і дає відріг, що йде в напрямку на південний схід, в Олонецьку губернію, потім переходить в Куопіоську губернію і знову входить у Виборзьку губернію біля східного берега озера Пюхеярві () в повіті Сортавала; звідси цей хребет йде на південний захід, а потім на захід і переходить в Нюландську губернію.
Сальпауссельке служить вододілом між Ладозьким озером та озером Саймаа ( або ), а далі на захід — між цим останнім і Фінською затокою. У східній частині він покритий делювиальными наносами, і граніти оголюються лише місцями; далі на захід граніт і гнейс всюди є переважаючими; дещо західніше Сальпауссельке проривається Вуоксою, що утворює тут знаменитий водоспад Іматру, а ще більше на захід його прорізує Сайменського каналу. Починаючи звідси, цей хребет представляє вже піщаний, всіяний окремими брилами рапаківі і порослий рідким лісом.
Він являє надзвичайні зручності для проведення дороги, яка тягнеться по хребту протягом більше 200 верст; упродовж багатьох десятків верст тягнеться за ним і Фінляндська залізниця (на ділянці, що лежить на схід від станції Рихімяки). Висота хребта в межах Виборзької губернії досягає 100 м. Паралельно описаному хребта на північ від нього на відстані 20-40 верст тягнеться Малий Салпауссельке, який починається біля західного берега озера Пюхе-ярві і йде до південно-захід, перетинаючи озеро Сайму. Хребет цей можна розглядати як відріг Великого Сальпауссельке.
Інший важливий відріг являє Ейрепеенсельке, який відокремлюється від головного хребта на північ від Сайминського каналу і прямує на південний схід уздовж західного берега річки Вуокси; біля витоків річки Раяйоки ( або ) він переходить в Санкт-Петербурзьку губернію.
Простір між Сальпауссельке та берегом Ладозького озера являє місцевість найбільш важливу з мінеральних багатств у всій Фінляндії; тут у повіті Сортавала знаходиться мармурова гора Рускеала, близько 2 верст завдовжки, ½ версти завширшки і до 150 футів висотою (див. нижче). Прибережна смуга Фінської затоки є у східній частині більш рівною; далі на захід вона вкрита численними підвищеннями, що складаються з раппаківі (гнилий камінь); цей же рід граніту, але тільки менше вивітрюваний, видобувається у копальнях Пютерлахті ( або ).
Острови Фінської затоки взагалі не високі; виняток становить острів Гогланд, на якому височіють три вершини висотою приблизно до 180 метрів, що їх далеко видно із моря; переважаюча порода — порфір. Переважнаюча гірська порода Виборзької губернії гнейсо-граніт, менш розвинений раппаківі; справжній гнейс знаходиться лише на обмеженому просторі біля північно-західного берега Ладозького озера, сланці і зеленокам'яні породи лише на невеликій протяжності біля північного берега Ладозького озера і далі на північ.
Гідрологія Що стосується зрошення Виборзької губернії, то вона займає частину басейну Фінської затоки і частину басейну Ладозького озера. З річок першого вирізняється з Нюландською губернією річка Кюммене ( або ) з озерами Пюхе-ярві (Pyhäjärvi) (крізь яке вона протікає) та Вуохі-ярві; зі сходу в Кюммене вливаються води системи великого озера Ківі-Ярві, що лежить між Великим і Малим Сальпауссельке. Далі на схід в Фінську затоку впадає ряд невеликих річок, в тому числі Сіестарйокі або Сістербек ( або ) — прикордонна із Росією. З річок Ладозького озера особливо прикметна Вуокса ( або ), що впадає в Ладозьке озеро біля Кексгольма. В межах Виборзької губернії знаходиться і велика частина озера Сайма, покритого безліччю островів. Верст за 30 на захід від витоків Вуокси починається Сайменський канал, що йде приблизно у напрямку на південний схід до Виборзької затоки. Зрештою, частково належить Виборзької губернії і велика річка Суойокі або Шуя, що витікає з озера Суоярві ().
Весь простір Виборзької губернії, за обчисленням Стрельбицького, дорівнює 43056 км (37833 кв. версти), материк з внутрішніми водами займає 42716,7 кв. км, озера з частиною Ладозького, що належить до цієї губернії — 12587,2 кв. км. За Ігнаціусом, простір, зайнятий болотами і торфовищами, 8626,76 кв. км, що становить 24,1 % всієї поверхні губернії, якщо не брати до уваги, що до неї належить частина Ладозького озера; внутрішні води становлять 10,5 %; таким чином, беручи до уваги Ладозьке озеро, води і болота становлять 34,6 % всієї поверхні Виборзької губернії. Тільки Куопіоська, Вазаська і Сент-Міхельська губернії мають більше поверхневих вод.
Історія Виборзька губернія з давніх-давен служила полем битв між шведами та росіянами; велика частина її разом з Виборгом була приєднана до Росії згідно Ніштадського миру, західна ж частина — за Єлизавети Петрівни. До складу Великого князівства Фінляндського Виборзька губернія увійшла в 1811 році.
Виборзький лен і Виборзька провінція
У 1700 році почалася Велика Північна війна. За часів кампанії 1703 року в боях з армією Швеції російські війська захопили Нієншанц і зайняли узбережжі річки Неви, а в її гирлі цар Петро I повелів заснувати місто Санкт-Петербург.
Восени 1706 року, скориставшись видаленням Карла XII в Саксонію, Петро I з 20-тисячним військом здійснив атаку на Виборг, проте шведський гарнізон відстояв фортецю.
В 1708 році Петром I була заснована Інгерманландська губернія з центром в Шліссельбурзі.
В 1710 році, після розгрому шведської армії під Полтавою, Петро I вирішив вдатися до нової спроби оволодіти Виборгом. Після облоги місто було взято російськими військами 9 червня. Через три місяці, 8 вересня, російськими військами була взята Кексгольмська фортеця — центр Кексгольмського лена.
В 1710 році в Російській імперії на основі Інгерманландської губернії була створена Санкт-Петербурзька губернія.