Алехандра Пісарник

Фло́ра Піса́рник Бромікер (, 29 квітня 1936, Авельянеда — 25 вересня 1972, Буенос-Айрес), більш відома під псевдонімом Алеха́ндра Піса́рник () — аргентинська поетеса і перекладачка українсько-єврейського походження.

Життєпис

Дитинство Флора Пісарник народилася 29 квітня 1936 року у місті Авельянеда другою донькою у родині українських євреїв Іллі ПісарникаДослідник Сесар Айра вважає, що справжнє прізвище було інше, але оскільки Іллz Пісарник не володів іспанською мовою, то аргентинські імміграційні клерки записали його ім'я на слух як Пісарник і Рози (Рейзлі) Бромікер, які переїхали до Аргентини з Рівного за два роки до цього. В Аргентині Пісарники займалися ювелірною справою. Усі їхні родичі, які залишилися в Україні, були невдовзі знищені нацистами.

Паралельно зі звичайною, Флора вчилася в єврейській школі «Zalman Reizien Schule». У родині і в школі дівчинку називали Блюма або Блімеле, в перекладі з їдиш «квітка». В офіційних документах її ім'я записали як Флора.

Дитинство письменниці було проблемним. Дівчина страждала від слабкого здоров'я (астми) і заїкання, а також психологічних проблем — іммігрантського статусу у чужій країні, комплексів щодо нетипової зовнішності, порівнянь матері зі старшою сестрою. В юності, побоюючись погладшати, стала вживати амфетаміни, від яких стала залежною і отримала розлади сну, які намагалася подолати за допомогою барбітуратів.

Щоб віддалитися від негараздів дитинства і нав'язаних іншими очікувань, Флора Пісарник змінює ім'я на Алехандра.

Початок творчості

З середньої школи Пісарник захопилася літературою і філософією. Її особливо цікавили твори Арто, Рембо, Бодлера, Маларме, Рільке, сюрреалізм та екзистенціалізм. У той же час починає писати. Основними темами у її творчості стають пошуки власної ідентичності й індивідуальності, втрачене дитинство і смерть.

1954 року Алехандра Пісарник вступила до університету Буенос-Айреса на факультет філософії і філології. Спочатку вивчала філософію, перевелася на журналістику, потім на філологію (1955—1957), розпочала заняття живописом у майстерні художника-сюрреаліста , зрештою полишивши систематичне навчання і присвятивши себе поезії. В університеті почала читати К'єркегора, Джойса, Пруста, Жіда, Клоделя, Леопарді, Бонфуа, Сандрара, Мішо, Домаля, , перекладати вірші Елюара і Бретона, у роботах яких знайшла опору для побудови власної ідентичності. Її творчість цього періоду просякнута темами потягу до смерті, сирітства, відчуженості, внутрішнього голосу і сновидінь. Також в університеті Пісарник знайомиться з Хуаном Хакобо Бахарлією, завідувачем кафедрою сучасної літератури, своїм першим критиком, котрий познайомив з видавцем, який опублікував її першу збірку «La tierra más ajena» (1955).

З 1954 року, відчуваючи симптоми роздвоєння особистості, Алехандра Пісарник стала відвідувати психоаналітика Леона Острова. Ця подія мала важливе значення для її життя і творчості. Острову присвячена друга збірка поезій Пісарник «La última inocencia» (1956).

1958 року виходить збірка під назвою «Las aventuras perdidas», присвячена поету Рубену Велі, з яким поетеса товаришувала. Також вона була близькою з письменниками, що входили до так званої Групи Екіс.

