Конституція СРСР 1924 — перша конституція СРСР. Остаточно затверджена 2-м з'їздом рад СРСР 31 січня 1924, однак була введена в дію відразу після попереднього затвердження 2-ю сесією ЦВК СРСР 1-го скликання 6 липня 1923. У 1920-х рр. називалася Конституцією СРСР 1923, а день Конституції святкувався 6 липня, і лише згодом, враховуючи різний формальний статус тих вищих органів влади СРСР, які її затверджували, в літературі її стали називати юридично правильно – Конституцією СРСР 1924.

Її текст розроблявся згідно з відповідною постановою 1-го з'їзду рад СРСР на основі двох прийнятих цим з'їздом 30 грудня 1922 актів – декларації й договору про утворення СРСР.

10 січня 1923 Президія ЦВК СРСР створила 6 комісій для розроблення актів конституційного значення – про РНК, Раду праці та оборони СРСР і союзні наркомати; про бюджет; про Верховний Суд і ОДПУ; про прапор і герб СРСР; про ЦВК СРСР і його членів; про організацію наркоматів СРСР. 13 січня 1923 з першої комісії була виділена підкомісія з попередньої підготовки Конституції СРСР і проєктів окремих положень, яка поступово перетворилась у центр з розгляду всіх конституційних питань. У радянській літературі її називали (іноді разом з ін. комісіями) першою Конституційною комісією ЦВК СРСР або просто комісією ЦВК СРСР.

Паралельно в союзних республіках були створені конституційні комісії для розгляду і уточнення текстів декларації та договору про утворення СРСР.

В основу роботи комісії ЦВК СРСР, яка складалася тільки з представників РСФРР, був покладений проєкт Конституції СРСР, розроблений Всеросійським ЦВК. Його обговорення завершили, як і планувалося, в середині лютого 1923.

Наприкінці лютого 1923 Пленум ЦК РКП(б) ухвалив рішення про двопалатну структуру ЦВК СРСР. Для внесення відповідних змін у проєкт Конституції СРСР було подовжено діяльність комісії ЦВК СРСР, і перенесено на липень 1923 скликання чергової сесії ЦВК СРСР, що мала затвердити текст Конституції СРСР. Пленум ЦК РКП(б) створив також комісію ЦК РКП(б) на чолі з Й.Сталіним, яка мала керувати всією роботою з підготовки Конституції СРСР.

Певні корективи в роботу над проєктом Конституції СРСР були внесені після XII з'їзду РКП(б), який відбувся у квітні 1923. Тоді ж Президія ЦВК СРСР створила нову розширену комісію для опрацювання проєкту конституції у складі 25 осіб під головуванням М.Калініна. На початку червня 1923 до неї надійшли проєкти Конституції СРСР, розроблені ЦВК Білоруської СРР і Конституційною комісією УСРР (одним з авторів останнього проєкту був голова РНК УСРР Х.Раковський; (див. Український проєкт Конституції СРСР 1924).

ЦВК Закавказької СФРР свого проєкту не розробляв, він приєднався до проєкту комісії ЦВК СРСР (фактично це був проєкт, розроблений Всеросійським ЦВК), запропонувавши до нього лише кілька уточнень, змін і доповнень.

Однак на перше засідання розширеної комісії ЦВК СРСР 8 червня 1923 було винесено лише два проєкти конституції: від комісії ЦВК СРСР і від УСРР. За основу при обговоренні Конституції СРСР було взято перший з них, оскільки він був 5–6 червня 1923 попередньо схвалений комісією ЦК РКП(б). Український проєкт було визнано неприйнятним, а пізніше на 4-й нараді ЦК РКП(б) піддано критиці за його т. зв. конфедералізм.

