Відносини Україна — ЄС  - двосторонні відносини, що охоплюють політичну, економічну, освітню, наукову та культурну співпрацю між Україною та Європейським Союзом та тривають з 1991 року й ґрунтуються на низці міжнародних угод, включно з Угодою про асоціацію та Угодою про глибоку та всеосяжну зону вільної торгівлі (DCFTA). З 23 червня 2022 року Європейська рада офіційно надала Україні статус кандидата на членство у ЄС.

ЄС є політичним, економічним і культурним об'єднанням з ознаками конфедерації, до якого входять європейських держав із населенням 447 706 209 осіб (станом на 1 липня 2020 року).

Переговори щодо Угоди про асоціацію між Україною та ЄС були розпочаті в 2012 році, але український уряд призупинив підготовку до підписання 21 листопада 2013 року під час президентства проросійського політика Віктора Януковича. Янукович, як тодішній глава держави, взяв участь у саміті ЄС у Вільнюсі 28—29 листопада 2013 року, де Угоду про асоціацію планувалося підписати, але цього не було зроблено. Рішення відмовитися від підписання угоди стало приводом для початку Євромайдану і в підсумку призвело до усунення Януковича та уряду Миколи Азарова після Революції Гідності в лютому 2014 року. Угоду було підписано в частинах у 2014 році. 21 лютого 2019 року Конституцію України було змінено, норми щодо стратегічного курсу України на набуття членства в Європейському Союзі та в НАТО закріплено у преамбулі Основного Закону, трьох статтях та перехідних положеннях20 лютого 2019 року в «Голосі України» офіційно оприлюднено Закон про зміни до Конституції щодо членства України в ЄС та НАТО (Про внесення змін до Конституції України (щодо стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору): Закон України від 7 лютого 2019 року № 2680-19, URL : https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/2680-19#Text ). Відтоді Україна прагне повної інтеграції та вступ до Європейського Союзу, що прописано в Конституції України з 21 лютого 2019 року.

Політичну частину Угоди про асоціацію підписав 21 березня 2014 року прем'єр-міністр Арсеній Яценюк. Економічну частину Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом 27 червня 2014 року підписав п'ятий президент Петро Порошенко.

1 січня 2016 року Україна приєдналася до ПВЗВТ із ЄС. Українським громадянам із 11 червня 2017 року було надано безвізовий режим для в'їзду до країн Шенгенської зони на термін до 90 днів протягом будь-якого 180-денного періоду. Угода про асоціацію офіційно набула чинності 1 вересня 2017 року (Press release). 12 жовтня 2021 року Україна уклала авіаційний безвіз з ЄС. 16 березня 2022 року Україна приєдналася до синхронної мережі континентальної Європи, а саме ENTSO-E.

24 лютого 2022 року почалося повномасштабне російське вторгнення в Україну. Після цього 28 лютого Україна подала заявку на вступ до ЄС, а підтримка вступу до ЄС в Україні зросла до рекордних 91 %. У перші дні широкомасштабної російсько-української війни відбувся ріст з 68 % до 86 %, далі ріст продовжився і станом на кінець березня становить 91 % — абсолютний рекорд за всі роки досліджень. Європарламент, Єврокомісія та Європейська рада підтримали українську заявку, і 23 червня Україна отримала статус кандидата у члени ЄС.

14 грудня 2023 року Рада Європейського Союзу вирішила розпочати переговори щодо вступу України до Європейського Союзу.

Україна межує з чотирма членами ЄС: Угорщиною, Польщею, Словаччиною та Румунією — загальною довжиною близько 1358 км (844 миль) з 33 пунктами перетину кордону автомобільним, залізничним, поромним, пішохідним та велосипедним шляхом.

Історія

Ранні відносини

Представництво Європейської Комісії в Україні було відкрито в Києві у вересні 1993 року. Із 1 грудня 2009 року (після набуття чинності Лісабонського договору) Представництво Європейської Комісії перетворилося на Представництво ЄС в Україні.

