Зовнішня політика Білорусі () — зовнішня політика і міжнародні відносини Республіки Білорусь, які належать до кола повноважень Президента Білорусі та білоруського міністерства закордонних справ.
Зовнішня політика Білорусі традиційно ґрунтується на геополітичному маневруванні між російським та західним векторами розвитку. Географічне положення Білорусі між Україною та країнами Балтії створює передумови геополітичної напруженості через особливу цінність цього регіону для зміцнення обороноздатності Росії.
Присутність у міжнародних організаціях Згідно з таємними перемовинами між СРСР і США, попередниця нинішньої Білорусі — Білоруська РСР — в 1945 році увійшла, нарівні з СРСР і Українською РСР, в число засновників і перших членів ООН. Після розпаду СРСР Білорусь є членом таких міждержавних утворень: Співдружність незалежних держав, Союзна держава Росії та Білорусі, Організація договору про колективну безпеку, Євразійське економічне співтовариство, Єдиний економічний простір, Організація з безпеки і співробітництва в Європі, Програма НАТО «Партнерство заради миру», Рада північноатлантичного співробітництва, Міжнародний валютний фонд, Всесвітній банк Рух неприєднання.
Під час офіційного візиту в Китай в грудні 2005 президент Білорусі Олександр Лукашенко заявив, що Республіку Білорусь найближчим часом може бути прийнято в Шанхайську організацію співпраці. Про підтримку такого кроку, за словами президента, заявили всі країни ШОС.
Білорусь і європейські організації У грудні 1991 незалежна Білорусь була визнана Європейськими співтовариствами, і на перших етапах відзначався сталий розвиток відносин між Білоруссю та ЄС. У 1995 було підписано Угоду про партнерство та співробітництво (Partnership and Cooperation Agreement) у політичній, економічній та торговельній царинах. Білорусь одержувала значну допомогу в рамках програми TACIS та іншими каналами. Одначе розвитку відносин між Білоруссю і ЄС завадили деякі заходи керівництва Білорусі, сприйняті на Заході як утиск демократії. Євросоюз відмовився визнати зміни в Конституції Білорусі 1994 року, внесені в 1996 році. 1997 року Рада Міністрів ЄС відмовилася подовжити договір про партнерство і співробітництво та підтримати вступ Білорусі в Раду Європи; було припинено двосторонні відносини на міністерському рівні і заморожено програми технічної допомоги ЄС.
Білорусь втратила статус спеціально запрошеного члена в Асамблеї Ради Європи. Це рішення було викликано тим, що Парламентська асамблея Ради Європи визнала проведені в Білорусі в 1997 році вибори недемократичними, а тиск на опозицію — незаконним.
1998 року мав місце інцидент у Дроздах, коли дипломатичні представництва були виселені зі своїх резиденцій, що також відіграло свою роль у погіршенні взаємин з Європою.
У травні 2005 у Польщі відбувся саміт Ради Європи, де активно обговорювалося «білоруське питання», проте білоруська делегація — єдина з усіх держав Європи — не була запрошена.
У березні 2005 Євросоюз оголосив про намір безпосередньо фінансувати «формування громадянського суспільства» у Білорусі. 10 березня Європарламент закликав «засудити існуючий білоруський режим як диктатуру». У резолюції Європарламенту пропонується виявити і заморозити особисті активи президента Олександра Лукашенка і найвищих державних службовців, а також розширити список представників білоруської влади, яким заборонено в'їзд в європейські країни. Рішення Європарламенту передбачає створення теле- і радіостанцій для мовлення на Білорусь, в тому ж році починає мовлення Європейське радіо для Білорусі.
Ця резолюція аналогічна документам, ухваленим владою США 2004 року, однак може заподіяти Білорусі серйознішої шкоди, оскільки серед європейських країн є її найбільші торговельні партнери.