Життя в Парижі

У 1960—1964 роках Пісарник жила в Парижі, де почала працювати у журналі «Les Lettres Nouvelles». Там познайомилася з Хуліо Кортасаром (є думка, що Пісарник стала одним з прообразів Маги в романі «», Кортасар присвятив їй кілька віршів), Октавіо Пасом, Італо Кальвіно, Андре П'єйром де Мандьяргом, Роже Каюа. У цей період писала для декількох французьких і аргентинських журналів. У 1960-ті роки вона публікує статті про Кортасара, бере інтерв'ю у Борхеса, пише про Мішо, Арто, , перекладає вірші Арто, Мішо, Сезера, Бонфуа, Сальваторе Квазімодо, прозу Маргеріт Дюрас, А. П'єйра де Мандьярга. Паралельно вивчає історію релігії і французьку літературу у Сорбонні, завдяки чому захоплюється творчістю Лотреамона.

1962 року у видавництві «Sur» Вікторії Окампо виходить четверта збірка Алехандри Пісарник «Árbol de Diana» (1962), яка відзначається зрілістю поезії. У цей же час поетеса знайомиться з Сільвіною Окампо, з якою буде спілкуватися і листуватися впродовж усього життя.

1964 року Пісарник починає працювати над наступною збіркою «Los trabajos y las noches», яка виходить наступного року. Також вона продовжує співпрацювати з багатьма латиноамериканськими газетами і журналами, де публікує свої поезії та літературознавчі статті про , , Андре Бретона, Андре П'єйра де Мандьярга, Рубена Даріо тощо.

Емоційна криза

Після повернення до Буенос-Айреса Алехандра стає близькою до кола аргентинських сюрреалістів (, , , Р. Хуаррос). За спогадами подруги Алехандри, представники літературних кіл, з якими спілкувалася поетеса, не давали їй вийти з образу enfant terrible, який вона була змушена грати, що підсилювало її тривожність і депресивний стан. 1967 року Пісарник втратила батька, що стало для неї ударом і причиною постійних роздумів про смерть.

1968 року Алехандра Пісарник публікує найвідомішу поетичну збірку «Extracción de la piedra de locura», а 1969 — п'єсу «Los poseídos entre lilas».

Намагаючись вирватися з депресії, 1969 року здійснює подорож до Нью-Йорка і Парижа, але це не приносить розради. 1970 року вона вчиняє першу спробу самогубства. 1971 після курсу психотерапії її стан покращується і вона публікує оповідання «La condesa sangrienta», присвячене Єлизаветі Баторій, і збірку поезій «El infierno musical»..

Після другої спроби суїциду Пісарник поміщена до психіатричної лікарні Буенос-Айреса. 25 вересня 1972 року, пішовши з клініки з дозволу лікарів додому, 36-річна Алехандра Пісарник покінчила з собою, прийнявши 50 пігулок . 26 вересня відбулося прощання з поеткою у будинку Спілки письменників Аргентини. Алехандру Пісарник поховали на єврейському цвинтарі Ла-Таблада в окрузі Ла-Матанса (передмістя Буенос-Айреса).

Особисте життя Алехандра Пісарник була бісексуалкою або лесбійкою, але у більшості своїх робіт згадки про стосунки з жінками вона самоцензурувала. Деякі з її творів, які мають фокус на лесбійських стосунках, а також частина щоденників, яка торкається стосунків з жінками і сексуальності, не були опублікована досі через позицію спадкоємців та виконавців заповітуhttps://www.academia.edu/4680739/Caminos_del_armario_el_ocultamiento_del_estigma_sexual_en_la_obra_de_Alejandra_Pizarnikhttps://www.researchgate.net/publication/318665099_Manipulacion_censura_e_imagen_de_autor_en_la_nueva_edicion_de_los_Diarios_de_Alejandra_Pizarnik.

Визнання

Складна ідентичність, нетипова зовнішність, проблеми зі здоров'ям та психічні розлади не завадили Алехандрі Пісарник стати однією з найбільш визнаних письменниць Аргентини та однією з небагатьох відомих у світі латиноамериканських поеток.

1965 року Пісарник отримала літературну премію Буенос-Айреса за поезію (), 1969 — грант Ґуґґенгайма, 1971 — стипендію Програми Фулбрайта. Вірші і проза Пісарнік перекладені англійською, німецькою, французькою, італійською, португальською, шведською, чеською, словенською та іншими мовами.

