Третя Річ Посполита, III Річ Посполита, Третя Польська Республіка (, III РП) — використовується в Конституції Республіки Польща (1997)W Konstytucji z roku 1997 napisano w preambule m.in.:...nawiązując do najlepszych tradycji Pierwszej i Drugiej Rzeczypospolitej,(...)Wszystkich, którzy dla dobra Trzeciej Rzeczypospolitej tę Konstytucję będą stosowali... для опису польської держави після фундаментальних політичних змін, що відбулися з 1989 року. Основна конституційна назва держави — Республіка Польща.
Значення цього терміну полягає в розриві з системою Польської Народної Республіки (так званої народної демократії) і прямому зверненні до традицій Першої та Другої Республік. Символом Третьої Республіки є м.ін. коронований орел, відновлений на гербі Польщі часів Народної Польщі, за зразком довоєнного.
Зазвичай передбачається, що голосування так званий Договірний Сейм про відновлення назви Польської держави Республіка ПольщаWyrazistym przejawem woli obywateli zerwania z Polską Rzecząpospolitą Ludową i powrotu do nazwy Rzeczpospolita Polska było upowszechnienie się w latach 1989–1990 nalepek identyfikacyjnych na samochody z literami „RP” (często wzbogaconych dodatkowo w wizerunek orła w koronie) w miejsce kojarzonych z Polską Ludową liter „PL”; osoby kupujące nalepki „RP” najczęściej nie wiedziały w ogóle, że zgodnie z międzynarodowym kodem samochodowym kod „PL”, przydzielony Polsce jeszcze w okresie międzywojennym, nie wywodzi się wcale ze skrótu nazwy Polski Ludowej i że zastępowanie go literami „RP” pozbawione jest sensu, gdyż kod „RP” przydzielony został już wiele lat wcześniej Filipinom (Republic of the Philippines). та герба у вигляді орла в короні, який діяв з 29 грудня 1989 р., символічно ознаменував початок III. Республіка Польща. За іншими думками, початком Третьої республіки вважаються інші події: вибори 4 червня 1989, призначення уряду Тадеуша Мазовецького 12 вересня 1989, передача Леху президентських знаків. Валенса 22 грудня 1990 р. Президентом Республіки Польща в екзилі Ришардом Качоровським, або на початку першого терміну Сейму 25 листопада 1991 р., обраний на перших повністю вільних виборах після війни.
Конституція Республіки Польща від квітня 1997 року включила до своєї преамбули назву Третя Республіка. У квітні 1998 року Сенат прийняв постанову про правову спадкоємність між ІІ і ІІІ Річ ПосполитаUchwała Senatu Rzeczypospolitej Polskiej z dnia 16 kwietnia 1998 r. o ciągłości prawnej między II a III Rzecząpospolitą Polską ()..
Політична історія
Виникнення Третьої Польської Республіки Постійне погіршення економічного становища Польщі в поєднанні з відсутністю перспектив реального покращення призвело до поглиблення кризи. Загнаний у кут уряд був змушений підняти ціни на 40 відсотків після невдалої спроби зміцнити свої позиції за допомогою референдуму 1987 року. Це викликало миттєві протести, які швидко охопили всю країну. 25 квітня 1988 року в Бидгощі спалахнули протести, які швидко охопили Гданськ і Нову Гуту, а також багато інших міст. Хвиля страйків дала нове дихання «Солідарності», яка після заборони (8 жовтня 1982 р.) була в глухому куті, тепер її лідери були в авангарді протестів. Цього не змінило жорстоке придушення страйку в Новій Гуті, а також короткочасний арешт лідерів «Солідарності». Страйки тривали до кінця травня і змусили владу почати переговори. Можливість політичних змін також відкрила зміна політики Радянського Союзу на чолі з Михайлом Горбачовим, який, обтяжений глибокою економічною кризою, не міг більше нести витрати на збереження своєї сфери впливу. Кремль прагнув змінити правила економічного обміну, насамперед постачання нафти і природного газу до країн Східного блоку, і був готовий піти на далекосяжні поступки щодо внутрішньої політики цих країн, сподіваючись, однак, що ці країни не розірвали б повністю політичні, економічні та військові контакти з СРСР. Це знайшло відбиття у липневому візиті Горбачова до Польщі, а також ініційованих Москвою прямих переговорах з представниками опозиції.
