Територіальна оборона (, «HV») — окремий вид Збройних сил Норвегії, який виконує функції сил територіальної оборони та національної гвардії. Головними завданнями структури є захист суверенітету країни, охорона критичної інфраструктури, швидка мобілізація для підтримки регулярних військ, а також допомога цивільній владі (поліції та рятувальним службам) під час ліквідації наслідків стихійних лих чи інших надзвичайних ситуацій.
Територіальна оборона Норвегії функціонує на основі загального військового обов'язку та концепції «Тотальної оборони» (). Вона налічує близько 40 000 військовослужбовців, розподілених по 11 оборонних округах країни. Бійці зберігають особисту зброю та форму вдома, що дозволяє розгорнути підрозділи впродовж кількох годин після оголошення мобілізації. У складі структури також діють елітні сили швидкого реагування (). Заснована 6 грудня 1946 року на основі досвіду норвезького Руху опору часів Другої світової війни.
Назва та особливості перекладу
У міжнародній практиці та медіапросторі щодо цієї структури використовуються кілька варіантів назв, що зумовлено специфікою її функцій та труднощами дослівного перекладу з норвезької мови.
Дослівний переклад: Оригінальна назва Heimevernet складається з двох норвезьких коренів: heim (дім, рідна оселя) та vernet (захист, варта, оборона). Таким чином, дослівний переклад означає «Захист дому», «Домашня варта» або «Гвардія територіальної громади». Це відображає фундаментальну філософію структури — захист бійцями саме тих громад та регіонів, у яких вони безпосередньо проживають. Використання у міжнародних ЗМІ та офіційних джерелах: В українському інформаційному просторі, публікаціях преси, а також у документах державних відомств цю структуру часто називають Національною гвардією Королівства Норвегія або Національною гвардією Норвегії. У англомовних джерелах для позначення Тероборони Норвегії використовують назву The Norwegian Home Guard.
Така адаптація назви є загальноприйнятою у міжнародній дипломатії, оскільки за своєю роллю (швидке розгортання в тилу, охорона важливих державних об'єктів та допомога цивільній владі під час криз) Heimevernet виконує функції, які в інших країнах традиційно покладені на національну гвардію.
Правова основа діяльності
Діяльність Територіальної оборони Норвегії регулюється чинним законодавством про оборону, військовий обов'язок та мобілізаційну підготовку країни. У 2017 році відбулася масштабна реформа військового права Норвегії, внаслідок якої старий окремий «Закон про Хаймверн» () від 1953 року був скасований, а його положення інтегрували до загальних оборонних актів.
Основними юридичними документами, що визначають статус та функціонування структури, є:
Закон про оборону () від 12 серпня 2016 року. Цей документ є базовим фундаментом для всієї системи «Тотальної оборони» країни: Стаття 14 закону встановлює подовжений термін мобілізаційного віку для бійців територіальної оборони — вони зобов'язані перебувати на службі в резерві до досягнення 55 років (для порівняння, у регулярній армії цей поріг зазвичай становить 44 роки). Стаття 18 закріплює обов'язок громадян з'являтися на регулярні військові навчання та збори за викликом командування. Стаття 24 юридично дозволяє залучати до лав організації добровольців, які укладають спеціальні контракти (зокрема, для сил швидкого реагування).
Регламент про військовий обов'язок та службу в Хаймверні () від 16 червня 2017 року. Цей підзаконний урядовий акт деталізує повсякденну діяльність структури у мирний час: Розділ 4 (Стаття 4-5) чітко обмежує тривалість щорічних тренувань у мирний час, щоб мінімізувати відрив людей від цивільної роботи та родин: до 6 днів на рік для рядового складу та до 9 днів — для офіцерів і сержантів. Глава 7 регламентує порядок залучення бійців до цивільних операцій, надаючи правові підстави для допомоги поліції та рятувальним службам під час ліквідації наслідків стихійних лих чи пошуково-рятувальних робіт.
