Віра Мовчальниця (? —6 (18) травня 1861 1861) — православна подвижниця, затворниця Сиркова Дівочого монастиря в Новгородській області, дотримувалась 23 роки обітниці мовчання.

Своєю популярністю Віра Мовчальниця зобов'язана легенді, в якій вона ототожнюється з імператрицею Єлизаветою Олексіївною, дружиною Олександра I, яка нібито після того, як імператор, інсценував свою смерть, став сибірським старцем Федором Кузьмичем, наслідувала його приклад.

Біографія

Поява

Невідома, що називала себе Вірою Олександрівною, з'явилася в Тихвіні в 1834 році і зупинилася в будинку поміщиці Віри Михайлівни Харламової. Про своє минуле вона ніколи не розповідала, не називала свого прізвища, однак  викликала повагу своєю побожністю і скрупульозним дотриманням релігійних заповідей. Її часто бачили в Тихвінському Богородичному монастирі, вона молилась перед Тихвінською іконою Божої Матері. Також вона здійснювала паломництва в інші місцеві монастирі. Тихвінці ставилися до Віри Олександрівни з великою повагою, її часто відвідували для духовних бесід і відправляли до неї дітей для навчання молитов та закону Божого. Таким чином, якщо вірити джерелам, вона прожила близько трьох років. Потім, дізнавшись про те, що дружина дячка Вінницького цвинтаря Олонецкой губернії тяжко хвора, вона покинула Тихвін і добровільно поїхала доглядати за нею.

Вона повернулася до Тихвіну через рік, але незабаром покинула місто вже остаточно, як вважається, переймаючись надмірною увагою до себе. Вона була викликана розповіддю одного тихвінського поміщика, що той у Петрів піст бачив, як Віра Олександрівна змінилася, прийнявши причастя, й стала схожа на янгола (ця історія в 1852 році стала відома і в Сирковому монастирі, де тоді жила Віра, коли до неї приїхала поміщиці Харламова). Віра переселилася у валдайське село Березовський Рядок, де їй сподобалося богослужіння і благочестя прихожан місцевої церкви, вона погодилася на прохання селянина Прокопа Трофімова погостювати тут деякий час. Жила вона  в окремій хатині, де приймала тільки дітей, малюючи для них зображення Христа і Божої Матері, навчаючи читання молитов і грамоти. Таке життя Віри тривала близько 9 місяців і викликало підозру в поліції. У 1838 році Віра Олександрівна була заарештована за відсутність паспорта. Етапом її відправили в Валдайську в'язницю, де згідно з легендою на питання про її прізвище і походження  відповідала слідчому: «Якщо судити по небесному, то я — прах землі, а якщо по земній, то я — вище тебе». Слідчий продовжував наполягати й домігся лише того, що Віра Олександрівна остаточно перестала відповідати на запитання. Після цього протягом 23 років і до самої смерті вона вже не розкрила рота, лише іноді відповідаючи на запитання допомогою записок або вкрай рідкими обривками фраз.

Поліція визнала дивну арештантку божевільною і після півтори року ув'язнення в Новгородській в'язниці її відправили в Коломовський будинок  божевільних, де вона провела ще півтора року. Під час перебування в будинку божевільних Віра написала твір «Плач Богоматері під час хресних страждань Сина Її Господа Ісуса». Збереглися записи Віри Олександрівни, що стосуються цього періоду її життя. Про своє перебування у лікарні вона писала:

