Фріц Е́ріх Георг Едуард фон Манште́йн, власне Манштайн (; 24 листопада 1887, Берлін, Німецька імперія  — 10 червня 1973, Іршенгаузен, Баварія, ФРН) — німецький воєначальник часів Третього Рейху, військовий теоретик, командувач сухопутних військ, генерал-фельдмаршал (1942), один із найталановитіших командувачів Вермахту. Вважався майстром маневреного ведення війни та одним із головних стратегів бліцкригу. Кавалер трьох Лицарських хрестів Залізного хреста (1940, 1943, 1944), двох Залізних хрестів (1914, 1915) та Кримського щита (1942).

Народившись у родині прусського генерала, Манштейн приєднався до армії у 1906 та брав участь в обох Західному та Східних фронтах під час Першої світової війни. Під кінець війни, він дослужився до звання капітана та займався відбудовою німецької армії під час міжвоєнному періоду. З самого початку Другої світової війни під час польської кампанії займав посаду начальника штабу групи армій «Південь» під командуванням генерал-полковника Герда фон Рундштедта. Один з головних архітекторів перемоги над Францією: автор Плану «Гельб» — ідеї наступу німецьких військ через Арденни (гірський масив на південь Бельгії) мимо французьких лінії укріплень "Мажино". Будучи у званні генерала, він брав участь у німецько-радянській війні та відзначився в битві за Севастополь (1941—1942), в Керченсько-Феодосійській десантній операції та в блокаді Ленінграда. Керував операцією «Вінтергевіттер» з метою виведення з оточення 6-ї армії Фрідріха Паулюса в районі Сталінграду під час битви за нього, яка закінчилась невдачею. Його наступні військові досягнення проявились під час Третьої битви за Харків, де він командував групою армій "Південь", та Курської битви, де він керував наступом німців під Курськом в операція "Цитадель". Після цього він керував німецькими військами, які тримали оборону під час Битви за Дніпро, яке також закінчилось поразкою. Під час перебування на терені СРСР, зокрема в Україні, Манштейн відзначився виданням жорстоких наказів щодо військовополонених і цивільного населення, зокрема євреїв, ініціюванням широкого застосування тактики "випаленої землі".

Отримав високу оцінку зі сторони керівництва за переможні битви за Перекопський перешийок, Керч, Севастополь, Харків. У березні 1944 через певні невдачі на фронті та за невиконання наказу Адольфа Гітлера був відсторонений від служби. У серпні 1945 був захоплений британськими військовими до в'язниці. Через рік був поставлений перед Нюрберзьким трибуналом, де він продемонстрував лист, який допоміг створити міф про "чистий" Вермахт, про те що німецькі військові не були причетні до жахіть Голокосту. В 1949 році за вироком суду у Гамбурзі, Манштейн мав відсидіти 18 років за військові злочини, погане ставлення до військовополонених та неспроможність захисту цивільних під час військових операцій. Згодом термін ув'язнення був скорочений до 12 років, з яких він відсидів чотири. У 1953 році звільнений за станом здоров'я. Працював військовим радником уряду Західної Німеччини по відбудуванню військових сил. Він встигнув написати мемуари «Verlorene Siege» («Втрачені перемоги») та «Aus einem Soldatenleben» («З життя солдата»), які неодноразово перевидавалися багатьма мовами. Помер в 1973 у віці 85 років.

Біографія

Ранні роки, сім'я Фріц Еріх Георг Едуард фон Левінскі народився 24 листопада 1887 року в Берліні в сім'ї прусських аристократів генерала артилерії Едуарда фон Левінскі (1829–1906) та Гелени фон Шперлінг (1847–1910). Родина його батька частково мала кашубські шляхетські корені з гербу Брохвич.

Еріх став десятою дитиною в сім'ї. Молодша сестра матері Гедвіга фон Шперлінг (1852–1925), одружена з генерал-лейтенантом Георгом фон Манштейном (1844–1913), не могла мати дітей. Через це між сестрами існувала домовленість, що десята дитина фон Левінскі буде віддана для всиновлення сім'ї сестри матері. Коли народився Еріх, генерал Левінські послав Манштейнові телеграму: «У вас хлопчик. Мати і дитина почувають себе добре. Вітаю.»E. Manstein. Soldat im 20. Jahrhundert, 5th Ed., Bernard & Graefe, 2002, p. 10. ISBN 978-3-7637-5214-0 Таким чином немовля всиновив його дядько Георг фон Манштейн, від якого Еріх і отримав своє друге прізвище, яке прославив у військовій історії. Вони також вязли під опіку його двоюрідну сестру Марту.