Також закон визначає особливий статус бійців Хаймверну, який зобов'язує їх зберігати форму та особисту штурмову зброю вдома для забезпечення миттєвої мобілізації, проте суворо забороняє цивільне зберігання бойових набоїв у мирний час — боєприпаси видаються виключно під час офіційного розгортання чи планових стрільб.
Історія Передумови створення Історичні передумови появи Хаймверну коріняться у подіях Другої світової війни, коли в квітні 1940 року Норвегія зазнала раптового нападу та подальшої окупації з боку нацистської Німеччини. Непідготовленість регулярної норвезької армії до блискавичної війни змусила патріотів сформувати підпільний Рух Опору, відомий як Milorg. Бійці цього руху діяли партизанськими методами, переховуючись у лісах (звідки й пішло їхнє легендарне прізвисько «Gutta på skauen»), здійснювали диверсії та вели розвідку в інтересах союзників. Досвід війни довів, що для ефективного захисту протяжної та географічно складної території Норвегії критично необхідна військова структура, здатна миттєво реагувати на загрози на місцях ще до мобілізації основних сил.
Заснування та повоєнний розвиток Одразу після завершення війни та капітуляції окупаційних військ, у норвезькому суспільстві та уряді виник консенсус щодо реформування оборонної доктрини. 6 грудня 1946 року Стортинг (парламент Норвегії) офіційно ухвалив закон про створення нової військової структури — Хаймверну (Heimevernet). Основу новоствореної організації склали ветерани Руху Опору, які передали свій бойовий досвід і матеріальну базу. Спочатку бійці озброювалися трофейною німецькою та британською зброєю, а їхнім головним завданням у перші повоєнні роки була ліквідація наслідків війни, охорона складів та відбудова інфраструктури країни.
Період Холодної війни Із початком Холодної війни та входженням Норвегії до НАТО у 1949 році, роль Хаймверну зазнала значних змін. Радянський Союз розглядався як головна потенційна загроза, тому чисельність структури було стрімко збільшено, а її філософію інтегрували в концепцію «Тотальної оборони» (). Головним завданням територіальної оборони в цей період стало протистояння можливому раптовому вторгненню або висадці радянських десантників: бійці мали затримати ворога, здійснювати диверсії у його тилу та забезпечити час для розгортання регулярних військ Норвегії та прибуття союзників по НАТО. Було створено розгалужену систему місцевих складів зі зброєю, щоб кожен боєць міг озброїтися за лічені хвилини у своєму селищі чи місті.
Реформи ХХІ століття та сучасність Після розпаду СРСР Хаймверн пройшов через глибоку модернізацію та скорочення надлишкової чисельності заради підвищення якості. У 2005 році всередині структури було створено елітні Сили швидкого реагування (), які складаються з найкраще підготовлених добровольців, здатних розгорнутися у будь-якій точці країни за кілька годин. Сучасний Хаймверн бере активну участь не лише в забезпеченні військової безпеки, а й у ліквідації наслідків стихійних лихонець (повеней, зсувів ґрунту) та допомозі поліції. Оцінивши досвід російсько-української війни, уряд Норвегії у своїй довгостроковій оборонній стратегії ухвалив рішення про додаткове фінансування та посилення бойових спроможностей Хаймверну, закріпивши його роль як ключового елементу територіальної цілісності держави в умовах гібридних загроз ХХІ століття.
Структура та організація
Управління Територіальною обороною Норвегії здійснюється за територіально-функціональним принципом. Головним керівним органом є Командування Тероборони (), розташоване на військовій базі Тернінгмоен в Ельверумі. Головнокомандувач Тероборони підпорядковується безпосередньо Головнокомандувачу Збройних сил Норвегії (Forsvarssjefen).