Іменем Алехандри Пісарник названо площу в Авельянеді, також у цьому місті на вул. Гуемеса знаходиться пам'ятник їй. На будинку у буенос-айресському районі Реколета, де поетеса провела останні роки, встановлено меморіальну дошку.

Твори

Проживши недовге життя, Алехандра Пісарник залишила після себе значний творчий доробок у вигляді низки поетичних збірок, щоденника на тисячу сторінок, сюрреалістичних оповідань, п'єси і новел, листування з багатьма відомими творчими людьми, публіцистики.

La tierra más ajena (1955) Un signo en tu sombra (1955) La última inocencia (1956) Las aventuras perdidas (1958) Árbol de Diana (1962) Los trabajos y las noches (1965) Extracción de la piedra de locura (1968) Nombres y figuras (1969) Poseídos entre lilas (1969) El infierno musical (1971) La condesa sangrienta (1971) Los pequeños cantos (1971)

Після смерті письменниці опубліковано збірки її творів:

El deseo de la palabra (1975) Entrevistas (1978) Zona prohibida (1982) Poemas (1982) Textos de Sombra y últimos poemas (1982) Prosa poética (1987) Correspondencia Pizarnik (1998) Obras completas (2000) Poesía completa (2000) Prosa completa (2002) Diarios (2003)

Переклади українською Не зважаючи на її українське коріння, вірші Алехандри Пісарник не видавалися українською. У серпні-грудні 2017 року Посольство Аргентини в Україні проводило конкурс аматорських перекладів поезій Пісарник. Нагородження переможців відбулося 19 лютого 2018 року.

Бібліографія

Життю і творчості Алехандри Пісарник присвячено такі монографії:

Piña, Cristina, Alejandra Pizarnik. Una biografía, Buenos Aires, Corregidor, 2005. Depetris, Carolina, Aporética de la muerte: estudio crítico sobre Alejandra Pizarnik, Murcia, Universidad Autónoma de Madrid, 2004. Aira, César. Alejandra Pizarnik. Barcelona: Ediciones Omega, 2001. Alejandra Pizarnik. Rosario, Argentina: Beatriz Viterbo Editora, 1998. Aristeguieta, Jean. Alejandra Pizarnik, genio poético (elegía). Caracas: Sucre, colección Árbol de Fuego, n.º 55, 1972. Bajarlía, Juan Jacobo. Alejandra Pizarnik. Anatomía de un recuerdo. Buenos Aires: Editorial Almagesto, 1998. Bordelois, Ivonne. Correspondencia Pizarnik. Buenos Aires: Seix Barral, 1998. Goldberg, Florinda F. Alejandra Pizarnik: «Este espacio que somos» Gaithersburg: Hispamérica, 1994. Graziano, Frank (ed. e intr.). Alejandra Pizarnik. A Profile. Durango, Colorado: Logbridge Rhodes, 1987. Alejandra Pizarnik. Semblanza. México D. F.: Fondo de Cultura Económica, 1992. Koremblit, Bernardo Ezequiel. Todas las que ella era. Buenos Aires: Ediciones Corregidor, 1991. Piña, Cristina. Alejandra Pizarnik. Buenos Aires: Planeta, 1991. La palabra como destino. Un acercamiento a la poesía de Alejandra Pizarnik. Buenos Aires: Botella al Mar, 1981. Poesía y experiencia del límite. Leer a Alejandra Pizarnik. Buenos Aires: Botella al Mar, 1999. Sucre, Guillermo. La máscara, la transparencia. Caracas: Monte Ávila, 1975.

Примітки

Посилання Алехандра Пісарнік: біографія Конкурс перекладів поезії Алехандри Пісарнік Щоденники і листи Алехандри Пісарник Вірш «Попіл» українською Алехандра Пісарник на сайті Інституту Сервантеса