Підводні човни типу VII — серія підводних човнів, які використовувалися німецьким ВМФ під час Другої світової війни (1939—1945 рр). Найсерійніший тип підводних човнів в історії. Із замовлених крігсмаріне 1050 підводних човнів цього типу в період з 1935 по 1945 рік в дію увійшли 703 човни семи модифікацій: 10 човнів модифікації VII A, 24 — модифікації VII B, 572 — модифікації VII C, 87 — модифікації VII C/41, 0 — модифікації VII C/42, 6 — модифікації VII D та 4 човни модифікації VII F.
Конструкція
Конструкція корпусу Підводні човни типу VII були півторакорпусними. До основного (міцного) корпусу, що мав діаметр 4,7 м в районі центрального поста, приварювались бортові булі, палубна надбудова з огорожею рубки, носова і кормова краї. Товщина міцного корпусу становила 18,5 мм в його центральній частині, 22 мм у місці з'єднання його з рубкою і 16 мм в краях. Завдяки значній товщині міцний корпус човнів VII серії міг не тільки витримувати забортовий тиск на глибинах до 250—300 м, але і протистояти снарядам малокаліберної артилерії своїх супротивників. На повоєнних випробуваннях трофейних німецьких човнів було встановлено, що міцний корпус підводних човнів типу VII захищав субмарину і її екіпаж від 20 — і 23-мм снарядів будь-яких типів і 37-мм осколково-запально-трасуючих снарядів, і лише конструкції легкого корпусу могли при цьому пошкоджуватися.
Простота конструкції човнів VII серії дозволяла здійснювати будівництво човнів великими серіями. Міцний корпус «сімок» зварювався з восьми секцій: шести секцій у вигляді зігнутих сталевих листів, зварених циліндрами, і двох секцій по краях (носова і кормова), зварюваних з трьох листів кожна. Будівництво корпусу велося за наступною схемою. Секції міцного корпусу встановлювалися на зліп заводським краном. Далі секції приваривалися одна до одної, після чого до міцного корпусу приварювалась рубка. У секції позаду рубки будівельники залишали великий отвір і через нього послідовно завантажували всередину корпусу механізми і прилади. Після установки дизелів, які завжди завантажували останніми, отвір заварювали. Пластини, що знімаються при будівництві не використовувалися.
Корпус підводних човнів серії з допомогою легких плоских перебірок, розрахованих тільки на надводну аварію, поділявся на шість відсіків: Носовий торпедний відсік служив місцем розміщення чотирьох торпедних апаратів (по 2 апарата в двох вертикальних рядах), а також шести запасних торпед, чотири з яких розміщувалися під палубним настилом і дві уздовж бортів підводного човна. У відсіку було розташовані спеціально навантажувальний і внутрішньотранспортний пристрої. Відсік був житловим, всередині відсіку уздовж кожного борту були розміщені три пари двоярусних відкидних ліжок. Поки розташовані вздовж бортів човна торпеди залишалися незарядженими в торпедні апарати відкинути ліжка верхнього ярусу було неможливо, тому морякам доводилося спати на чужих місцях або прямо верхи на торпедах. У днища відсіку (під запасними торпедами) розташовувалися носові диферентна і дві торпедозаміщувальні цистерни і привід ручного управління носовими горизонтальними рулями. Носовий житловий відсік ділився тонкою переборкой і дверима на дві частини. Носове приміщення менших розмірів було житловим для чотирьох фельдфебелів. В цьому ж приміщенні знаходився маленький гальюн. У другому приміщенні, призначеному для житла офіцерів, розташовувалися чотири двоярусні ліжка, далі у переборці центрального поста по лівому борту розміщувалася каюта командира, яка відокремлювалася від проходу шторою. Каюта була дуже маленькою, з меблів в ній містилися вбудована в обшивку стіни шафка, відкидний столик і ліжко командира. Навпроти каюти командира були розташовані бойові пости акустика і радиста, тому «навіть лежачи на своєму ліжку командир просто не міг не бути в курсі всього, що відбувається на човні». Під палубним настилом відсіку перебувала носова група акумуляторних батарей (62 елемента), балони системи повітря високого тиску і артилерійський погріб. Центральний пост служив відсіком-притулком і відділявся від інших відсіків сферичними перегородками, які могли витримати