26 січня 2006 року на сесії Парламентської асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) було ухвалено резолюцію, яка засуджує становище у Білорусі напередодні президентських виборів. Незважаючи на активну підтримку російської делегації, Білорусь знову не отримала статус спеціально запрошеного до Ради Європи (якого вона була позбавлена в 1997), оскільки не виконані чотири умови РЄ: розширення повноважень парламенту, запровадження інституту уповноваженого з прав людини, перегляд Виборчого кодексу і закону про пресу.
ПАРЄ закликала ввести проти Білорусі режим міжнародної ізоляції, що полягає у відмові надавати візи високопоставленим білоруським державним службовцям і водночас намірі полегшити видачу віз простим громадянам. Запропоновано також заморозити всі банківські рахунки та інші фінансові активи президента Олександра Лукашенка і членів його оточення.
Із 26 лютого 2006 року на території Білорусі напередодні президентських виборів почали роботу незалежні європейські теле- і радіостанції, що фінансуються з бюджету ЄС і, відповідно, не контрольовані органами місцевої влади. Крім того, незалежний російський телеканал RTVi отримав європейський грант на підготовку для білоруського аудиторії щоденної 30-хвилинної політичної передачі. Всі програми виходять російською і білоруською мовами.
Євросоюз виділив на незалежне мовлення в Білорусі близько 2 млн доларів. Програми, що фінансуються Євросоюзом, продовжують виходити в ефір і після президентських виборів 19 березня.
Білорусь і ГУУАМ 22 квітня 2005 учасники саміту ГУУАМ також заявили про намір розвивати демократію у Білорусі.
Президент Грузії Михайло Саакашвілі поскаржився, що в Білорусі «немає демократії і свободи», та підкреслив, що білоруський народ «має право на вільний вибір» і європейський розвиток.
З твердою заявою виступив президент Литви Валдас Адамкус: «Президент Лукашенко все швидше і швидше рухається до автократії, самоізольованості як держави, так і білоруського народу».
Білорусь і Польща Відносини між Білоруссю і Польщею в 2005 році, після «помаранчевої революції» в Україні, враховуючи ту роль, яку відіграв тоді президент Польщі Олександр Кваснєвський, погіршилися.
У травні 2005 Білорусь звинуватила одного з польських дипломатів в «активних діях, спрямованих на дестабілізацію білоруського суспільства». У відповідь Польща підготувала список білоруських посадовців, яким буде заборонено в'їзд на територію Польщі.
Причиною конфлікту стало громадське об'єднання «Спілка поляків Білорусі» (СПБ), яке об'єднує близько 20 тисяч осіб. У березні 2005 на зборах СПБ було зміщено її колишнього керівника, лояльного до керівництва Білорусі, після чого Спілка поляків Білорусі зазнала масованого тиску з боку влади, яка звинуватила керівництво Польщі, що фінансувало проведення з'їзду СПБ, і посольство цієї країни у «підривній діяльності» проти Білорусі. Міністерство юстиції Білорусі відмовилося затвердити результати з'їзду СПБ, яка обрала своєю головою Анжеліку Борис. Польський сейм висловив своє невдоволення діями білоруської влади, що було сприйнято у Білорусі як спроба втручання у внутрішні справи. Подальший розвиток подій призвів до дипломатичного конфлікту.
22 липня МЗС Білорусі заявило, що «дії, які вчиняються … польською стороною, свідчать про свідоме проведення Польщею лінії, спрямованої на згортання білорусько-польських відносин … така лінія польської сторони свідчить або про викривлене розуміння нею своєї ролі нового члена ЄС, або про несамостійність її зовнішньої політики».
У той же день стало відомо про закриття білоруського представництва польського наукового фонду «Діалог».
У серпні 2005 року новим головою білоруської Спілки поляків на вимогу білоруського уряду було обрано пенсіонера Юзефа Лучника. Багато активістів спілки зазнавали адміністративних арештів за звинуваченням в участі у несанкціонованих акціях протесту. Конфліктна ситуація зі «Спілкою поляків Білорусі» стала однією з причин білорусько-польського дипломатичного конфлікту. За кілька місяців сторони вислали по три дипломати, а Польща навіть відкликала свого посла в Білорусі для консультацій.
