Ліквідація неписьменності, скорочено: «лікне́п» — культурно-освітня кампанія; її здійснювала більшовицька партія у 20–30-х роках XX століття; кампанію спрямовано подолати неписьменність серед широких верств населення, передусім сільського.
Як дієслово, у сучасній українській мові лікнеп означає навчати того, чого хтось не знає, на чому він погано розуміється. Як іменник лікнеп означає «інформувати певний гурт людей щодо певного явища або проблеми».
Історія Лікнеп в УСРР був започаткований постановою РНК УСРР «Про боротьбу з неписьменністю» від 21 травня 1921 року, що дублювала декрет РНК РСФРР від 26 грудня 1919 р. «О борьбе с неграмотностью» і тим самим надала йому чинності на території радянської України. Згідно з декретом, населення країни у віці від 8 до 50 років, яке не вміло писати та читати, було зобов'язане навчатися грамоті, а писемне – у порядку трудової повинності (з оплатою педагогічної праці за нормами працівників освіти) — повинно було навчати грамоті неписьменних. Осіб, які ухилялися від повинності або перешкоджали неписьменним навчатися, притягали до кримінальної відповідальності. Неписьменних робітників, які навчалися грамоті, звільняли на 2 години з роботи для навчання зі збереженням оплати праці.
В Україні людей навчали грамоти через мережу товариства «Геть неписьменність»; його створено 1923 року. У 1936 році його ліквідовано як таке, що виконало свою роль.
За всесоюзним переписом населення 1936 року, 85,3 % людей в Україні були письменними проти 57,5 % у 1926 році.
Див. також Всеукраїнська надзвичайна комісія з ліквідації неписьменності Надзвичайна комісія з ліквідації неписемності
Примітки
Джерела та література О. М. Мовчан. Ліквідація неписьменності (лікнеп), кампанії лікнепу в УСРР—УРСР //
Посилання Лікнеп // Видавничо-освітній проєкт «Портал».