Кам'янець-Подільська різанина () — масове вбивство наприкінці серпня 1941 року в районі міста Кам'янець-Подільський близько 23 600 євреїв, скоєне особовим складом 320-го батальйону поліції і членами «штабу особливих акцій» Вищого начальника СС і поліції Півдня Росії обергрупенфюрера СС Фрідріха Єккельна. Чимало цих жертв попередньо було депортовано на завойовану нацистами територію СРСР із захопленого союзною гітлерівцям Угорщиною Закарпаття. Різанина була найкривавішим на той час випадком Голокосту, який трапився більш ніж за місяць до масових розстрілів у Бабиному Яру та вважається вирішальним кроком політики вибіркового вбивства до наміченого цілковитого винищення єврейства.Johannes Hürter: Hitlers Heerführer, 2007, S. 573; Klaus-Michael Mallmann: Der qualitative Sprung. 2001, S. 239; G. H. Bennett: Exploring the World. 2011, S. 6.

Передісторія Антисемітизм у розширеній Угорщині Угорські уряди Бели Імреді і Пала Телекі, починаючи з 1938 року, видали низку так званих єврейських законів і таким чином загострили питання поширення антисемітизму у міжвоєнній Угорщині. Ці засновані на расизмі законодавчі положення обмежили економічні і професійні свободи та виборче право євреїв. Водночас, ці закони ставили під питання угорське громадянство тисяч угорських євреїв. До того ж у квітні 1941 року угорський парламент ухвалив закон, що забороняв укладення шлюбів і позашлюбні статеві зносини між неєвреями та євреями, який набрав чинності в серпні 1941.Knapp hierzu Christian Gerlach, Götz Aly: Das letzte Kapitel, 2004, S. 28–32, S. 42–50. Umfassend Randolph L. Braham: The politics of genocide. 1981, Band 1, S. 118–191 sowie Rolf Fischer: Entwicklungsstufen des Antisemitismus in Ungarn 1867–1939. Die Zerstörung der magyarisch-jüdischen Symbiose. Oldenbourg, München 1988, ISBN 3-486-54731-3, S. 124–188.

Позаяк Угорщині вдалося переглянути встановлений Тріанонським договором у 1920 році післявоєнний територіальний порядок, дискримінація торкалася все більшої кількості людей. За підтримки нацистської Німеччини і фашистської Італії угорська зовнішня політика домоглася на початку листопада 1938 за допомогою Першого Віденського арбітражу, що території з угорською більшістю населення у південній Словаччині, а також на заході Карпатської України перейшли від Чехословаччини до Угорщини. У цих районах проживало близько 67 000 євреїв. Ще близько 78000 євреїв потрапили під угорське правління після того, як угорські війська в березні 1939 року услід за розгромом решти Чехословаччини окупували зі схвалення Гітлера частини Карпатської України, що до 1918 належали Австро-Угорщині.Randolph L. Braham: The politics of genocide. 1981, Band 1, S. 145. Angaben nach der Volkszählung von 1941 Врешті, Другий Віденський арбітраж 30 серпня 1940 змусив Румунське королівство поступитися Угорщині північним Семигородом, де жило близько 164 тис. євреїв.Randolph L. Braham: The politics of genocide. 1981, Band 1, S. 167. Angabe nach der Volkszählung von 1941.

Крім того, в Угорщину з Німеччини, Австрії, колишніх чеських земель і Польщі з 1939 по 1941 рік утекло від 10 до 20 тис., Englischsprachige Informationen zum Massaker auf einer Website der ungarischen Organisation Deportáltakat Gondozó Országos Bizottság (Abruf: 14. August 2011). або ж від 15 до 35 тис.Massimo Arico: (Abruf: 14. August 2011) євреїв. Деяким із цих біженців органи влади надали право на проживання, інші офіційно визнавалися транзитними біженцями на шляху до Палестини. Дехто з біженців приховав свою ідентичність за підробленими документами, тоді як інших угорська імміграційна поліція – Національне центральне управління нагляду за іноземцями (Külföldieket Ellenőrző Országos Központi Hatóság, KEOKH) помістила в табори для інтернованих осіб.Randolph L. Braham: The politics of genocide. 1981, Band 1, S. 200 f. Хоча чисельність цих єврейських біженців навряд чи впадала в око, вона посилила антисемітські тенденції в угорському управлінському апараті. 1941 року в Угорщині, згідно з переписом, проживало загалом близько 825 тис. євреїв.Saul Friedländer: Die Jahre der Vernichtung. Das Dritte Reich und die Juden. 1939–194. 2. Auflage. Beck, München 2006, ISBN 3-406-54966-7, S. 259.