тиск до 10 атмосфер з боку угнутості. У відсіку були зосереджені всі системи управління кораблем: зенітний і командирський перископи, пости керування клапанами вентиляції і кінгстонами, вертикальними і горизонтальними рулями з електричними приводами дистанційного керування. У відсіку знаходився бойовий пост штурмана і штурманське обладнання. Відсік був обладнаний допоміжними механізмами: двома насосами і гідравлічним двигуном піднімання перископів; уздовж бортів відсіку були розміщені цистерни питної води та гідравлічного масла. Прямо під центральним постом розташовувалася міцна баластна цистерна об'ємом 47,7 м3, по обидві сторони від неї знаходилися паливні цистерни. Над центральним постом перебувала вузька бойова рубка, в якій розміщувався бойовий пост командира під час проведення торпедної атаки. Бойовий пост являв собою відкидне крісло, що оберталося разом з командирським перископом, поруч розташовувався лічильно-вирішальний прилад управління торпедної стріляниною і репітер гірокомпаса. Кормовий житловий відсік включав чотири пари ліжок для унтер-офіцерів, камбуз, другий гальюн, а також другу електричну підстанцію. Під палубним настилом відсіку перебувала друга група акумуляторної батареї (62 бака-елемента), кілька балонів системи повітря високого тиску і одна паливна цистерна. Відсік пов'язував центральний пост з камбузом, дизельним і електродвигунному відсіками, і через постійний шум і метушню німецькі підводники називали відсік «Потсдамською площею». У дизельному відсіку, займаючи майже весь його об'єм, над палубним настилом були розташовані два дизеля. Крім цього, у відсіку розміщалися балони з стисненим повітрям (для запуску дизелів) і балон з діоксидом вуглецю для гасіння пожеж. В нижній частині відсіку знаходилися масляні цистерни. В електродвигунному (кормовому торпедному) відсіку розміщалися два електродвигуна, торпедний апарат і два компресора повітря високого тиску (по лівому борту — електричний, по правому борту — дизель-компресор Юнкерса). Тут же розміщувалися пости енергетики та ручного управління вертикальними і кормовими горизонтальними рулями, запасна торпеда (під палубним настилом), а ближче до корми — кормова диферентна і торпедозаміщувальна цистерни. В даху відсіку був спеціальний торпедопогрузочний люк. До кінця Другої світової війни у відсіку був встановлений метальник імітаційних патронів Больда, що мав вигляд труби невеликого діаметра, обладнаної передньою і задньою кришками.
Надбудова і краї легкого корпусу субмарини служили місцем розміщення ряду систем і механізмів: гідрофонів гідроакустичної станції, шпильового пристрою і якоря, чотирьох водонепроникних пеналів для зберігання надувних плотів, комплекту маскувальних сіток, водонепроникних кранців перших пострілів до 88-мм зенітних гармат, шахти подачі повітря до дизелів, вихлопних клапанів і глушників дизелів, балонів системи повітря високого тиску, а також двох водонепроникних пеналів для зберігання запасних торпед, один з яких знаходився попереду, а один позаду огорожі рубки (у пеналах могли перебувати тільки торпеди G7a). Палуба надбудови обшивалася дерев'яними дошками. Особовий склад верхньої вахти, зенітні гармати, нерухомі і висувні пристрої розміщувалися на огорожі рубки з містком. Позаду бойової рубки (всередині огорожі) був розміщений повітрозабірник шахти подачі повітря до дизелів і кранці перших пострілів зенітних гармат.
Силова установка Силова установка підводних човнів типу VII складалася з двох шестициліндрових чотиритактних дизелів марки F46 фірми Germaniawerft, на деяких човнах встановлювалися аналогічні двигуни марки M6V 40/46 фірми MAN з механічним наддувом Бюхі (дизелі фірми «Germaniawerft» вважалися більш надійними, але менш економічними) . На підводних човнах модифікації A потужність дизелів становила 1160 к. с., на всіх наступних — 1400 к. с. Потужність силової установки забезпечувала човнам максимальну швидкість ходу під дизелями в 16,9 вузла, а під дизелями і електромоторами — 17,4 вузла.
У лютому 1944 року було розпочато оснащення підводних човнів типу VII пристроями для роботи дизелів під водою (шнорхелями).