Життя в Сирковому монастирі 

У Коломовському будинку божевільних Віру розшукала місцева благодійниця — графиня Ганна Олексіївна Орлова-Чесменська (дочка Олексія Орлова) і запропонувала «мовчальниці» оселитися у Сирковому монастирі. Повідомляють, що відомості про Віру вона отримала з Санкт-Петербургу. Вона дала згодуі за Вірою приїхала ігуменя монастиря і відвезла її в обитель. Про переселення Віри в монастир був виданий указ Новгородської духовної консисторії від 10 квітня 1841 року в якому зазначено що в монастирі Віру  утримує за свої кошти графинія Анна Орлова. За словами церковного історика графа М. В. Толстого Віру в монастирі прийняли вороже. Ігуменя їздила до Петербурзького митрополита Серафима з проханням вислати мовчальницю з монастиря. На це прохання митрополит відповів:  Віра оселилася в окремій келії-хатинці, всередині якої була єдина вибілена кімната й маленькі сіни. З меблів у келії була шафа з книгами, аналой для читання Священного Писання, мідний самовар, два дерев'яні стільці, ліжко і годинник із зозулею (на них Віра заклеїла зображення сцени життя  пастушки цитатами з Писання про смерть і майбутнє життя). Прихильники легенди вказують, що її келія була точною копією" келії Федора Кузьмича у Сибіру (пустельник, яким за легендою дому Романових став імператор Олександр I)  — що представляється досить проблематичним через велику відстань та складності зв'язку з сибірськими містами і особливо з віддаленими селищами. Келійною іконою Віри був образ Христа в кайданах, колишній при ній ще з часів перебування у будинку для божевільних, перед ним вона підтримувала негасиму лампаду. Спала Віра на ліжку, покритої тонкою повстю, підкладаючи з боків поліна дров, що утворювали для неї подобу труни, нагадуючи про короткочасність життя.

Першою келейницею Віри стала черниця Мариамна, яка страждала від падучої хвороби. Як і багато хто з сестер, вона обмовляла Віру й одного разу, за словами Н. Грузинського, священика Сиркова монастиря, підвернула ногу після зневажливого висловлювання про мовчальницю, що було розцінено як Боже покарання. Нову келейницю призначила з своїх дворових графиня Ганна Орлова. Черниця Амфілохія (померла в 1901 році) була глуха, і прихильники існування якоїсь таємниці, пов'язаної з сирковською мовчальницею, стверджують, що графиня спеціально вибрала глуху прислужницю, щоб та не могла почути, якщо Віра в маренні або по забудькуватості скаже щось про себе.

У монастирі Віра Олександрівна до самої смерті вела відокремлений і досить аскетичний спосіб життя, обмежуючи своє перебування в монастирі келією і церквою (виняток становив її традиційний вихід на свято Великодня, коли вона піднімалася для молитви на монастирську стіну). Духівником Віри був священик Іван Лебедєв, якому вона сповідалася шляхом записок, які той після здійснення таїнства спалював у полум'ї свічки. Більшу частину отриманої  їжі (відлюдниця не користувалася загальною монастирською трапезною) віддавала жебракам або віддавала птахам. В одязі Віра була невибаглива: в келії носила білу коленкорову сукню і очіпок, для виходу в храм одягала люстриновий салоп (взимку одягала стару ватну шинель), шапочку і хустку.

За час перебування у Сирковому монастирі Віра отримала репутацію прозорливої, особливо це проявилося в її пророкування смерті або одужання хворим дітям (про це вона повідомляла знаками або жестами). Багато відвідувачів зверталися до неї з проханням помолитися про них або їх близьких, що Віра негайно робила, просячи у відповідь молитися за неї. Якщо хотіли щось отримати від неї, на пам'ять вона дарувала склеєні нею з простого паперу маленькі коробочки, які вона прикрашала хрестами, висловами із Священного Писання і наповнювала хлібними сухариками. Також Віра в'язала з гарусу (вовняна пряжа) чотки.

Зберігся переказ, що у 1848 році мовчальницю відвідав імператор Микола I, кілька годин проговорив з нею за закритими дверима, причому на його слова черниця відповідала письмово, і її відповіді зайняли кілька аркушів паперу. Йдучи, обережний або галантний імператор чемно поцілував руку черниці і спалив її записи в полум'ї лампади. У числі інших відвідувачів Віри були митрополит Новгородський, Санкт-Петербурзький, Естляндський і Фінляндський Григорій (Постніков), граф і письменник Михайло Толстой.