Україна давно розглядається як важливий, але складний політичний партнер ЄС. На думку спостерігачів, це пов'язано з такими факторами, як небажання ЄС розширюватися на пострадянський простір, погані показники української економіки, внутрішня нестабільність (після Помаранчевої революції).

Прагнення України приєднатися до європейських інституцій бере свій початок з 1994 року, коли уряд заявив, що інтеграція до ЄС є головною метою зовнішньої політики. Насправді тоді мало що було зроблено, оскільки Києву довелося на той час враховувати думку Росії, яка залишалася його основним торговим партнером та постачальником природного газу та викопних енергоносіїв.

Політичний діалог між ЄС та Україною почався 1994 року, коли було підписано Угоду про партнерство та співробітництво (УПС). Цей документ був зосереджений на економічних та соціальних питаннях, а також на необхідності вдосконалення державного управління та гарантування вільної преси та громадянських прав. Структура політичних дискусій була скромною: щорічна зустріч між «трійкою» ЄС та керівництвом України та деякі міжвідомчі консультації. Угода про партнерство та співробітництво 1994 року набула чинності в 1998 році та закінчилась у 2008 році. Перший саміт Україна — ЄС відбувся у вересні 1997 року в Києві. Під час другого саміту у жовтні 1998 року у Відні відносини Україна — ЄС були визначені як «стратегічне та унікальне партнерство», і Україна вперше заявила про своє бажання отримати асоційоване членство в ЄС.

Жодне із засідань найвищого рівня не призвело до значних змін до застереженого підходу ЄС. Лідери зосереджувались в основному на посткомуністичному економічному переході та правах людини, а також на питаннях, пов'язаних із Чорнобильською АЕС та її стримуванням.

У 2002 році комісар ЄС із питань розширення Ґюнтер Фергойґен заявив, що «європейська перспектива» для України не обов'язково означає членство протягом 10—20 років; однак це можливо. Того ж року президент України Леонід Кучма заявив, що Україна хоче підписати угоду про асоціацію з ЄС до 2003—2004 рр. і що Україна виконає всі вимоги щодо членства в ЄС до 2007—2011 років«EU-Ukraine Summits: 16 Years of Wheel-Spinning» , The Ukrainian Week (28 February 2012).

Відносини після Помаранчевої революції Помаранчева революція наприкінці 2004 року покращила європейські перспективи України; опозиційний лідер Віктор Ющенко натякнув на натиск на ЄС для поглиблення зв'язків і описав план із чотирьох пунктів: визнання України ринковою економікою, вступ до Світової організації торгівлі, асоційоване членство в Європейському Союзі і, нарешті, повне членство. Президент України Віктор Ющенко попросив у Брюсселі в середині грудня 2004 року чіткіших вказівок на перспективи членства України, сказавши, що…затверджений План дій відображає лише рівень відносин між Україною та ЄС, якого ми могли досягти до президентських виборів у 2004 році.13 січня 2005 року Європейський Парламент майже одноголосно (467 голосів проти 19) підтримав пропозицію, у якій висловив побажання Європейського парламенту встановити тісніші зв'язки з Україною з огляду на можливість членства в ЄС. Незважаючи на те, що до початку переговорів про членство в ЄС ще довгий шлях, Європейська комісія заявила, що майбутнє членство в ЄС не буде виключено. Ющенко відповів на апатичні настрої Комісії, заявивши, що він має намір надіслати заявку на членство в ЄС «найближчим часом» і що він має намір уважно вивчити відносини України зі Співдружністю Незалежних Держав, щоб забезпечити інтеграцію до ЄС. Декілька лідерів ЄС вже заявили про рішучу підтримку тісніших економічних зв'язків з Україною, але припинили пряму підтримку такої заявки.

21 березня 2005 року міністр МЗС Польщі Адам Даніель Ротфельд зазначив, що Польща всіляко сприятиме прагненню України до інтеграції до ЄС, досягнення статусу країни з ринковою економікою та вступу до Світової організації торгівлі. Він також сказав:На даний момент ми повинні говорити про конкретні кроки у співпраці, а не за пусті розмови про європейську інтеграцію.Через три дні опитування шести найбільших країн ЄС, проведене французькою дослідницькою компанією, показало, що європейська громадськість із більшою ймовірністю прийме Україну як майбутнього члена ЄС, ніж будь-яка інша країна, яка в даний час не є офіційним кандидатом.