Проєкт конституції, прийнятий 16 червня 1923 розширеною комісією ЦВК СРСР, 25 червня 1923 розглянула комісія ЦК РКП(б), вона внесла до нього істотні зміни, спрямовані на посилення ролі загальносоюзного центру. 26–27 червня 1923 пленум ЦК РКП(б) розглянув проєкт конституції, а потім його обговорили на спеціальних сесіях ЦВК союзних республік. Після цього 6 липня 1923 2-га сесія ЦВК СРСР 1-го скликання прийняла постанову "Про введення в дію Конституції СРСР", якою передбачила внести текст конституції на остаточне затвердження 2-го з'їзду рад СРСР. Другий з'їзд рад СРСР затвердив конституцію постановою від 31 січня 1924. Зміст конституції Конституція складалася зі вступної частини і 2 розділів – Декларації про утворення Союзу РСР і Договору про утворення Союзу РСР. Договір містив 11 глав:

про предмет відання верховних органів влади Союзу РСР; про суверенні права союзних республік і про союзне громадянство; про з'їзд рад Союзу РСР; про ЦВК Союзу РСР; про Президію ЦВК Союзу РСР; про РНК Союзу РСР; про Верховний Суд Союзу РСР; про народні комісаріати Союзу РСР; про Об'єднане державне політичне управління; про союзні республіки про герб, прапор і столицю Союзу РСР.

У вступній частині коротко йшлося про політико-правові передумови прийняття конституції та структуру. Частина була ухвалена спеціальним голосуванням на 2-й сесії ЦВК СРСР 1-го скликання 6 липня 1923 і лише згодом внесена до тексту основного закону.

1-й розділ конституції Текстуально відтворив Декларацію про утворення СРСР, що розглядалася на 1-му з'їзді рад СРСР 30 грудня 1922. У ній проголошувалося, що на відміну від капіталістичних держав лише радянській владі в умовах диктатури пролетаріату вдалося ліквідувати національне пригноблення і налагодити братське співробітництво народів, яке забезпечило перемогу над внутрішніми та зовнішніми ворогами, що в країні припинено громадянську війну і здійснено перехід до мирного господарського будівництва. Визначались причини утворення СРСР: необхідність організації зовнішньої безпеки радянських республік, потреби у відновленні їх народного господарства та інтенсифікації їх економічного поступу, а також розвитку т. зв. інтернаціональної природи радянської влади, яка спонукає трудящі маси всіх країн до об'єднання і створення в майбутньому світової соціалістичної радянської республіки. Декларувалося право кожної республіки на вільний вихід із Союзу РСР.

2-й розділ конституції Був прийнятий на основі видозміненого Договору про утворення СРСР 1922, розмежовувалися компетенції СРСР і союзних республік. До відання СРСР в особі його верховних органів належало:

представництво Союзу в міжнародних зносинах, ведення всіх дипломатичних зносин, укладання політичних та іншних договорів з іншими держава; зміна зовнішніх кордонів Союзу, а також регулювання змін кордонів між союзними республіками; укладання договорів про прийняття до складу Союзу нових республік; оголошення війни і укладення миру; укладання зовнішніх і внутрішніх позик СРСР і надання дозволу союзним республікам на зовнішні та внутрішні позики; ратифікація міжнародних договорів; керівництво зовнішньою торгівлею і визначення системи внутрішньої торгівлі; встановлення основ і загального плану всього народного господарства Союзу, визначення галузей промисловості та окремих промислових підприємств, що мають загальносоюзне значення, укладання концесійних договорів – як загальносоюзних, так і від імені союзних республік; керівництво транспортною та поштово-телеграфною справою; організація й керівництво Збройних сил СРСР; затвердження єдиного державного бюджету СРСР – до його складу входили бюджети союзних республік; встановлення загальносоюзних податків і доходів, а також відрахувань від них та надбавок до них, що йдуть на формування бюджетів союзних республік; надання дозволу на додаткові податки і збори на формування бюджетів союзних республік; встановлення єдиної грошової та кредитної системи; визначення загального землеустрою і землекористування, а також користування надрами, лісами та водами по всій території СРСР; формування загальносоюзного законодавства про міжреспубліканські переселення і встановлення переселенського фонду; встановлення основ судоустрою і судочинства, а також цивільного і кримінального законодавства Союзу; розроблення основних законів про працю; встановлення основ у галузі народної освіти; визначення загальних заходів у галузі охорони народного здоров'я; встановлення системи мір та ваги; організація загальносоюзної статистики; розроблення основних законодавства в галузі союзного громадянства щодо прав іноземців; право амністії, яке поширюється на всю території Союзу; скасування постанов з'їздів рад і центральних виконавчих комітетів союзних республік, що порушують Конституцію СРСР; вирішення спірних питань, які виникають між союзними республіками; затвердження й зміна основ Конституції СРСР.