Смерть У Страсну суботу (22 квітня) вона сповідалася (подала священику письмовий текст сповіді), а коли він після прочитання повернув їй його, то Віра встала на коліна і перевернула лист — там було написано «Батюшка, помоліться Господу про поминання душі моєї. Кінець мій близький і дні ізочтени суть». На Світлому тижня 27 квітня вона як зазвичай піднялася на монастирську вежу, дивилася на Новгород і молилася, пізніше пішла до північних воріт монастиря і від них дивилася на Хутинський монастир. Підібравши кілька прутиків, Віра пішла до південної сторони соборного храму Володимирської ікони Божої Матері, поклала прутики на землю і, зробивши три земні поклони, вказала на них рукою, визначивши цим місце свого поховання. Як зазначають прихильники легенди, це місце розташовувалося поруч з могилою ігумені Олександри Шубіної, яка у травні 1793 року була хрещеною матір'ю імператриці при її переході в православ'я.

Після повернення в келію затворниці відчула сильний жар, свідки її останніх днів життя повідомляють, що у неї було запалення легенів. 30 квітня вона була вже дуже слабка, плутаючи літери вона пише записку ігумені з проханням соборувати її, просячи, щоб при цьому таїнстві були присутні тільки священик і настоятелька, й додає «прошу і благаю вас не убирати мене» тобто не робити омивання її тіла після смерті. 5 травня її висповідали й причастили, келейниця, відвівши священика в іншу кімнату, просила прийти на наступний день і знову причастити вмираючу. В цей час до кімнати увійшла Віра, перехрестилася на ікону Спасителя і вказала рукою на землю. Цим жестом вона пророкувала хворим смерть. Назад в кімнату вона повернулася лише з допомогою келейниці. Всю ніч тривала агонія, Віра молилася, о 4 годині над нею була прочитана . Близько 6 години ранку 6 травня 1861 року Віра Мовчальниця померла, так і не відкривши свого справжнього імені та походження.

Передсмертне прохання Віри не виконали і омили її тіло. На ньому виявили полотняний корсет з зашитими на рівні серця записками: перша — молитва Христа Спасителя про помилування її душі і друга, яку не змогли прочитати, вона майже розсипалась у руках. На третій день після смерті маслом був виконаний портрет Віри на смертному одрі, знімки з якого були розіслані численним особам. Здійснили поховання на п'ятий день після її смерті у могилу, викопаною на місці, яке Віра перед своєю кончиною позначила прутиками.

Пам'ятник, поставлений на кошти петербурзького купця на могилі Віри, нагадував гранітну труну на бронзових левових лапах, що стояв на гранітному п'єдесталі. Із західної сторони могили була встановлена ікона святої мучениці Віри, з південної вибито наступний напис:

До теперішнього часу могила не збереглася, цвинтар було зруйновано, і через нього прокладена дорога. Пам'ятна плита Віри Олександрівни та кенотаф відновлені біля стін Володимирського собору монастиря.

Збереглися зашифровані записи Віри Олександрівни, які досі не були опубліковані і досліджені. Також після її смерті залишилися зроблені її рукою виписки з Євангелія, монограми «ЕА» і «П» чорнилом і циноброю, а також переписані чорнилом і олівцем житія святих і позолочений хрестик з пасмом білявого волосся (розп'яття разом з копією портрета Віри були виявлені в 1892 році в речіах покійної ігумені Валдайського Короцького монастиря).

Народження легенди

Чутки про те, що імператриця Єлизавета Олексіївна насправді не померла, але слідом за своїм чоловіком «зреклася світу», стали ходити незабаром після її смерті. Склалася така легенда: імператриця, проїжджаючи через Бельов, дала знати якїйсь поміщиці (чиє ім'я ніколи не називалося), що бажає зупинитися в її будинку. Після приїзду імператриця, прикривши рукою очі, поскаржилася, що у залі «занадто багато світла» і категорично наказала його «зменшити», після чого слуги кинулися виконувати наказ, залишили горіти тільки дві свічки. Після цього Єлизавета Олексіївна, посилаючись на втому, побажала залишитися одна.