11 грудня 2005 радникові польського прем'єр-міністра Міхалу Дворчику, який займається питаннями зв'язків зі співвітчизниками за кордоном, було відмовлено у в'їзді у Білорусь. Білоруські прикордонники повідомили Дворчику, що він є особою, небажаною у Білорусі.
Черговий шпигунський скандал з польськими дипломатами розгорівся напередодні реєстрації кандидатів у президенти Білорусі і початку агітаційної кампанії.
7 лютого 2006 року в щоденній програмі Білоруського державного телебачення «Коментар дня» якийсь співробітник управління контррозвідки КДБ звинуватив посольство Польщі в Білорусі в тому, що там довгий час діє резидентура польських спецслужб, яка, використовуючи дипломатичний імунітет, здійснює легальну розвідку, проводить збір інформації про становище в організаціях етнічних поляків, готує джерела впливу і проводить інші дії, спрямовані на втручання у внутрішні справи Республіки Білорусь.
Тут же начальник центру інформації і громадських зв'язків КДБ Республіки Білорусь Валерій Надтачаєв пов'язав активізацію «представників іноземних спецслужб, працівників диппредставництв і співробітників різних іноземних неурядових організацій та фондів» з майбутніми президентськими виборами.
За офіційними даними, в Білорусі проживає близько 450 тис. етнічних поляків — це друга за чисельністю національна меншина Білорусі після росіян. Союз поляків Білорусі здійснює культурні та освітні програми, які фінансуються Польщею. У його віданні, зокрема, перебувають дві польські школи.
Польща входить до складу робочої групи для координації дій щодо Білорусі, створення якої було погоджено прем'єр-міністрами Польщі, Литви, Латвії і України (докладніше див. #Білорусь і Литва)
Білорусь і Росія
Росія залишається найбільшим і найважливішим партнером Білорусі як у політичній, так і в економічній сферах. Після затяжних суперечок і невдач у березні 2001 р. було об'єднано митні системи обох країн, але незабаром митниці було відновлено. Що стосується торгівлі, то майже половина білоруського експорту йде в Росію. Через структуру білоруської промисловості Білорусь сильно залежить від Росії як відносно експортних ринків, так і щодо постачання сировини і комплектуючих. Після вступних переговорів з Російським центральним банком про валютний союз було домовлено про запровадження у Білорусі в 2004 році російського рубля, але це переносилося спочатку на 2005, а потім на 2006 рік, і тепер, як здається, відкладено на невизначений строк.
Білорусь і Україна
За заявами українських і білоруських політиків, Україну і Білорусь об'єднує дуже багато — історія, культура, родинні зв'язки. Білоруси і українці століттями жили разом у мирі та злагоді.
Президент Білорусі Олександр Лукашенко під час президентських виборів в Україні 2004 року довгий час ніяк не виказував свого ставлення до основних кандидатів на пост президента. Однак він одним із перших серед президентів пострадянського простору, відразу ж після оголошення результатів голосування, привітав Віктора Януковича з перемогою, а після «помаранчевої революції», яка затвердила перемогу Віктора Ющенка, висловився з позиції підкреслено доброзичливого нейтралітету, прокоментувавши результати кампанії таким робом: «Я не став би драматизувати події. Україна обрала проукраїнського президента … Україна буде йти у правильному напрямку і збереже свої традиційні ринки — Білорусь і Росію». За словами Лукашенка, Віктор Ющенко залишив у нього враження «розсудливої і тямущої» людини з його колишньої роботи в Національному банку і уряді України.
У той самий час події в Україні викликали найжвавішу зацікавленість у білоруської опозиції, багато представників якої побували в Києві та взяли участь у «помаранчевій революції».