Депортація «чужих» євреїв 20 листопада 1940 року Угорщина приєдналася до Троїстого пакту. Вже в квітні 1941 р. вона на правах союзника Німецького Райху долучилася до балканської кампанії; врешті, у червні 1941 року Угорщина поряд з Німеччиною взяла участь у вторгненні в Радянський Союз. Три угорські дивізії воювали в низці районів Української РСР. У результаті свого просування угорські війська на деякий час здійснювали верховну військову владу на значній українській території на північний схід від Угорщини.

У цій обстановці дві антисемітські керівні сили KEOKH запланували переселити небажаних «чужоземних» євреїв у нові «звільнені» райони. Закарпатський губернатор Міклош Козма заповзявся втілити цей план і заручився згодою очільника угорської держави регента Горті.Randolph L. Braham: The politics of genocide. 1981, Band 1, S. 201. Кабінет під головуванням прем'єр-міністра Ласло Бардошші вирішив здійснити цей план 12 липня 1941 року. Положення про реалізацію передбачали депортацію «новоспечених польських і радянських євреїв у якомога більшій кількості і чим швидше, тим краще».Zitiert nach Klaus-Michael Mallmann: Der qualitative Sprung. S. 243. Цей захід, евфемістично названий «репатріація», повинен був зосередитися, зокрема, у Карпатській Україні. Метою виселення євреїв, захоплених імміграційною поліцією та місцевими органами влади, була Східна Галичина.Randolph L. Braham: The politics of genocide. 1981, Band 1, S. 202. Провести в життя план депортації було доручено Міклошу Козмі.

Він відправив євреїв, як це і передбачав план депортації, до Ясіні, що біля тодішнього угорсько-українського кордону. Їм було дозволено брати лише найнеобхідніші речі, харчі на три дні та максимум 30 пенге. Щоб розвіяти їхні побоювання, їм сказали, що вони зможуть заселитися в житла тих євреїв, які втекли на схід від німецького наступу на радянські війська. Депортації, які практично здійснювалися в Угорщині ще до 12 липня 1941 р., часто торкалися поряд із біженцями і євреїв, які давно жили в Угорщині — не тільки у Карпатській Україні,Hierzu detailliert am Beispiel Karpato-Rutheniens Judit Fejes: On the History of the Mass Deportations from Carpatho-Ruthenia in 1941. 1997, u.a, S. 310. а й, наприклад, у Семигороді, на озері Балатон або у медьє Пешт-Піліш-Шолт-Кішкун. Жертвами таких депортацій стали також цигани.János Bársony, Ágnes Daróczi (Hrsg.): Pharrajimos. The fate of the Roma during the Holocaust. International Debate Education Association, New York u. a. 2008, ISBN 978-1-932716-30-6, S. 33.

Від збірного пункту Ясіня євреїв щодня перевозили групами приблизно по 1000 душ у Коломию, яка все ще перебувала під угорською військовою юрисдикцією. До 10 серпня 1941 року там зібралися 14 000 євреїв, до кінця серпня це число збільшилося ще на 4 000. У той самий проміжок часу угорські підрозділи переганяли прибулих групами по 300—400 людей із Коломиї через Дністер на контрольовану німецькими військами зону і заборонили їм під загрозою застосування зброї повертатися в Угорщину. Депортовані мали вирушити до Кам'янця-Подільського, Бучача, Чорткова чи Станиславова.