У жовтні 2005 р. Президент Комісії Жозе Мануель Баррозу заявив, що майбутнє України за ЄС. Однак 9 листопада 2005 року Європейська комісія у своєму новому стратегічному документі запропонувала, що поточний порядок денний про розширення (Хорватія та в майбутньому інші країни колишньої Югославії) може заблокувати можливість майбутнього приєднання України, Вірменії, Білорусі, Грузії, та Молдови. Комісар Оллі Рен заявив, що ЄС слід уникати надмірного розширення, додавши, що поточна програма розширення вже є досить повною.

На думку української влади, ЄПС не є адекватним політичним інструментом, оскільки приєднання до ЄС було однією з основних цілей усіх урядів з 1994 року: було досягнуто незначного прогресу, щоб поставити найбільшу європейську країну на шлях остаточного членства.

Переговори про асоціацію У березні 2007 р. ЄС та Україна розпочали переговори про нову «більш широку угоду», спрямовану на надання правової бази для більш тісного економічного співробітництва та кращого політичного діалогу. Було домовлено, що Україна та ЄС розпочнуть паралельні переговори щодо створення зони вільної торгівлі. Пізніше у 2007 році було оголошено, що це питання буде включено до проєкту угоди як окрема глава.За кілька днів до саміту міністри закордонних справ держав-членів на зустрічі в Авіньйоні (Франція) домовились, що підписана з Україною угода про асоціацію не матиме нічого спільного з угодами про асоціацію, підписаними ЄС із багатьма східноєвропейськими державами (з Польщі до Румунії на початку 1990-х, Західні Балкани до кінця 1990-х). ЗМІ повідомляли, що Нідерланди, Бельгія, Люксембург та Німеччина категорично виступають проти включення «Україна є європейською державою» до юридично обов'язкових документів ЄС. Це було визнано провалом політика доби Кучми, пана Романа Шпека, тодішнього посла України в Брюсселі. Його замінив пан Андрій Веселовський, досвідченіший дипломат.

Спільний план дій Україна — ЄС був схвалений Європейською Радою 21 лютого 2005 року. Він базувався на Угоді про партнерство та співробітництво 1994 року та забезпечував, на думку Європейської Комісії, всеосяжну та амбіційну основу для спільної роботи з Україною у всі ключові напрямки реформ.

Переговори про угоду про вільну торгівлю між Україною та Європейським Союзом розпочалися 18 лютого 2008 року між урядом України та Уповноваженим ЄС із торгівлі.

Португалія публічно заявила, що підтримує вступ України до ЄС у липні 2008 року.

22 липня 2008 р. було оголошено, що 8 вересня 2008 р. В Евіан-ле-Бен між Україною та ЄС буде підписана угода «Про стабілізацію та асоціацію».

Другий уряд Тимошенко

2 жовтня 2008 року президент України Ющенко заявив, що Угода про асоціацію між країною та ЄС буде підписана «протягом шести-восьми місяців». Того дня він зустрівся з королем Швеції Карлом XVI Густавом, який здійснив державний візит до Києва. За словами Ющенка,…угода наполовину готова, і він сподівається, що буде можливість доопрацювати та підписати її під час головування Швеції в ЄС.Він також привітав ініціативу Східного партнерства, запропоновану раніше міністрами закордонних справ Польщі та Швеції.

20—24 жовтня 2008 р. ЄС та Україна провели раунд переговорів щодо розділу зони вільної торгівлі угоди про асоціацію. За даними деяких українських ЗМІ, «ЄС пообіцяв лібералізувати торгові відносини». Представник України заявив, що не можна «надто сильно концентруватися» на переговорах, оскільки український уряд має зробити багато для того, щоб відповідати певним критеріям. Він також сказав, що «незабаром Балкани увійдуть у європейський торговий простір, і тому Україна може втратити ці ринки». Це було розглянуто як привід для просування України вперед щонайменше, як тільки на Балканах ЄС не коментував це сприйняття.