Олексі́єво-Дружкі́вка — селище Дружківської міської громади Краматорського району Донецької області, України. Розташоване на річці Кривий Торець (притока Сіверського Дінця). Найближча залізнична станція — Кіндратівка. Населення — близько 880 мешканців (квітень 2026). Відстань до райцентру становить близько 22 км і проходить автошляхом місцевого значення.

Символіка Поточний герб є переспівом більш ранньої версії символіки. Срібні бруски символізують найбільше підприємство селища — Дружківський вогнетривкий завод, заснований ще у 1900 році, що працює і донині. В гербі вони склалися у формі шеврону на тлі червоного кутоподібного підніжжя, що символізує собою процес відпалу. Другим великим підприємством є КФ «Дружківська», яке багато хто знає по дружківській халві. Саме тому в горішній частині розташувалася половинка квітки соняха і золота крапля олії, що падає додолу. Списи — на місці сучасної Олексієво-Дружківки стояв козацький пост і саме біля нього виникло перше козацьке поселення. Хвиляста лазурова балка на золотих стягах срібних списів позначає річку Кривий Торець, на якій стоїть селище.

На попередньому гербі також містилася палеозойська араукарія — хвойне дерево, що символізує пам'ятку природи «Дружківські скам'янілі дерева».

Історія Ще в часи Запорозької Січі на річці Казений Торець була козацька маєтність Дружківка — пікет або сторожова станція. Навіть після невдалого прутського походу, коли вся місцевість офіціайно відійшла під владу Туреччини, в Дружківці сиділо декілька запорожців, характерників, харцизів, які, знаходячись в таємних відносинах з козаками бахмутськими та маяцькими, страшно лякали турецько-татарскі орди.

В годи «лихоліття» (1768 рік) запорожці дружно захищали та відстояли свою Дружківку від всіх ординських набігів та нападів. Після 1773 року до дружківських запорожців приєдналось декілька родин козаків та містян з Полтавської та Чернігівської губернії.

1778 року цю місцевість отримав командир Астраханського драгунського полка полковник Ніколай Яковлевич Оршанський. ВІн обрав Дружківку місцем для слободи, Оршанський заселив її народом купленим, переважно, в Харківській губернії.

За 5 років, 1783 року, в поселенні вже було 120 дворів та в них 241 чоловік та 178 жінок. Не задолго до скасування кріпосного права, Дружківка перейшла до поміщика Карабина, від якого селяни отримали земельні наділи.

В Дружківку переселили ще два села — Гаврилівку та Василівку.

За даними 1859 року, тут існували два поселення: Дружківка (Короб'їне), панське село, над річкою Кривий Торець, 71 господа, 521 особа, православна церква, завод; Олексіївка (Осинове), панське село, над річкою Кривий Торець, 62 господи, 535 осіб, 2 заводи.

Виникло в результаті об'єднання в 1939 році сіл Олексіївки та Дружківки. Сесією Олексієво-Дружківської селищної ради затверджено рік заснування селища — 1711.

Протягом довгого часу селище входило до складу Дружківської та Сантуриновської волості (у радянський час — Костянтинівського району)https://konstantinovka.at.ua/publ/steklograd_istorija_odnogo_goroda/steklograd_istorija_odnogo_goroda/pod_senju_kresta_vo_imja_arkhangela_mikhaila_chast_1/40-1-0-756 | Из истории церквей Константиновки и района. Окрім цього до складу населеного пункту входили наступні селища: Білокузьминівка, Віролюбівка та Новоселівка, ставша згодом територією міста Костянтинівка.

Російсько-українська війна У березні 2026 року, під час російсько-української війни, російський дрон атакував евакуаційний екіпаж організації «Проліскок» в Олексієво-Дружківці, одна людина загинула, кількох було поранено.

Населення

Чисельність +Зміна чисельності містечка Олексієво-Дружківка19391959197019791989200120036 626 6 789 8 299 8 751 8 001 7 943 7 9092004200520062007200820092010 7 847 7 821 7 814 7 835 7 827 7 829 7 7872011201220132014201520162017 7 746 7 700 7 704 7 670 7 625 7 554 7 49220182019202020212022 7 396 7 253 7 148 7 037 6 924

Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: МоваКількістьВідсотокукраїнська607976.38 %російська184423.17 %білоруська130.16 %румунська30.04 %вірменська20.03 %польська10.01 %інші/не вказали170.21 %Усього7959100 % За даними перепису 2001 року населення селища становило 7959 осіб, із них 76,38 % зазначили рідною мову українську, 23,17 % — російську, 0,16 % — білоруську, 0,04 % — молдовську, 0,03 % — вірменську, 0,01 % — польську

Промисловість У селищі розташований «Кіндратівський вогнетривкий завод», що спеціалізується на виробництві вогнетривких виробів для металургійної промисловості. Також працює "Кондитерська Фабрика «ДРУЖКІВСЬКА» (колишня «Дружківська харчосмакова фабрика»), продукція якої відома в багатьох містах області.

Пам'ятки На північ від селища () розташована геологічна пам'ятка «Дружківські скам'янілі дерева» — скам'янілі стовбури араукарій віком близько 250 мільйонів років на території колишнього кар'єру.

Персоналії На сході від Олексієво-Дружківки знаходиться хутір Іжевка, де народився правозахисник та член-засновник Української гельсінської групи Олекса Тихий. У 1925 році тут народився Носуля Микола Васильович. Герой Радянського Союзу. У Дружківці все життя працював один із найвідоміших краєзнавців України — Янко Микола Тимофійович, автор «Топонімічного словника-довідника України». Обіденко Олексій Олексійович — український художник і письменник.

Пам'ятники та меморіали На південний схід від села, обабіч траси на Костянтинівку, на схилах знаходяться два пам'ятника з вапняку, виконані на тему слов'янському, давньоруському та козацькому періоду історії України. Пам'ятники знаходяться на височині і добре видні з дороги.

Примітки

Посилання Погода в Олексієво-Дружківці З чого починалася Олексієво-Дружківка Картка на сайті ВР