Чингіз (Шынгы́с, Шынгы́з) ТорекуловичЕСУ: Айтматов Чингіз Торекулович (Тороку́лович) Айтма́тов (, 12 грудня 1928 — 10 червня 2008) — киргизький радянський письменник-прозаїк, гуманіст, радянський політичний та культурний діяч, представник генерації «шістдесятників». Писав російською та киргизькою мовами.

Біографія Народився 1928 року в селі Шекер Таласької області Киргизстану. Батько Торокул Айтматов був відомим державним діячем Киргизької РСР, але 1937 року був заарештований, а 1938 року розстріляний. Трудова біографія майбутнього письменника почалася в роки Німецько-радянської війни.

1948 року Айтматов вступив до сільськогосподарського інституту в місті Фрунзе, який закінчив 1953 року. 1952 року почав публікувати в періодичних виданнях оповідання киргизькою мовою. Після закінчення інституту протягом трьох років працював у НДІ скотарства, одночасно продовжуючи писати та друкувати оповідання. 1956 року поступив на «Вищі літературні курси» в Москві (закінчив 1958 року). У рік закінчення курсів в журналі «Октябрь» було опубліковано повість «Обличчям до обличчя» (переклад з киргизької). Того ж року були опубліковані його оповідання в журналі «Новый мир», а також вийшла друком повість «Джаміля», що здобула Айтматову світову славу.

Був організатором Іссик-Кульського форуму діячів світової культури (1986)Бажинов І. Д. Айтматов.

У 1988 —1990 рр. був головним редактором журналу «Иностранная литература».

З 1990 року очолював посольство СРСР (з 1992 року — посольство Росії) у Люксембурзі, з 1994 по 2006 рік — посол Киргизстану в країнах Бенілюксу — у Бельгії, Люксембурзі та Нідерландах, — Франції, НАТО та ЮНЕСКО", " Reuters UK, 10 June 2008.

У 1986-1991 роках був першим секретарем Спілки письменників Киргизії.«Кыргызстан» улуттук энциклопедиясы: 4-том. Башкы редактору Асанов Ү. А. К 97. Б.: Мамлекеттик тил жана энциклопедия борбору, 2012. 832 бет, илл. ISBN 9789967141049 У 2006 році разом із помічником з гуманітарної роботи в Росії Фарходом Устаджаліловим заснував Міжнародний благодійний фонд Чингіза Айтматова «Діалог без кордонів», президентом якого був до кінця життя. Місія фонду - програми розвитку та підтримки російської мови в країнах колишнього СРСР.

У похилому віці хворів на діабет. Помер 10 червня 2008 року на 80-му році життя в одній із лікарень Нюрнберга, де перебував на лікуванні. У зв'язку зі смертю Айтматова в Киргизстані день його похорону було оголошено днем жалоби. Похований 14 червня 2008 року в історико-меморіальному комплексі «Ата-Беїт» у передмісті Бішкека.

Нагороди Лауреат Ленінської премії (1963) і трьох Державних премій (1968, 1977, 1983), народний письменник Киргизстану. Герой Соціалістичної Праці (1978).

Творчість Айтматов разом із соціологом Інституту проблем керування АН СРСР Рустемом Хаїровим звернувся до тодішнього генсека Андропова (1983) із пропозицією про створення комітету з зустрічі третього тисячоліття. Його пропозицію було прийнято. Айтматов організував 1986 року Іссик-Кульський форум, на який зібралися представники ЮНЕСКО, футурологи, письменники та художники. Обговорювалася проблема необхідності виховання нового «планетарного» мислення, завдяки якому людство змогло б уникнути тотального катаклізму — військового, екологічного, економічного тощо.

У творчості й духовному розвитку Айтматова можна виділити три періоди.

«Повісті гір і степів» — така емблема того нового слова, з яким він ввійшов у літературу своїми ранніми, «молодіжними» здобутками: «Віч-на-віч», «Джаміля», «Верблюже око», «Топольок мій у червоній косинці» і «Перший учитель», за які й одержав у 1963 році Ленінську премію. Його герой тут — молода пристрасна людина, що протиставляє себе патріархально-родовому суспільству.

Другий період — повісті «Материнське поле» і «Прощавай, Гульсари!». Письменник переймається історією свого народу, подіями революції, колгоспів, війни. Герої тут — старець, мати.

Третій період почався з «Після казки (Білий пароплав)» і творів «Ранні журавлі», «Рудий пес, що біжить краєм моря», п'єси «Сходження на Фудзіяму», написаної разом з Калтаєм Мухамеджановим, роман «Буранний полустанок. (І довше століття триває день)». Тут письменник роздумує над першоосновами.

Бібліографія Серед написаного: «Джаміля» (1958) «Віч-на-віч» (1958) «Топольок мій у червоній косинці» (1961) «Перший учитель» (1962) «Материнське поле» (1965) «Прощавай, Гульсари!» (1966) «Білий пароплав» (1970) «Ранні журавлі» (1975) «Рудий пес, що біжить краєм моря» (1977) «І довше століття триває день» (1980) — також відомий під назвою «Буранний полустанок» «Тавро Кассандри» (1994) «Після казки» «Плаха» (1986) «Сходження на Фудзіяму» п'єса

Видання українською мовою Твори Ч. Атматова публікувалися українською в перекладах з киргизької у радянський час:

Айтматов Ч. Материнське поле., К., 1967 Повісті гір і степів., К., 1972 Айтматов Ч. Джаміля., К., 1975

Вшанування На його честь названо гірську вершину в Киргизстані.

У місті Києві на території Українського державного університету імені Михайла Драгоманова встановили пам'ятник Чингізу Айтматову.

Примітки

Посилання Айтматов, Чингіз Торокулович // ВУЕ

Інтерв'ю: «Российская газета» — вып. № 3474 — 13.05.2004 , Том 1, К., 1977, стор. 100