Наталія Іванівна Сєдова (Троцька) (5 квітня 1882, Ромни — 23 грудня 1962, Корбей-Есон) — російська революціонерка, цивільна дружина Льва Троцького, завідувачка музейного відділу Наркомпросу у 1918—1928 роках.

Походження Наталія Іванівна Сєдова народилася в родині купця. За твердженням її онуки, Юлії Аксельрод, батько бабусі можливо був з козаків, а мати — з польських дворянАгент НКВД Рамон Меркадер завёл с молодой секретаршей Льва Троцкого роман, постепенно завоевав доверие всего дома // Газета «Бульвар Гордона». Дмитро Волкогонов, в біографії Льва Троцького, стверджує, що вони були забезпеченими людьми, завдяки чому Наталія навчалася в Харківському інституті шляхетних дівчат, звідки була виключена за участь у революційному русі.

Навчання У зв'язку зі своєю революційною діяльністю Н. І. Сєдова емігрувала до Франції, де вивчала в Сорбонні курс історії мистецтв. Вона також брала участь у роботі газети «Іскра», якою керував В. І. Ленін, і таким чином у кінці 1902 року в Парижі познайомилася з Левом Троцьким.

Трудова діяльність У 1918—1928 роках Наталія Іванівна Сєдова-Троцька була завідувачкою відділу у справах музеїв і охорони пам'яток мистецтва і старовини Народного комісаріату освіти (більш відомого, як музейний відділ Наркомпросу).

Музейний відділ Наркомпросу був створений у травні 1918 року за ініціативою Ігоря Грабара, який набрав штат великих фахівців у галузі мистецтвознавства, музейної справи і реставрації. Завдяки хорошій взаємодії цих двох людей, музейним відділом Наркомпросу вдалося врятувати від розграбування багато приватних зібрань, що залишилися без охорони в роки Громадянської війни в Росії.

10 вересня 1918 року Н. І. Сєдова-Троцька направила телеграму в Орловський губвиконком з вимогою не реквізувати садибу Галахової. Замість цього вона запропонувала влаштувати в садибі музей-читальню Івана Сергійовича Тургенєва. Це відбувалося в розпал боїв в цих місцях Червоної Армії з військами Денікіна, але телеграма Н. І. Сєдової допомогла зупинити знищення садиби, і в кінцевому підсумку музей І. С. Тургенєва було там створено.

У листопаді 1919 року була призначена головою Комітету допомоги пораненим і хворим червоноармійцям (заснованого постановою ВЦВК 29 жовтня 1919 року)РГВА. Ф. 33987. Оп. 1. Д. 120. Л. 422..

Наталія Іванівна Сєдова-Троцька, користуючись своєю близькістю до більшовицької верхівки, захищала штатних працівників відділу від обшуків і арештів ВЧК і домагалася для них задовільних побутових умов, в першу чергу продовольчих пайків. Так, у березні 1920 року вона звернулася з листом до В. І. Леніна з проханням забезпечити працівникам відділу «задовільний пайок». Втім не завжди її втручання було успішним. Наприклад, у 1920 році, незважаючи на її заступництво, ВЧК розстріляла одного із співробітників музейного відділу Наркомпросвіти — відомого до революції видавця Вікентія Пашуканіса (родича марксиста Євгенія Пашуканіса).

Еміграція Після того як Лев Троцький втратив вплив у керівництві більшовицькою партією і незабаром був висланий з Радянської Росії, Наталія Сєдова з одним із синів — Левом — послідувала за ним.

Вона втратила обох своїх синів. Її молодший син, Сергій Сєдов, який не був політично активний і працював професором Московського технологічного інституту, був розстріляний у 1937 році. Її старший син, Лев Сєдов, який був політично активним троцькістом, помер у 1938 році під час операції в Парижі при підозрілих обставинах.

У 1940 році агентами НКВС був убитий і її чоловік — Лев Троцький. Незадовго до смерті Троцький з дружиною дивом вижили при замаху групи Сікейроса і жили в атмосфері постійного страху (Лев Давидович повторював Наталі: «Бачиш, вони не вбили нас цієї ночі»).

Після вбивства чоловіка Наталія Сєдова залишилася в Мексиці, де продовжувала підтримувати контакти з багатьма революціонерами у вигнанні. У цей період у співавторстві з Віктором Сержем вона пише біографію Льва Троцького.

У 1951 році Н. І. Сєдова вийшла зі складу заснованого Троцьким Четвертого Інтернаціоналу з ідеологічних розбіжностей (вона встала на точку зору Макса Шахтмана про бюрократичний колективізм).

У 1960 році Н. І. Сєдова переїхала з Мексики до Франції у Париж.

Кіновтілення Валентина Кортезе («Вбивство Троцького», 1972). Наталя Кісліцина («Сталін», 1992). Ія Саввіна («Троцький», 1993). Маргарита Санс («Фріда», 2002). Ольга Сутулова, («Троцький», 2017).

Примітки

Посилання Natalia Sedova Trotsky Internet Archive (англ.) Natalia Sedova Trotsky (ісп.)