Манштейни були давньою військовою династією. Не лише обидва батьки Еріха фон Манштейна, біологічний і названий, були прусськими генералами, але й брат його матері, й обидва його діди також були прусськими генералами (один з них, Альбрехт Густав, був командиром корпусу у франко-прусській війни 1870—1871). Крім того, він також був племінником Пауля фон Гінденбурга, майбутнього генерал-фельдмаршала та президента Німеччини, чия дружина Гертруда була сестрою Гедвіги та Елен.

16 предків по прямій генеалогічній лінії Манштейна були генералами пруссько-німецької, а дехто також царсько-російської служби. Таким чином, його кар'єра в прусській армії була забезпечена від самого народження.

Освіта Спочатку, з 1894 по 1899, юний Еріх фон Манштейн навчався в ліцеї в Страсбурзі, на території, яка була приєднана до Німецької імперії після Франко-прусської війни 1870—1871. Згодом, з 1900 по 1906, він продовжив навчання в кадетському корпусі в Ліхтерфельде та Плені, після закінчення якого він був зарахований юнкером до 3-го гвардійського полку в Берліні. У січні 1907 році Еріх фон Манштейн отримав перше офіцерське звання. Згодом командування оцінило талановитого офіцера і в жовтні 1913 року направило його на навчання до Академії генерального штабу, яку він закінчив з відзнакою. Закінчення навчання в академії збіглося з початком Першої світової війни.

Перша світова війна У 1914 році Манштейн був призначений ад'ютантом 2-го гвардійського резервного піхотного полку й направлений на фронт в Бельгію, де разом зі своїм полком бився на Західному фронті. Вже через місяць цей полк був перекинутий до Східної Пруссії на допомогу 7-й армії під командуванням дядька Манштейна Пауля фон Гінденбурга. Після розгрому 2-ї російської армії генерала Самсонова О. В. полк Манштейна перевели в Південну Польщу, де в листопаді 1914 року Манштейн отримав важке поранення. Зі шпиталю Еріх фон Манштейн вийшов тільки в травні 1915 року і, як офіцер Генштабу, був направлений спочатку до штабу 1-ї армії генерала фон Фабека, а згодом до штабу 2-ї армії генерала фон Бюлова.

Влітку 1915 року Еріх фон Манштейн отримав нове призначення до штабу 12-ї армії, що діяла в північній Польщі. Там він брав участь у вдалому наступі, котрий закінчився опануванням німцями Варшави та Берестя. Манштейн знову став свідком поразки російських армій. З осені 1915-го і до весни 1916-го він на балканському напрямку, під командуванням фельдмаршала фон Макензена. І знову Манштейн став свідком перемоги німецької зброї. 3-тя австро-угорська (фон Кевессаза) та 11-та німецька (фон Гальвиц) армії з жовтня по грудень розгромили Сербію й окупували її.

Літом 1916 року Еріх фон Манштейн брав участь у битві під Верденом, де німецькі війська безуспішно намагалися перехопити ініціативу. В цій битві він був знову поранений.

Восени 1917 року фон Манштейн, отримав звання гауптмана та був призначений начальником оперативного відділу штабу 4-ї кавалерійської дивізії на Східному фронті. Через півроку він стає начальником оперативного відділу штабу 213-ї піхотної дивізії, в складі якої воював на Західному фронті до кінця війни.

За бойові заслуги в Першу світову війну Еріх фон Манштейн нагороджений Залізними хрестами 2-го (у жовтні 1914) та 1-го (у листопаді 1915) ступенів, а також прусським Лицарським хрестом дому Гогенцоллернів з мечами (1918). Військова кар'єра 6 березня 1906 — фенрих 21 січня 1907 — лейтенант 19 червня 1914 — оберлейтенант 24 липня 1915 — гауптман лютий 1928 — майор 1 квітня 1931 — оберстлейтенант 1 грудня 1933 — оберст 1 жовтня 1936 — генерал-майор 1 квітня 1938 — генерал-лейтенант 1 червня 1940 — генерал від інфантерії 7 березня 1942 — генерал-полковник 1 липня 1942 — генерал-фельдмаршал

Міжвоєнний період У 1918 році він був направлений офіцером штабу «Південь» у Прикордонні війська в Бреслау і служив там до 1919 року. Згодом його зарахували в Рейхсвер й в подальшому Еріх фон Манштейн брав участь в післявоєнному створені збройних сил Німеччини.

