Темнога́йці — село в Україні, у Великодедеркальській сільській громаді Кременецького району Тернопільської області. До 2020 року входило до складу Шумського району Тернопільської області та було центром Темногаєцької сільської ради. За даними на 2021 рік, населення села становило 546 жителів.
Географія
Селом протікає річка Безіменна, права притока Вілії. Територія — 4,14 км² (2014). Розташоване за 20 км від Шумська і 28 км від найближчої залізничної станції Кременець.
Станом на 1893 рік відстані від села Темногайці становили: до Житомира — 225 верст, до Кременця — 25 верст, до найближчої залізничної станції Рудня-Почаївська — 46 верст, до найближчої поштової станції в Кременці — 25 верст; до сусідніх сіл: Загайці — 3 версти, Цеценівка — 3 версти, Шумбар — 4 версти, Матвіївці — 5 верст, Сураж — 15 верст.
У селі є вулиці: Зарічна, Набережна, Новоселиця, Новосільна, Педереївка, Сонячна, Українська, Церковна, Церковниця, Чабанівка.
Назва
За переказом, на місці, де нині розташоване село, колись був густий старий ліс — гай, через який поселення отримало назву Темногайці. Поруч із Темногайцями знаходяться села, назви яких також походять від слів «гай» і «бір» — Підгайці, Загайці, Шумбар («Шуми-бор»), Бірки, Шумськ (від «шумить»). Станом на кінець 19 століття в околицях Темногайців зберігалися Загаєцький, Борецький та Шумський ліси.
Адміністративна належність
У результаті адміністративно-територіальної реформи в Україні у 2020 році село Темногайці увійшло до Великодедеркальської сільської громади в складі Кременецького району Тернопільської області. Також у 2020 році в межах Великодедеркальської сільської громади було створено Темногаєцький старостинський округ із центром у селі Темногайці.
Історичні дані
Після 2-го та 3-го поділів Речі Посполитої 1793 і 1795 років Волинь було включено до складу Російської імперії. Станом на кінець 19 — початок 20 століття село Темногайці входило до Борецької волості Кременецького повіту Волинської губернії. У листопаді 1917 року, відповідно до Третього Універсалу Української Центральної Ради, Волинь увійшла до складу Української Народної Республіки. З 1921 року Західна Волинь відійшла до складу Польщі й Борецька волость існувала як ґміна Боркі Кременецького повіту Волинського воєводства Польської Республіки. 1933 року гміну Боркі ліквідували, а село включили до ґміни Катербурґ. 1939 року Кременецький повіт включено до Тернопільської області СРСР. У 1940 році повіт було ліквідовано й Темногайці увійшли до складу Катербурзького району Тернопільської області, згодом перейменованого на Великодедеркальський. У 1962 році Темногайці відійшли до Шумського району. 12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 724-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області», Темногайці увійшли до складу Великодедеркальської сільської громади. 17 липня 2020 року, у результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Шумського району, село увійшло до складу Кременецького району.
Історія
Заснування
За переказами, Темногайці були засновані жителями Вербиці, одного з найдавніших поселень південної Волині, зруйнованого внаслідок монголо-татарської навали в 14 столітті. Люди, яким вдалося врятуватися, поселилися за темним гаєм, від якого пішла назва села. Перші відомі письмові згадки про Темногайці датуються 16 століттям.
У складі Речі Посполитої
16 століття
У поборовому реєстрі Волинського воєводства 1583 року Темногайці згадуються двічі — як маєток Марціна Лаща із 4 димами та як село Щасного (Щенсного) Мєдуського із 6 димами. Поділ спадщини Боговитина Петровича Шумбарського (з роду Боговитинів), проведений 1585 року, закріпив Темногайці за його онуком Миколаєм Михайловичем.
17 століття
1601 року власник Темногайців Миколай Боговитин-Шумбарський загинув у Кременці, залишивши по собі дочок Марушу, Раїну та Олександру й заповівши опіку над дітьми й маєтками братам першої дружини Єви Павлович. Усупереч заповіту, Адам та Андрій Климентовичі й Павло Федорович Боговитини забрали дочок і маєтки, разом із Темногайцями, під свою опіку. Однак Павловичі, «зібравши військо чимале людей службових, вибранців і гайдуків кількасот чоловік, як кінних, так і піших», відстояли свої права.