Влада контактувала з опозицією через представників церкви; проте її пропозиція про міноритарну частку влади, без легалізації «Солідарності», не була прийнята. Наступна хвиля страйків у серпні ще більше послабила позиції уряду та змусила владу провести прямі переговори з опозицією, вступом до яких стала зустріч міністра внутрішніх справ Чеслава Кіщака з Лехом Валенсою 31 серпня. У жовтні уряд Збігнєва Месснера, який перебував при владі з 1985 року, пішов у відставку, і його замінив кабінет під головуванням Мечислава Раковського. На рубежі грудня-січня 1989 р. новий уряд запровадив низку реформ з лібералізації економіки, а також домовився з «Солідарністю», погодившись на її легалізацію, що стало передумовою для початку переговорів за круглим столом.
З 6 лютого по 5 квітня 1989 року тривали круглі столи, під час яких опозиція та влада визначили найважливіші основи майбутнього ладу та методику здійснення системної трансформації. Серед іншого було домовлено проведення не зовсім демократичних виборів (65% гарантовано для кандидатів від урядової коаліції) до Сейму за національним списком (35 депутатів), відновлення демократично обраного Сенату та відновлення посади президента, що обирається Національними зборами, наділеного широкими повноваженнями. Ці зміни ухвалили 7 квітня, а 17 квітня «Солідарність» легалізували.
1990–1997: Продовження системної трансформації У 1990 році Громадянська міліція та Служба безпеки припинили свою діяльність, їх замінили відповідно Поліція та Управління державної охорони (колишні офіцери могли розпочати працювати в нових службах за умови проходження процедури перевірки). Того ж року в Польщі було відновлено місцеве самоврядування (на рівні гмін) — перші вибори до місцевих органів влади відбулися 27 травня 1990 року.
Перші повністю рівні, вільні, загальні таємні президентські вибори в Польщі відбулися в листопаді 1990 року. До цього часу президентів Польщі обирали Національні збори. 1990 року не було остаточного рішення щодо того, чи буде майбутня система Польщі базуватися на парламентсько-кабінетній системі чи на президентській системі.
Виборча кампанія була бурхливою, нещодавні друзі з «Солідарності» на виборах ставилися один до одного досить вороже. Крім того, існувало соціальне невдоволення наслідками змін, що відбулися в економіці. 1990 року набув чинності план Бальцеровича, згідно з яким було вжито низку антиінфляційних заходів і розпочато процес зміни структури власності в економіці. План Бальцеровича був спрямований головним чином на ліквідацію гіперінфляції та ринкову економіку за зразком західних країн.
Гіперінфляція Головною проблемою була гіперінфляція: «Інфляція була як пожежа, що поширювалася, яку потрібно було загасити або принаймні придушити, щоб мати змогу змінити економічну систему», — коментував Л. Бальцерович. Тому ситуація була серйозною, на широку думку експертів МВФ і Світового банку, масштаби гіперінфляції не можна було обмежити методом поступового зниження темпів зростання, як в Угорщині, оскільки масштаби інфляції у Польщі була занадто високою - в Угорщині ми спостерігали щорічне зростання цін на кілька десятків відсотків, а в Польщі ми отримали цей результат протягом місяця. Для цього з 1 січня 1990 р. уряд запровадив прогресивне оподаткування надмірного підвищення заробітної плати на державних підприємствах. Процентну ставку за кредитом було підвищено до рівня очікуваної інфляції, а субсидії Національного банку Польщі зменшено. Перш за все було встановлено фіксований курс злотого, який відповідав 9,5 тис. злотих. злотий. за долар. Було зменшено непотрібну зайнятість на державних підприємствах, а також зменшено субсидії на вугілля та паливо.
