Ірано-візантійська війна 602—628 років — остання війна між Візантійською імперією та державою Сасанідів, що тривала 26 років. Попередня війна завершилась 591 року, після того, як імператор Маврикій допоміг сасанідському шахиншаху Хосрову II повернути престол, захоплений узурпатором Бахрамом Чубіном. 602 року Маврикій був убитий під час повстання воєначальника Фоки, який став імператором. Хосров оголосив Фоці війну ніби для того, щоб помститись за смерть Маврикія.

Перший етап війни, що тривав від 602 до 622 року, виявився успішним для персів, які завоювали більшу частину Леванту, Єгипту й Анатолії. Лише імператор Іраклій, який зійшов на престол 610 року, незважаючи на початкові поразки, зумів повернути перебіг воєнних дій на свою користь. Перська кампанія Іраклія, що тривала від 622 до 626 року, змінила баланс сил і змусила персів перейти до оборони. Об'єднавшись з аварами, перси удались до останньої спроби взяти Константинополь 626 року, але зазнали поразки. Після того Іраклій вторгся до Перської держави 627 року, змусивши противника благати про мир, який був укладений на початку наступного року.

До кінця конфлікту, що затягнувся, обидві сторони були сильно виснажені й вичерпали свої людські та матеріальні ресурси, що дозволило арабам швидко завоювати всю імперію Сасанідів, а також візантійський Левант, Єгипет і Північну Африку.

Лев Гумільов назвав ту війну «Світовою війною VII століття».

Передумови

Після кількох десятиліть безрезультатних боїв імператор Маврикій завершив візантійсько-перську війну 572—591 років, надавши допомогу вигнаному сасанідському принцу Хосрову (майбутньому царю Хосрову II) з повернення престолу, що його узурпував полководець Бахрам Чубін. У вдячність за це імперія Сасанідів поступилась візантійцям північно-східною частиною Межиріччя та більшою частиною Вірменії, Кавказької Іберії (точні деталі договору невідомі). Ще більш важливим для візантійської економіки стало те, що відтоді імперія не мала сплачувати щорічну данину персам. Після того Маврикій розпочав нові кампанії на Балканах, щоб зупинити вторгнення слов'ян та аварів.

Військові походи попередника Маврикія Тиберія II Костянтина та його щедрість сильно виснажили казну, що залишилась йому в спадок від Юстина II. Щоб наповнити імперську казну, Маврикій ужив суворих фінансових заходів і скоротив солдатську платню, що призвело до чотирьох військових заколотів. Новий бунт, що виявився останнім для імператора, стався 602 року через те, що Маврикій наказав армії залишитись після походу за Дунай в задунайських землях на зиму. В результаті солдати проголосили імператором фракійського центуріона Фоку. Маврикій намагався захистити Константинополь, озброївши представників Синіх і Зелених — двох головних партій іподрому, втім той захід виявився неефективним. Імператор утік, але невдовзі був схоплений і вбитий солдатами Фоки.

Початок конфлікту Після вбивства Маврикія Нарсес, візантійський намісник у Межиріччі та військовий магістр, підбурив повстання проти Фоки й захопив Едесу, головне місто Візантійського Межиріччя. Тоді Фока доручив своєму воєначальнику Герману розпочати облогу Едеси, що спонукнуло Нарсеса звернутись по допомогу до царя Хосрова. Перський правитель, який був готовий допомогти помститись за Маврикія, свого «друга й батька», використав смерть імператора як привід для початку війни. Конфлікт був йому вигідний, оскільки він сподівався відвоювати у Візантії Вірменію й Межиріччя.