На початку 1605 року старша з дочок — Маруша Миколаївна — записала свою третину батькової спадщини, зокрема й у Темногайцях, своєму чоловікові Михайлові Хрінницькому, який у 1620 році продав усі свої надбання в родових володіннях Боговитинів сестрі дружини Раїні Миколаївні та її чоловікові Костянтину Ярмолинському (з роду Ярмолинських). У 1623 році Раїна й Костянтин Ярмолинські за 15 тисяч злотих придбали також і ту третину отчини, що перепала наймолодшій із Боговитинівен — Олександрі Брудзієвській, таким чином зібравши майже всі землі Боговитина Петровича на Волині.
1637 року Раїна Ярмолинська, уже будучи вдовою, зробила фундушевий запис на користь заснованого нею Загаєцького монастиря. За його умовами, «кожен підданий, боярин, гайдук і служка, які займалися обробкою сіна» в її маєтках, зокрема й у Темногайцях, повинні були щорічно на свято Воздвиження чесного хреста відвозити «по хорошому возу доброго сіна вартістю не менше пів гривні польської» на монастирський фільварок.
Відомо, що до початку Хмельниччини в Темногайцях налічувався 21 дим, тоді як у січні 1651 року їх залишилось 7, а в жовтні 1652 — не було жодного. Дідичем села в цей час уже був Ян Ярмолинський, син Раїни та Костянтина.
18 століття
У 1726 році Темногайці належали житомирському мечнику Михайлу Прушинському та знаходились в оренді в жидачевського ловчого Войцеха Пленші, про що відомо зі скарги Прушинського на Пленшу «про пригнічення темногаєцьких селян». Прушинський звинуватив Пленшу в тому, що він, «порушуючи контракт» і «вчиняючи обтяження підданим», посилав до Бугу більше підвод, ніж мав на те право: йому за контрактом було дозволено послати не більше 100 підвод, а він вислав 260.
Пізніше маєток Темногайців перебував у володінні мечника добжинського Яна Прушинського, який мав трьох дочок — Гелену, Анну та Маріанну — та, бажаючи уникнути дроблення маєтку, вирішив передати Темногайці своїй найстаршій доньці Гелені, одруженій із коронним стражниковичем і камергером Анджеєм Сєраковським, проте транзакцію не було закріплено. У 1770-х роках щодо спадщини Прушинського виникли судові суперечки між Сєраковськими, Бобрами та Вонсовичами — родинами, пов'язаними шлюбами з трьома дочками Прушинського.
Наприкінці 18 століття власником Темногайців був генерал польських військ Каетан Бобр-Пьотровицький, який продав їх , ротмістру колишніх польських військ. Станом на 1789 рік село зі 120 підданими приносило йому 10 тисяч злотих доходу.
У складі Російської імперії
На початку 19 століття власник Темногайців Дунін-Вонсович увійшов до близького кола великого князя цесаревича Костянтина Павловича, який у цей період перебував на Волині як генерал-інспектор усієї кавалерії та бував у Дуніна-Вонсовича в Темногайцях, а Дунін-Вонсович супроводжував його під час відвідин маєтків інших польських родин на Волині. У 1832 році спадкоємці Дуніна-Вонсовича продали Темногайці Станіславу Могильницькому з Боровиці.
Станіслав Могильницький ще за свого життя передав село старшому сину Вітольду, одруженому з Каміллою з Межинських. Вітольд Могильницький був останнім вибірним маршалком шляхти (предводителем дворянства) Кременецького повіту та брав участь у січневому повстанні 1863 року, після чого був заарештований та засланий до Пермі. Маєток Темногайців було примусово продано. Площа маєтку на цей час складала 893 морґи орної землі, річний дохід — 3792 рублі. Вартість маєтку за оцінкою власника була рублів, за оцінкою уряду — рублів.
У 1865 році на кошти місцевих парафіян у Темногайцях було зведено дерев'яну церкву із дзвіницею. Станом на 1868 рік власником Темногайців був Зосима Недоборовський, службовець митниці Петербурзької комісаріатської комісії та знайомий Тараса Шевченка з кінця 1850-х років. Згодом Темногайці перейшли у власність лютеранської родини Краугінгів із Ліфляндії. Зокрема, поміщик Максиміліан Краугінг виділив 1000 рублів на оздоблення нового храму; після смерті, з дозволу архієпископа Волинського Тихона, його поховали на церковному погості.
