Ба́риш — село в Україні, у Бучацькій міській громаді Чортківського району Тернопільської області. Адміністративний центр колишньої Бариської сільської ради. До складу Бариша входять хутори Гаї Бариські, Гутишин (Гутишино), Луги і Тисів.

Географія Розташоване на березі р. Бариш (ліва притока Дністра), за 15 км від районного центру і 14 км від найближчої залізничної станції Бучач. Неподалік села проліг автошлях Тернопіль–Івано-Франківськ. Географічні координати — 49° 02’ пн. ш., 25° 17’ сх. д. Територія — 9,2 кв. км. Дворів — 634.

Місцевості Гаї Бариські — хутір, приєднаний до с. Бариш; розташований за 3 км на південний схід від нього на берегах р. Бариш. Назва свідчить про залежність хутора від села. У 1945–1946 рр. на хуторі розташовувався курінь УПА під проводом «Бистрого»; 2 серпня 1945 р. чота кавалерії під його командуванням розбила в ліску біля села Бариша військовий підрозділ більшовиків; у бою повстанці здобули 30 возів, коні, упряж. У березні 1949 р. на хуторі було 36 будинків, де мешкало 139 осіб; у лютому 1952 р. — 35 будинків, (154 особи). Протягом 1950-х рр. частину жителів переселено в с. Бариш. У 2011 р. на хуторі — 19 будинків, 73 особи. Гутишин (Гутишино) — хутір, приєднаний до с. Бариш; розташований за 4 км на південний захід від нього. Назва – від прізвища Гута (слов’янською «гута» – місце для виробництва скла та виробів із нього; польською – плавильня металів). У березні 1949 р. на хуторі в 42-х будинках проживало 208 осіб; діяла читальня. 1952 р. влада спробувала створити на основі хутора село, приєднуючи сусідні хутори Луги й Тисів, але план не реалізовано. У 2011 р. на хуторі – 39 будинків, 114 осіб. Діють клуб, бібліотека, ФАП, торговий заклад. На хуторі проживали скрипаль А. Лапішко, зв’язкова УПА Г. Оріховська. Є чотири ставки. Луги — хутір, приєднаний до с. Бариш; розташований за 3 км на південь від нього. Назва походить, імовірно, від прізвища першопоселенця або від місця розташування – на "лугах". У лютому 1952 р. в 52 будинках проживало 233 особи; цього ж року влада, об’єднавши хутори Гутишин, Луги і Тисів, хотіла утворити село, але план не реалізовано. У 2011 р. хутір за адміністративним поділом – вулиця с. Бариш. Тисів — хутір, приєднаний до с. Бариш; розташований за 3 км на захід від нього. 19 листопада 1944 р. польсько-більшовицькі "стрибки" спалили господарство М. Благого, його і дочку застрелили. У березні 1949 р. на хуторі було 32 двори, проживало 129 осіб; у лютому 1952 р. – 37 будинків (151 особа); цього ж року влада планувала створити з хуторів Гутишин, Луги і Тисів село; план не реалізовано. У 2011 р. на хуторі – 12 будинків, 37 осіб. Діє торговий заклад. Є ставок та джерело "Голодна вода" (за радянських часів – база відпочинку). На х. Тисів проживали зв’язкова ОУН Марія Джуглей, батьки архімандрита, доктора богослов’я і літурґіки, лауреата Національної премії України ім. Т. Шевченка (2005 р.) Рафаїла Турконяка (1949р. н.), Павло Турняк та Стефанія (до шлюбу Стас).

Топоніміка На думку дослідників, село Бариш свою назву дістало не від слова бариш — «прибуток», а від слова «бар»''' — «мокре місце між горами», «глибокий, стрімкий яр» (у праслов'янську епоху — «калюжа»). Походження і первинне значення слова остаточно не з'ясовані. У більшості слов'янських мов слово бар означає «калюжа». Можливо назва походить від базару який був на вул. Великий Кут, що означало «прибуток» людей який там жили.Коваль, А. Знайомі незнайомці: Походження назв поселень України: Науково-поп. видання. — К. : Либідь, 2001. — С. ..

Історія

Давні часи Поблизу села виявлено археологічні пам'ятки давньоруської культури.

Середньовіччя, Новий час

Перша письмова згадка — 1393 р., згідно з матеріалами Львівського римсько-католицького арцибіскупства.