Невдовзі Герман загинув у битві проти персів. Армія, відряджена Фокою проти Хосрова, зазнала нищівної поразки біля фортеці Дари у Верхньому Межиріччі. 605 року той важливий візантійський опорний пункт після тривалої облоги був узятий військами Хосрова, які звели перед міськими стінами високий вал, що дозволив перським солдатам потрапити в Дару. Після цього Нарсес утік від євнуха Леонтія, відрядженого Фокою для перемовин з ним. Тоді новий воєначальник, коміт Доменціол, узяв його в облогу в Єраполі Сирійському й після тривалих перемовин умовив Нарсеса повернутись до Константинополя, щоб обговорити умови миру, втім Фока зрадницьки захопив противника у полон і спалив заживо в мідному бику. Страта Нарсеса разом із перемогою персів негативно позначилась на репутації Фоки. Після дворічної облоги перси взяли фортецю Хесна де Кефа (Хісн-Кайфа) (607). Успіхи Хосрова у війні з візантійцями пояснюються не тільки військовими й економічними факторами, але і невдоволенням населення політикою Фоки та м'яким ставленням персів до переможених народів.

Повстання Іраклія

Невдовзі після цього (608) воєначальник і екзарх Африки Іраклій Старший за наполяганням зятя Фоки, коміта екскувіторів Приска, підбурив повстання. Він проголосив себе і свого сина, яки мав таке ж ім'я, співконсулами, тим самим висловивши претензії на престол, а також карбував монети, де вони обидва були зображені в консульському одязі.

Приблизно в той же час розпочався заколот у Сирії та Палестині Примі, що став продовженням повстання Іраклія. 609 або 610 року помер патріарх Антіохійський Анастасій II. Багато джерел стверджують, що євреї брали активну участь у бойових діях, хоч незрозуміло, де вони були представниками певних фракцій, а де були просто противниками християн. Фока відповів тим, що призначив Бона комітом Сходу й відрядив його на придушення заворушень. Бон покарав партію Зелених в Антіохії за активну участь її представників у заколоті 609 року.

Після того Іраклій Старший спорядив армію на чолі зі своїм племінником Микитою для нападу на Єгипет. Бон спробував зупинити Микиту, але зазнав поразки в передмісті Александрії. Микиті вдалось захопити провінцію 610 року та зміцнити владу Іраклія за допомогою патріарха Івана V Милостивого, обраного за підтримки Микити.

Головного удару по Константинополю заколотники розраховували завдати за допомоги військового флоту на чолі з Іраклієм Молодшим, який мав стати новим імператором замість Фоки. Поспіхом організований спротив проти Іраклія невдовзі було придушено, Фока був виданий йому патрикієм Пробом (Фотієм) і страчений. Відомо, що Іраклій спитав у Фоки перед стратою:

Повалений імператор йому відповів так:

Згадки про Іраклія Старшого невдовзі після тієї події зникли з джерел; імовірно, він помер, але точна дата його смерті невідома.

Після вінчання на царство патріархом і шлюбу з Фабією Євдокією, тридцятип'ятирічний Іраклій I перейшов до вирішення головних проблем, що стояли перед імперією. Брат Фоки, військовий магістр Коменціол, який командував значними силами в центральній частині Анатолії, був суттєвою загрозою для влади Іраклія, але він був убитий вірменським воєначальником Юстином. Тим не менше, передача війська іншому воєначальнику була відкладена, що дозволило персам просунутись далі вглиб Анатолії. Намагаючись збільшити прибутки та скоротити видатки, Іраклій обмежив кількість церковнослужителів у Константинополі, які фінансувались державою, і не платив новим чиновникам платню з імперської казни. Імператор використовував різні церемонії, щоб узаконити своє правління в очах народу; окрім того, він стежив за бездоганним додержанням правосуддя з метою зміцнення своєї влади.