З 1885 року в Темногайцях діяла церковнопарафіяльна школа. 1890 року при церкві створено церковно-шкільне братство тверезості. У 1891 році власником села був Оттомар Краугінг, у 1899 — Костянтин Головін. у 1902 — Микола Юзефович, у 1908 — Микита Мінаков. На кінець 19 століття Темногайці налічували 151 двір, 957 жителів; діяла броварня. За переписом 1911 року в селі було 1167 жителів, функціонували горілчана крамниця, кредитове товариство, земський склад насіння.
У складі Польської Республіки
Влітку 1929 року Сельроб-Єдність організувала в Кременецькому повіті сільськогосподарський страйк, який поширився і на Темногайці. У 1931 році в селі проживали 1633 особи. Діяли філії «Просвіти» та інших товариств. У вересні 1933 року внаслідок пожежі в Темногайцях згоріли будівлі на вулиці Зарічній; за повідомленням преси, згоріло 7 господарств і близько 500 пудів немолоченого збіжжя. У травні 1934 року внаслідок пожежі згоріло 28 господарств (за іншими даними — 36 будинків); причиною, за повідомленням преси, була хибна будова коминів.
Станом на 1920-ті та 1930-ті роки землевласниками Темногайців залишалася родина Мінакових, зокрема Василь і Сергій. У ході земельної реформи в Польщі в 1935 році 40 гектарів із маєтку Темногайців, що належали Вассі Мінаковій, були включені до урядового списку земель, які підлягали примусовому викупу; в 1937 році до чергового такого списку внесли 45 гектарів із маєтку Темногайців.
У липні 1938 року в Темногайцях було зареєстровано споживчий кооператив «Промінь». 14 жовтня 1938 року в селі пройшла виставка-конкурс сільськогосподарської підготовки, в якій брали участь члени селянських клубів, зокрема з Сенкевічів та Кушлина. Навесні 1939 року тут було створено місцевий осередок урядової політичної організації «Табір національного єднання».
Активними українськими націоналістичними діячами в період Другої Речі Посполитої були Феодосій і Григорій Гуменюки, засуджені до ув'язнення в польському концтаборі Береза Картузька; подальша їх доля невідома. Їхнього побратима Євгена Криворуцького в 1941 році розстріляли більшовики в Кременецькій тюрмі.
Друга світова війна
З вересня 1939 року Темногайці перебували під радянською владою, а з початку липня 1941 року (за іншими даними — з 30 червня) — під німецькою окупацією. У німецькій окупації брав участь 48-й армійський корпус 1-ї танкової групи. Нацисти вивозили молодь на примусові роботи до Німеччини. За даними з «Літопису УПА», 28 грудня 1943 року на Темногайці напали німецькі «вислужники» та почали грабувати, але були відбиті сотнею УПА; трьох нападників було вбито й кількох поранено.
У лютому 1944 року через село рейдувало 2-ге молдавське радянське партизанське з'єднання (МРПЗ) під командуванням Якова Шкрябача. На цей час лінія німецького фронту проходила по шосе Острог—Кременець, лінія фронту радянської армії була Дубно—Мізоч, Острог. За донесеннями селян, на захід від Темногайців, у Катербурзі, Цеценівці, Вілії були розташовані німецькі війська, у Бірках — німецькі війська з артилерією. 6 (8) лютого 1944 року з'єднання Шкрябача, що рухалося в напрямку із Синівців до Залісців, днювало в Темногайцях і затримало «господарника» УПА (керівника господарства УПА на два райони) з документами про заготівлю продуктів у селах.
14 лютого 1944 року члени 2-го МРПЗ на шляху із Залісець до Темногайців зустрілися зі з'єднанням Андреєва («андреєвськими батальйонами») та зупинялися днювати в Темногайцях під час переходу з хутора Дубина (село Соснівка) до села Борсуки. 22 лютого того ж року через Темногайці проходило партизанське з'єднання під командуванням Михайла Шукаєва, що рухалося в напрямку Піщатинці—Вікнини—Мар'янівка—Мишківці—Дзвиняча.