Більшість вигнаних з Угорщини євреїв скупчилися в Кам'янці-Подільському. Там у 1939 році проживало 14 000 євреїв (понад 38 відсотків населення), з яких після 22 червня 1941 року перед приходом німців утекло на схід приблизно 4—5 тис. Проте євреї, вигнані з Угорщини і окупованої угорцями частини південної Галичини, знову збільшили єврейську частку населення. Тому німецькі та угорські війська після вступу в місто 11 липня 1941 р. виявили приблизно від 12 до 14 тис. євреїв. До кінця серпня 1941 це число подвоїлося за рахунок подальшого напливу приблизно до 26 000.Klaus-Michael Mallmann: Der qualitative Sprung. S. 242 f; Yitzhak Arad: The Holocaust in the Soviet Union. S. 80. Braham (The politics of genocide. Band 1, S. 204)

Обставини злочину

Час, місце і спосіб Дані про час злочину неоднозначні. По одному відповідному донесенню про кількість жертв Єккельн робив рано вранці 27, 28 і 29 серпня 1941 року. На думку Клауса Малманна, вони, ймовірніше за все, оповідають про попередній день.Klaus-Michael Mallmann: Der qualitative Sprung. S. 242. На це пристають і деякі історики. Наприклад, Jörn Hasenclever: Wehrmacht und Besatzungspolitik in der Sowjetunion. S. 532; Wolfgang Curilla: Die deutsche Ordnungspolizei. S. 618. Інші відзначають, що злочин стався 27 і 28 серпня,Randolph L. Braham: The politics of genocide, Band 1, S. 205; Christian Gerlach, Götz Aly: Das letzte Kapitel. S. 74; Kinga Frojimovics: The special Characteristics of the Holocaust in Hungary, 1938–45. In: Jonathan C. Friedman (Hrsg.): The Routledge History of the Holocaust. Taylor & Francis, London, New York 2011, ISBN 978-0-415-77956-2, S. 251. або 27-29 серпня,So Andrej Angrick: Besatzungspolitik und Massenmord. S. 203. або 28-31 серпня 1941Stefan Klemp: „Nicht ermittelt“. S. 285; Martin Dean: Collaboration in the Holocaust. Crimes of the local police in Belorussia and Ukraine, 1941–44. Palgrave Macmillan, Basingstoke, Hampshire u. a. 2001, ISBN 0-333-68892-9, S. 42..

Євреям було повідомлено, що їм необхідно покинути місто і переселитися. Довгими маршовими колонами їх було виведено з міста. Пунктом призначення була мічена вирвами, горбиста місцевість за межами міста, вочевидь, за декілька кілометрів на північ поблизу колишнього складу боєприпасів Червоної Армії.Siehe Randolph L. Braham: The politics of genocide. Band 1, S. 205; Dieter Pohl: Schauplatz Ukraine. S. 163.

Працівники поліції охорони утворили на місці злочину тісний коридор, через який повинні були пробігати жертви. Цінні речі потрібно було здати. Деякі євреї були змушені роздягтися. Потім вони повинні були спуститися у вирви і попередньо вириті ями, щоб лягти на землю або на тіла тих, кого було вбито перед ними. Їх страту виконували пострілом у голову з автомата. Деякі жертви були розстріляні навстоячки. Багатьох було поховано ще живими.Siehe Randolph L. Braham: The politics of genocide. Band 1, S. 205; Dieter Pohl: Schauplatz Ukraine. S. 163. Siehe ferner die Aussagen von Tätern in Klaus-Michael Mallmann, Volker Rieß, Wolfram Pyta (Hrsg.): Deutscher Osten 1939–1945. S. 86 f.

Співучасники злочину

Єккельн був присутнім на розстрілах і спостерігав за подією з узвишшя.Dieter Pohl: Schauplatz Ukraine. S. 163. Він командував автоматникамиAussage von Hermann K., damals Stabsangehöriger von Jeckeln, bei einer Vernehmung am 22. September 1964. Siehe Klaus-Michael Mallmann, Volker Rieß, Wolfram Pyta (Hrsg.): Deutscher Osten 1939–1945. S. 86. і виправдовував розстріл євреїв виголошеною там промовою.Aussage von Wilhelm W., damals Angehöriger des Polizeibataillons 320, bei einer Vernehmung am 4. Januar 1961. Siehe Klaus-Michael Mallmann, Volker Rieß, Wolfram Pyta (Hrsg.): Deutscher Osten 1939–1945. S. 87.

До винуватців злочину належали близькі співробітники Єккельна, яких він у своїх донесеннях про кількість жертв означив як «штаб особливих операцій» або «оперативна група штабної роти».Klaus-Michael Mallmann: Der qualitative Sprung. S. 252.