10 червня 1920 року фон Манштейн одружується з дочкою сілезького поміщика Юттою Сибілою фон Лоеш (1900–1966). У шлюбі у них було троє дітей: дочка Гізела (нар. 1921) (майбутня дружина бригадного генерала Бундесверу Еделя-Генріха Лінгенталя), і двоє синів, Геро (нар. 31 грудня 1922) і Рюдігер (нар. 1929). Старший син Геро, який служив лейтенантом 51-го панцер-гренадерського полку 18-ї піхотної дивізії Вермахту, загинув на полі бою в північному секторі Східного фронту 29 жовтня 1942.

У 1920 році фон Манштейн отримав посаду командира роти. Лише в лютому 1928 року він отримав чергове військове звання майор. Наприкінці 1920-х років Еріх фон Манштейн відвідав багато Європейських країн, ознайомившись зі станом справ у збройних силах цих країн та здобувши багатий досвід.

В листопаді 1931 року фон Манштейн у складі делегацій офіцерів Рейхсверу брав участь в переговорах з маршалами Тухачевским та Ворошиловим, які проходили в Москві. На цих переговорах німецькі і радянські офіцери обговорювали плани співробітництва. Після переговорів Манштейн пройшов перепідготовку в Московському та Ленінградському військових округах.

Через півроку після приходу Гітлера до влади Еріх фон Манштейн став командиром батальйону в 4-му піхотному полку в Кольберзі й незабаром отримав звання оберста. З 1 лютого 1934 року він став начальником штабу 3-ї піхотної дивізії та одночасно 3-го військового округу (Берлін). Манштейн виступав проти дискримінації військовослужбовців-євреїв, однак завдяки заступництву голови Військового міністерства генерал-полковника фон Фріча жодних заходів до нього вжито не було й Манштейн протягом кількох років продовжував своє швидке просування по службовій драбині. Вже з липня 35-го року Манштейн — начальник Оперативного управління Генерального штабу сухопутних сил. У жовтні 36-го він підвищений в генерал-майора і отримав посаду першого обер-квартирмейстера (першого заступника начальника) Генерального штабу. Тодішні керівники німецького Генштабу — Людвіг фон Бек і барон Вернер фон Фріч — були досить незалежними військовими, не допускали втручання політики в їх професійну діяльність.

Під час «генеральської чистки» (лютий 1938 року) цей незгідливий генералітет був знятий зі своїх посад. Разом з відставкою генерал-полковника фон Фріча, що був вимушений залишити військову посаду після несправедливого скандального звинувачення, позбувся посади й Манштейн, який через свій демарш у 1934 році за «єврейським питанням» опинився в «чорному списку» Гітлера. Проте звільнити його з армії військове керівництво Вермахту тоді не наважилося — Манштейн мав репутацію одного з найталановитіших генштабістів німецької армії. Тому щодо нього вирішили обмежитися «почесним засланням» й він був переведений у Легницю у Нижній Сілезії на посаду командира 18-ї піхотної дивізії.

Але Німеччині потрібні були досвідчені офіцери, і Манштейн знову став підніматись по службі, отримуючи нові призначення. Під час окупації Судетської області та Чехословаччини фон Манштейн був на посаді начальника штабу 12-ї армії фон Лееба.

Друга світова війна

Польська кампанія

18 серпня 1939, в рамках підготовки плану операції «Вайс» — німецького вторгнення в Польщу — генерал-лейтенант фон Манштейн був призначений начальником штабу групи армій «Південь» під командуванням Гердта фон Рундштедта. Ця група армій була зосереджена на території німецької Сілезії та окупованої Словаччини й повинна була діяти на південному напрямку, проти армій «Лодзь», «Краків» та «Карпати».