В «Актах ґродських і земських» (Том 12, записи від 21 грудня 1439 р.) згадуються Гриць і Зан з Бориша (Hricz et Zan de Borischa) у справі № 711 і Станіслав Пальчик власник Бариша (Stanislaus alias Palczyk procurator de Barischa) у справі № 737)Akta grodzkie i ziemskie . — T. 12. — S. 75. — № 731..

Польський дослідник Владислав Семкович припускав, що за часів короля Владислава II Яґайла (1386—1434 роки правління) належало Бучацьким-Абданкам, які підписувались також з Язловця та Монастириськ — тобто Язловецьким,Quirini-Popławski R. Kościół parafialny p.w. Św. Trójcy w Baryszu… — S. 13. Монастирським.

Поселення над річкою Бариш (Баріс) відоме з 1454 року (писемна згадка, власник — Теодорик з Бучача Язловецький).Quirini-Popławski R. Kościoł parafialny p.w. Św. Trójcy w Baryszu… — S. 13 (прим.). В 1465 р. власниками були сини Теодорика з Бучача Язловецького Міхал та Ян, в 1490 р. власником Верхнього Бариша був Ян Монастирський (за іншою версією, 1469 року належало Бучацьким гербу Абданк, з 1558 р. Язловецьким).

У податковому реєстрі 1515 року в селі документується 4 лани (близько 100 га) оброблюваної землі та ще 2 лани тимчасово вільноїZródla dziejowe. Tom XVIII. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. Cz. I. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. — Warszawa : Sklad główny u Gerberta i Wolfa, 1902. — S. 170. .

30 січня 1559 року польський король Сигізмунд II Август надав власнику поселення — кам'янецькому каштеляну Миколаєві з Бучача Язловецькому привілей на перетворення Бариша в місто з маґдебурзьким правом, а також запровадив щорічний ярмарок на Відвідин Діви Марії, та щотижневий базар кожного четверга. За наявними даними, кам'янецький каштелянРодовід Язловецьких (пол.) Миколай Язловецький-Монастирський помер в 1555, тому, дуже ймовірно, привілей надали вже після його смерті. Містечко мало право на ярмарок (в п'ятницю після свята Nawiedzenia Діви Марії); діяли кілька солодовень, млини.

Польський дослідник Рафал Квіріні-Поплавський припускає, що римо-католицька парафія в Бариші постала одночасно з набуттям маґдебурґії. Пізніше костел перейшов до рук протестантів (ймовірно, кальвіністів, яким був дідич Юрій Язловецький — син Миколая Язловецького-Монастирського), бо реляція (доповідна записка) архиєпископа Яна Димітра Соліковського за 1600 р. вказує, що костел перейшов до католиків від протестантів. Новий дідич Ієронім Язловецький сприяв відновленню парафії в 1602 р.Quirini-Popławski R. Kościół parafialny p.w. Św. Trójcy w Baryszu… — S. 15.

У результаті нападів турків і татар (зокрема, в 1621) містечко занепало. Біля 1630 р. дідичами стали Потоцькі, зокрема, в 1652 — Ян Потоцький, в 1687 — його син Стефан Александер Потоцький, онук Микола Василь Потоцький.Quirini-Popławski R. Kościół parafialny p.w. Św. Trójcy w Baryszu… — S. 14. Його відродження розпочалося після 1687 року за сприяння С. А. Потоцького.

Місто мало статус «домінії Бариш» у Станиславівському окрузі й у зв'язку з цим отримало в середині XIX ст. печатку з гербом: у полі щита — серп. Нові дідичі — шляхтичі Шавловські — привезли із західної Польщі багато поселенців.

1786 р. з ліцитації маєток у містечку придбала вдова Станіслава Коссаковського Катажина з Потоцьких за 176 тисяч золотом.Krakowski B. Kossakowska Katarzyna z Potockich (1722–1803) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1969. — T. XIV/2, zeszyt 61. — S. 257.

1800 р. — початок будівництва костелу (існує сьогодні, фундатор — дідич о. Каєтан Потоцький.Quirini-Popławski R. Kościół parafialny p.w. Św. Trójcy w Baryszu… — S. 16. ).

XX століття Бариш мав статус міста до Другої світової війни. Діяли каса ощадності та позичок (із 1904), товариство «Січ» (з 1912) — читальня «Просвіти».

У 1938 році Бариш мало статус містечка, у ньому проживало: 1250 греко-католиків, 4000 римо-католиків, 290 євреїв. Діяли 7-класова чоловіча та жіноча утраквістична школи, 2 школи експоновані 2-класові, де мова викладання була польська. Були братства тверезості і братство Найсвятішого Серця Ісуса Христа (200 членів), Марійська Дружина Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії (50 членів), парафіяльна читальня «Скала» (50 членів)Шематизм всего клира греко-католицької епархії Станиславівської на рік Божий 1938.