Вторгнення персів

Перси скористались громадянською війною між Фокою та Іраклієм та завоювали багато прикордонних міст у Вірменії й Верхній Месопотамії. 609 року перська армія перетнула Євфрат і захопила Мардін та Аміду. 610 року була взята Едеса, про яку існували легенди, ніби її оберігав сам Ісус Христос, тому ворог не міг захопити місто. Приблизно в той же час (609 чи 610 року) стратегічно важливе місто Феодосиполь, розташоване у Вірменії, було здане Аштату Єзтаяру деякою особою, яка стверджувала, що він — Феодосій, старший син і співправитель загиблого імператора Маврикія, який утік до Персії під захист Хосрова. 608 року перси провели успішний рейд Анатолією й досягли Халкедона, звідки через Босфор було видно Константинополь. Перське завоювання було поступовим процесом; до часу вступу на престол Іраклія перси захопили всі римські міста на схід від Євфрату й у Вірменії та готувались до переходу в Каппадокію, де перський полководець Шахін узяв Кесарію. Зять Фоки, Приск, який закликав Іраклія та його батька до повстання, почав облогу того міста, щоб заманити персів у пастку; облога тривала рік.

Сходження Іраклія на престол практично не зменшило загрозу з боку Перської держави. Іраклій розпочав своє правління зі спроби укласти перемир'я з персами, оскільки Фока, чиї дії послужили приводом для оголошення війни (казус беллі), був повалений. Однак перси відхилили всі спроби розпочати перемовини, оскільки їхня армія здобувала численні перемоги. На думку історика-візантиніста Волтера Кеджі, справжніми цілями персів були відновлення кордонів імперії Ахеменідів (чи навіть їх розширення) та знищення Візантійської імперії, але через втрату перських архівів неможливо підтвердити або заперечити таке припущення.

Відповідно до традиції візантійські імператори ніколи особисто не очолювали армію під час походу. Іраклій став першим правителем, який традицією знехтував, він приєднався до облоги Кесарії Каппадокійської, яку проводив його воєначальник Приск. Однак останній удав хворого, щоб ухилитись від зустрічі з імператором. Це було завуальованою образою на адресу Іраклія. Імператор приховав свою неприязнь до Приска й 612 року повернувся до Константинополя.

Тим часом війська Шахіна уникнули блокади та, до значного невдоволення Іраклія, спалили Кесарію. Тому Приск невдовзі був усунутий від командування армією, як і всі воєначальники часів правління Фоки. На посаду верховного головнокомандувача східної армії (військового магістра) Сходу був призначений Філіппік, який служив ще за імператора Маврикія, але він виявився некомпетентним у боротьбі проти персів, оскільки старанно уникав будь-якої сутички з ворогом. Тоді Іраклій, який розчарувався у своїх воєначальниках, особисто очолив армію та призначив помічником власного брата Феодора, щоб зміцнити контроль над армією.

Перський цар Хосров II Парвіз уміло скористався некомпетентністю імперських полководців і відрядив у похід на візантійську Сирію армію, яку очолили воєначальники Фаррухан Шахрвараз і Шахін. Іраклій спробував зупинити напад на сирійську столицю Антіохію. Незважаючи на благословення святого Феодора Сикеонського, візантійське військо під началом Іраклія й Микити зазнало серйозної поразки в битві з армією Шахіна. Подробиці тієї битви невідомі. Після тієї перемоги перси взяли та розграбували місто і зробили багатьох жителів рабами, угнавши їх до Персії. Намагаючись захистити область на північ від Антіохії й Кілікійські ворота, візантійці знову програли бій, незважаючи на певний первинний успіх. Перси захопили Тарс і Кілікійську рівнину. В результаті тієї поразки імперія виявилась розділеною навпіл — сухопутні проходи з Анатолії до Сирії, Палестину, Єгипет та Африканський екзархат були перекриті.

Перське панування

Взяття Єрусалима

Спротив персам у Сирії й Палестині не був потужним; незважаючи на те, що місцеві жителі спорудили укріплення, в цілому вони були налаштовані на перемовини з противником. Сирійські міста Дамаск, Апамея й Емеса швидко здались завойовникам 613 року, надавши персам можливість завдати удару південніше. Микита продовжував опиратись їхньому просуванню, втім його військо було розбито при Азрі'аті. Тим не менше, йому вдалось завдати персам невеликої поразки біля Емеси, де обидві сторони зазнали важких втрат: загальне число загиблих склало двадцять тисяч осіб. Після взяття Кесарії Палестинської перська армія рушила до Єрусалима.