Економічна реформа Після контролю над інфляцією уряд Тадеуша Мазовецького здійснив ряд заходів для перетворення економіки на ринкову. Держава все ще контролювала дуже великий сектор економіки та володіла значною частиною заводів. З цією метою розпочалася приватизація державних підприємств, ліквідація центральної системи управління, реформована податкова система, організований ринок цінних паперів – влада держави обмежувалася за рахунок окремих суб’єктів чи органів місцевого самоврядування. Найбільше спад торкнувся промисловості та транспорту, не було його в сільському господарстві та будівельно-монтажних послугах. Є відділи, які за два роки показали потужний розвиток: торгівля, зв’язок і сфера послуг. Крім того, спад стався лише в державному секторі, приватний сектор зафіксував сильне зростання. Отже, слід зробити висновок, що перерослі відділи скорочувалися і розвивалися занедбаними, що було природним наслідком переходу від економіки дефіциту до ринкової.
Метою кампанії Леха Валенси була перемога над Тадеушем Мазовецьким, але ніхто, включно з його оточенням, не очікував такого сенсаційного результату, який був у першому турі виборів. Тадеуш Мазовецький зазнав поразки від невідомого кандидата – Станіслава Тимінського, який спрямовував свою кампанію насамперед на виборців, розчарованих наслідками змін після 1989 року, і, як і Лех Валенса, давав виборцям багато сумнівних обіцянок.
У першому турі вони отримали: Виборча комісія Партійність Перший тур голосування % голосів у першому турі Лех Валенса безпартійний(НСЗЗ «Солідарність») 6 569 889 39,96% Станіслав Тимінський Лібертаріанська партія Канади(позапартійний у Польщі) 3,797,605 23,10% Тадеуш Мазовецький Безпартійний(кандидат від Громадянського Руху, Демократичної дії та Форуму демократичного права) 2 973 364 18,08% Влодзімеж Цімошевич Безпартійний (кандидат від Соціал-демократії Республіки Польща) 1 514 025 9,21% Роман Бартоще PSL 1 176 175 7,15% Лешек Мочульський КПН 411 516 2,50% Явка в першому турі склала 60%. Сума голосів, поданих за Тадеуша Мазовецького, Влодзімєжа Цімошевича, Романа Бартоще та Станіслава Тимінського, склала 36,94% дійсних голосів. У другому турі з меншою явкою (близько 53,39%) перемогу приніс Лех Валенса, який набрав понад 74,25% дійсних голосів.
Після того, як Лех Валенса склав присягу Президента Республіки Польща, Ришард Качоровський, останній президент у вигнанні, офіційно передав йому знаки влади Президента Другої Польської Республіки, які для багатьох людей були символом безперервність Республіки Польща та кінець періоду відсутності демократичного ладу в Польщі. Серед них були напр. марки, прапор, а також державні документи та оригінал Конституції 1935 року.
Вибори 1990 р. означали для Польщі також розворот міжнародних альянсів, а у внутрішній політиці: продовження економічної політики, започаткованої Лешеком Бальцеровичем, початок кар’єри багатьох політиків, у т.ч. брати Лех і Ярослав Качинські, Мечислав Вачовський і Пьотр Колодзейчик.
Вони також визначили поділ «Солідарності» на дві основні течії: ліберальну та національно -католицьку, і стали поворотним моментом для посткомуністичної лівої. У січні 1990 року Польська об’єднана робітнича партія була розпущена, а Соціал-демократія Республіки Польща, сформована деякими її членами, почала систематично завойовувати суспільну довіру.
Перші повністю демократичні та вільні парламентські вибори в Польщі після Другої світової війни відбулися 27 жовтня 1991 року. При явці виборців (43,2%) зі 111 партій, які брали участь у виборах, депутатські мандати отримали представники 29 з них. Результати останнього були такими:
Виборча комісія Участь у голосуваннях Кількість отриманих депутатських мандатів Кількість отриманих сенатських мандатів Демократичний союз 12,31% 62 21 Демократичний лівий альянс 11,98% 60 4 Виборча Католицька Акція 8,73% 49 9 Польська Народна Партія – Програмний Альянс 8,67% 48 8 Конфедерація незалежної Польщі 7,5% 46 4 Громадянська угода Центру 8,71% 44 9 Ліберально-демократичний конгрес 7,48% 37 6 Народна Згода 5,46% 28 7 НСЗЗ "Солідарність" 5,05% 27 11 Вечірка друзів польського пива 3,27% 16 – християнська демократія 2,36% 5 – Союз реальної політики 2,26% 3 – « Трудова солідарність » 2,06% 4 – Демократична партія 1,42% 1 – німецька меншина 1,18% 7 –