Після повторного приходу більшовиків повернулись і умови тоталітарного режиму зі всіма своїми «атрибутами».

У ніч з 5 на 6 лютого 1945 року село було атаковано відділом УПА під командуванням Петра Хамчука-«Бистрого», в результаті чого загинуло понад 100 поляків, включаючи мирних жителів .

Після війни поляків переселено за новий кордон, зокрема, ксьондз Юзеф Мруз (Józef Mróz) виїхав разом з останньою групою поляків 23 вересня 1945 р.; ключі від костелу він передав районній владі, ключі від плебанії — місцевій. Костел перетворили на магазин-склад, у крипті зберігали міндобрива, орган — знищили. Теперішній ФАП — колишня плебанія.Quirini-Popławski R. Kościół parafialny p.w. Św. Trójcy w Baryszu… — S. 19. Останній транспорт з Бариша виїхав у вересні 1945 рокуKomański H., Siekierka S. Ludobójstwo dokonane przez nacjonalistów ukraińskich na Polakach w województwie tarnopolskim 1939—1946. — Wrocław, 2006. — S. 144. — ISBN 83-89684-61-6. .

Період Незалежності 12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 724-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області» увійшло до складу Бучацької міської громади.

19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Бучацького району, увійшло до складу новоутвореного Чортківського району.

З 11 грудня 2020 р. належить до Бучацької міської громадиРішення Бучацької міської ради від 11 грудня 2020 року № 27 «Про реорганізацію сільських рад шляхом приєднання ».

Політика Парламентські вибори, 2019 На позачергових парламентських виборах 2019 року у селі функціонували 3 окремі виборчі дільниці № 610132–610134.

Результати зареєстровано 1664 виборці, явка 69,71%, найбільше голосів віддано за «Слугу народу» — 41,42%, за Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина» — 12,65%, за «Європейську Солідарність» — 11,27%. В одномандатному окрузі найбільше голосів отримав Микола Люшняк (самовисування) — 37,15%, за Ігоря Сопеля (Слуга народу) — 25,00%, за Романа Василіцького (Об'єднання «Самопоміч») — 13,37% .

Населення

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 2609 осіб, з яких 1210 чоловіків та 1399 жінок.

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 2476 осіб.

Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: Мова Відсоток українська 99,40 % російська 0,36 % білоруська 0,04 % молдовська 0,04 %

Символіка Герб За доби Австро-Угорської імперії поселення вважалося містечком Бучацького повіту Королівства Галичини, однак затвердженого герба не мало. На печатці місцевої громади, датованій 1867 роком, зображений серп. Емблему супроводжував напис: «GIMINI BARISZ», тобто спотворене польське «Gmina Barysz» або німецьке «Gemeinde Barysz» — «громада Бариш»Львівська наукова бібліотека ім. В.Стефаника. — Відділ рукописів. — Ф. 144 («теки Шнайдера»). — Оп. 3. — Спр. 1 (1). — Арк. 49.

Релігія Церква Вознесіння Господнього (1864; ПЦУ; мурована), церква Вознесіння Господнього (1864; УГКЦ; мурована, колишній костел Пресвятої Трійці, 1800–1864Quirini-Popławski R. Kościoł parafialny p.w. Św. Trójcy w Baryszu… — S. 16-18.), церква Успення Пресвятої Богородиці (дерев'яна; втрачена), церква Собору Архистратига Михаїла (дерев'яна; втрачена).

У СЕЛІ ПОБУДОВАНО КАПЛИЧКИ. ПОБУДОВАНІ НА ВУЛИЦЯХ: ГОЛИЇВКА, МАЛИЙ КУТ, ЗАВАЛЛЯ, ЗЕЛЕНА. ТАКОЖ КАПЛИЧКА ОСВЯЧЕНА СВ.МИКОЛАЮ Є НА ГУТИШИНІ

Пам'ятки

Поселення (ранній залізний вік); Поселення (ранньослов'янський час; давньоруська культура);

Споруджено: полеглим у німецько-радянській війні воїнам-односельцям (1967.; скульптор О. Ментус); пам’ятний знак «Тризуб» на честь 10-ї річниці незалежності України (2001). встановлено фігура Матері Божої (2000); фігура Архістратига Михаїла (2004); фігура Святого Миколая (2012); кам’яний хрест (кін. 19 ст.) на честь скасування панщини УСС (1991.; кам’яна);