Оборонні округи Територія Норвегії розділена на 11 оборонних округів (), кожен з яких відповідає за безпеку конкретного регіону (фюльке) та має власний штаб. Округи позначаються номерами від HV-01 до HV-17 (деякі номери були ліквідовані в ході реформ): HV-01 — Ослофьорд (штаб у Рюгге) HV-02 — Осло та Акерсгус (штаб у Лутванні) HV-03 — Телемарк та Бускеруд (штаб у Гейстадмоені) HV-05 — Оппланд та Гедмарк (штаб у Тернінгмоені) HV-08 — Агдер та Рогаланд (штаб у Ватнелейрені) HV-09 — Бергенгус (штаб у Хаконсверні) HV-11 — Мьоре та Фюордане (штаб у Сельнесеті) HV-12 — Трьонделаг (штаб у Вернесі) HV-14 — Сьор-Халогаланд (штаб у Древьямоені) HV-16 — Нур-Халогаланд (штаб у Ельвегордслеєрі) HV-17 — Фіннмарк (штаб у Порсангермуені)
Категорії сил За рівнем готовності та підготовки особовий склад Тероборони поділяється на дві основні категорії: Сили швидкого реагування () — елітна частина (близько 3 000 бійців). Складається виключно з добровольців, які проходять ретельний відбір та посилену підготовку. Вони мають найкраще спорядження і здатні розгорнутися для виконання бойових завдань у будь-якій точці країни за лічені години. Кожен підрозділ цієї категорії має власну унікальну назву, запозичену з операцій Руху Опору Другої світової війни (наприклад, Innsatsstyrke Derby, Innsatsstyrke Bundle тощо). Сили посилення () — основна маса територіальної оборони (близько 37 000 бійців). Це військовозобов'язані громадяни, які пройшли строкову службу. Вони залучаються до щорічних коротких зборів і орієнтовані на оборону своїх безпосередніх муніципалітетів та громад.
Спеціалізовані підрозділи Окрім класичних сухопутних загонів, у структурі Тероборони діють специфічні компоненти: Морська тероборона: Підрозділи, які взаємодіють із Береговою охороною для захисту узбережжя, портів та морської інфраструктури (нафтогазових платформ). Кінологічна служба: Спеціальні кінологічні патрулі для охорони периметрів та пошуково-рятувальних місій.
Озброєння та техніка
Оскільки головними завданнями Хаймверну є мобільність, патрулювання та засадні дії, їхнє забезпечення орієнтоване на легке піхотне озброєння та високопрохідний колісний транспорт. Елітні Сили швидкого реагування (Innsatsstyrken) отримують найсучасніші зразки екіпірування одночасно з регулярною армією Норвегії.
Стрілецька зброя HK416 — основна автоматична гвинтівка (автомат) бійців Хаймверну калібру 5,56×45 мм НАТО. Замінила застарілі гвинтівки AG-3. Glock 17 (у ЗС Норвегії під позначенням *P80*) — стандартний напівавтоматичний пістолет калібру 9×19 мм Парабелум для самооборони та екіпірування офіцерського складу. FN Minimi — легкий ручний кулемет калібру 5,56 мм, що забезпечує високу вогневу міць піхотного відділення. FN MAG — єдиний кулемет калібру 7,62×51 мм НАТО, який використовується як на станках, так і встановлюється на техніку. M2 Browning (у Норвегії відомий як *12,7 mm Mitraljøse*) — крупнокаліберний важкий кулемет для ураження легкоброньованих цілей та повітряних об'єктів.
Протитанкове та важке озброєння M72 LAW — одноразовий протитанковий гранатомет, що є основною індивідуальною протитанковою зброєю бійця ТрО завдяки своїй легкості та простоті у використанні. Carl Gustaf M4 — сучасний багатоцільовий безвідкатний гранатомет (калібру 84 мм), який використовує широку номенклатуру боєприпасів: від кумулятивних до димових та освітлювальних. 81-мм міномет L16 — головний засіб артилерійської підтримки батальйонного рівня, що забезпечує навісний вогонь по позиціях противника.
Автомобільна техніка та транспорт Mercedes-Benz G270 CDI — легкі повнопривідні позашляховики, призначені для швидкого переміщення особового складу та патрулювання. Scania P270 / P380 — важкі вантажні автомобілі, що використовуються для логістики, перевезення майна округів та мобільних складів. Квадроцикли (ATV) та снігоходи — критично важливий транспорт для умов норвезької зими та важкопрохідної гірської місцевості, що дозволяє патрулювати території поза мережею доріг.
Оптичні прилади та зв'язок