Згідно з 2-ю главою 2-го розділу, суверенітет союзних республік був формально обмежений лише тими предметами, що належали до відання СРСР, а самі республіки мали право вільного виходу з СРСР. Однак фактично ці норми мали декларативний характер. Порівняно з Договором про утворення СРСР 1922 в цій конституції були звужені права республік на врегулювання питань кордонів між собою, дипломатичних відносин, укладення договорів із іноземними державами, встановлення внутрішніх позик тощо, відповідно розширена компетенція центру.

У главах 3–9 2-го розділу визначалася система органів влади СРСР. Верховним органом влади був З'їзд рад СРСР, що складався з представників міських рад (рад міських поселень) з розрахунку 1 депутат на 25 тис. виборців і представників губернських (з 1925 – окружних) з'їздів рад з розрахунку 1 депутат на 125 тис. виборців (при виборах делегатів на з'їзд рад діяв принцип, згідно з яким надавалася перевага робітничому класові порівняно з селянством та іншими категоріями населення; до виборів не допускалися представники т. зв. експлуататорських класів, однак ці норми закріплювалися безпосередньо в законодавстві союзних республік).

Центральний виконавчий комітет СРСР З'їзд рад скликався ЦВК СРСР один раз на рік (з 1927 – раз на два роки). За рішенням ЦВК СРСР або на вимогу палат ЦВК СРСР могли скликатися позачергові з'їзди.

У період між з'їздами рад верховним органом влади був ЦВК СРСР, він складався з 2-х палат – Союзної ради і Ради національностей. ЦВК обирався з'їздом рад: Рада Союзу СРСР– з представників тільки союзних республік пропорційна до кількості населення кожної з них, а Рада Національностей СРСР – із представників союзних республік, автономних республік і автономних областей. Така система представництва забезпечувала чисельну більшість у ЦВК СРСР представників РСФРР.

ЦВК СРСР мав широкі повноваження у сфері нормотворчої діяльності. Він міг: самостійно видавати кодекси, декрети, постанови, розпорядження, що були обов'язковими до виконання на всій території СРСР; затверджувати, за умови прийняття обома палатами, законопроєкти, які подавалися на його розгляд, надаючи їм силу закону, а також призупиняти чи скасовувати акти Президії ЦВК СРСР, з'їздів рад союзних республік, ЦВК союзних республік та ін. органів влади на території СРСР.

Найбільш важливі нормативно-правові акти, що визначали загальних норми політ. та екон. життя СРСР або вносили корінні зміни в існуючу практику державного органів СРСР, мали обов'язково розглядатись і затверджуватися ЦВК СРСР. Крім цього, ЦВК СРСР об'єднував роботу щодо законодавства й управління СРСР, визначав коло діяльності Президії ЦВК СРСР.

ЦВК СРСР, відповідно до кількості союзних республік, обирав зі свого складу голів ЦВК СРСР і був відповідальним перед з'їздом рад.

ЦВК СРСР працював сесійно. Чергові сесії скликались Президією ЦВК СРСР тричі на рік. Позачергові могли бути скликаними за постановою ЦВК СРСР, на вимогу Президії Союзної ради або Ради національностей чи ЦВК однієї з союзних республік. Засідання палат відбувались спільно або окремо.

У період між сесіями ЦВК СРСР вищим законодавчим, виконавчим і розпорядчим органом влади була Президія ЦВК СРСР. До неї входили в повному складі президії Союзної ради і Ради національностей, ін. члени обиралися на спільному засіданні палат ЦВК СРСР.

Президії ЦВК СРСР надавалися широкі права щодо конституційного контролю: нагляд за втіленням у життя Конституції СРСР та постанов з'їздів рад і ЦВК СРСР; призупинення чи скасування постанов РНК СРСР й окремих наркоматів СРСР, а також ЦВК і РНК союзних республік; призупинення постанов з'їздів рад союзних республік з наступним винесенням цих постанов на розгляд ЦВК СРСР; вирішення питань про взаємовідносини між РНК СРСР і наркоматами СРСР та ЦВК союзних республік і їхніми президіями.