Для підводного руху підводних човнів типу використовувалися два двохякірні електродвигуни виробництва фірм «Сіменс», «АЕГ» або «Браун-Бовері» потужністю 375 к. с. Електродвигуни і дизеля з'єднувалися з лінією вала за допомогою механічних муфт. Акумуляторна батарея складалася з 124 елементів типів 27-MAK 800W, пізніше 33-MAL 800W, зведених у дві групи. Кожна група розміщувалася в ямах з герметичним настилом з індивідуальною вентиляцією елементів.
Внутрішні паливні цистерни вміщували нормальний запас палива — 62,14 т дизельного палива. Повний запас палива, що розміщувався в паливних та паливно-баластових цистернах човна, становив 105,3 т, а максимальний паливний запас (з урахуванням об'єму зрівняльної цистерни) досягав 113,47 т. Максимальний запас прісної води — 3,8 т, масла — 6 т, запас кисню в балонах системи високого тиску — 50 л.
Автономність всіх торпедних човнів модифікацій в середньому знаходилась в межах 40 діб. На 10-вузловому ходу дальність плавання човнів досягала 8500 морських миль, а при роботі дизель-електричної передачі зростала до 9700 морських миль. Дальність підводного плавання залежала від типу акумуляторів і становила 130 миль при швидкості 2 вузла, або 80 миль при швидкості 4 вузли.
Система занурення і спливання Прийом головного баласту здійснювався в п'ять цистерн, одна з яких (№ 1) розміщувалася в легкому корпусі в кормі, дві цистерни (№ 2 і 4) розміщувалися в бортових булях, одна цистерна (№ 3) в 3-му відсіку всередині міцного корпусу, остання цистерна (№ 5) розташовувалася в носовій частині (там же знаходилася цистерна швидкого занурення). У трьох баластних цистернах (№ 2, 4, 5) могло зберігатися паливо. Цистерни головного баласту, за винятком середньої групи, були безкінгстонними, управління клапанами вентиляції здійснювалося з центрального поста. Між цистернами № 2 і 4 знаходилися дві паливно-баластні цистерни невеликого розміру, вирівнююча цистерна, бортова цистерна плавучості. Арматура системи повітря високого тиску, що збиралася з сталевих труб, не була розрахована на тривалу експлуатацію. Загальний об'єм балонів повітря високого тиску, стисненого під тиском 205 кг/см2 — 3,46 м3 (з 1944 року підвищено до 5,2 м3). Поповнення запасів ВВД здійснювалося за допомогою двох шестилітрових компресорів (дизельного і електричного). Осушувально-диферентовна система човна складалася з відцентрового і поршневого насосів продуктивністю 30 і 18 т/год відповідно.
Модифікації
Тип VII A Підводні човни типу VII A розроблялися в період з 1933 по 1934, і з 1935 по 1937 рік на верфях Кіля і Бремена було побудовано 10 підводних човнів цього типу.
Ці човни були першими в серії човнів принципового нового типу, відомого як Тип VII. Цей тип значно перевершував за своїми характеристиками човни типу II, човнам типу VII належало стати «робочою конячкою» крігсмаріне у Другій світовій війні.
Човни цього типу мали 5 торпедних апаратів (4 на носі і 1 на кормі), і несли 11 торпед. Крім того, човни озброювалися ефективною і скорострільною 88-мм гарматою з боєкомплектом у 220 пострілів, до складу якого входили бронебійні, фугасні та освітлювальні снаряди.
Всі, крім двох підводних човнів типу VII A (U-29 і U-30 були затоплені своїми екіпажами 4 березня 1945 року в затоці Кюмпфермен), втрачені в боях під час Другої світової війни.
Технічні характеристики VII A Довжина (м) — 64,51 (загальна), 45,50 (міцний корпус) Ширина (м) — 5,85 (загальна), 4,70 (міцний корпус) Висота — 9,50 м. Потужність (к/с) — 2310 (на поверхні), 750 (в зануреному вигляді) Швидкість (вузол) — 17 (на поверхні), 8,0 (в зануреному вигляді) Дальність (миль/вузол) — 6200/10 (на поверхні), 94/4 (в зануреному вигляді) Торпеди — 11 шт. Торпедні апарати — 4 носових, 1 кормовий Міни — 22 шт. Палубна гармата — 88/45 мм, 160 снарядів