«Кармілла» () — готична повість Джозефа Шерідана Ле Фаню. Вперше опублікована в 1872, вона розповідає історію про те, як молода жінка стала об'єктом бажання жінки-вампіра на ім'я Кармілла. «Кармілла» вийшла на 25 років раніше, ніж «Дракула» Брема Стокера і була багато разів адаптована для кінематографа.
Видання «Кармілла» була вперше опублікована в журналі The Dark Blue в 1872 році, а потім у збірці оповідань автора In a Glass Darkly цього ж року. Твір ілюстрували двоє художників: Девід Фрістон і Майкл Фіцджеральд. У пізніші видання ці ілюстрації не включалися. Обидва художники припустилися деяких неточностей у відображенні персонажів, звідки виникли труднощі у зіставленні зображень із сюжетом книги.
Опис сюжету Ле Фаню представив історію як одну зі справ у практиці доктора Гесселіуса, п'ять справ якого були описані в збірці оповідань Ле Фаню In a Glass Darkly (1872). Історія розповідається від імені Лори, однієї з двох головних дійових осіб оповіді.
Лора починає історію з часів свого дитинства, з «мальовничого й усамітненого» замку серед нескінченних лісів у Штирії, де вона живе з батьком, багатим англійським вдівцем, який пішов у запас після служби в Австрії. У віці шести років її спіткало видіння прекрасної незнайомки в її кімнаті. Вона стверджувала, що була вкушена, але ніяких ран на її тілі виявлено не було.
Минуло дванадцять років. Батько Лори отримує листа від свого друга генерала Шпільсдорфа. Генерал хотів приїхати в гості і привезти з собою племінницю, але та раптово загинула за загадкових обставин. Лора пригнічена втратою тієї, яка могла б стати їй другом, їй не вистачає спілкування. Раптова поламка екіпажу неподалік від будинку, де живе Лора, викликає появу в будинку молодої дівчини, ровесниці Лори. Її звуть Кармілла. Обидві дівчини пізнають одна в одній ту, з якою зустрічалися в дитячому сні.
Кармілла поранена внаслідок аварії екіпажу. Її мати повідомляє батька Лори, що її подорож дуже термінова і затримки бути не може. Вона просить залишити дочку в замку на три місяці, після чого вона забере її.
Кармілла і Лора стають близькими друзями, але настрій Кармілли схильний до раптових змін. Кармілла відмовляється розповідати будь-що про себе або про своє минуле, незважаючи на розпитування Лори. Її скритність — не єдина її дивна особливість. Більшу частину дня Кармілла спить, а вночі, здається, ходить уві сні. Коли в замок прибуває партія старих сімейних портретів, Лора виявляє, що одна з її предків, «Міркалла, графиня Карнштейнська», чий портрет датований 1698 роком, дуже схожа на Карміллу, включно з родимою плямою на шиї.
Під час перебування Кармілли в замку, Лору відвідують кошмари, в яких диявольське чудовисько, схоже на кішку, входить вночі до її кімнати і кусає її в груди. Потім чудовисько набуває вигляду жінки і зникає, пройшовши крізь двері. Стан здоров'я Лори погіршується, і її батько викликає лікаря для огляду. Лікар приватно розмовляє з батьком і просить, щоб Лору ніколи не залишали одну.
Потім батько з Лорою влаштовують поїздку в зруйноване поселення Карнштейн. По дорозі туди вони несподівано зустрічають генерала Шпільсдорфа, який розповідає їм свою страшну історію.
Шпільсдорф і його племінниця зустріли молоду жінку на ім'я Мілларка і її загадкову матір на костюмованому балу. Мати запевняла, що вона є старим другом генерала і просила, щоб Мілларці було дозволено залишитися з його племінницею на три тижні, поки вона буде зайнята секретною справою великої ваги. Племінниця генерала захворіла загадковою ндугою, і симптоми хвороби збігаються з симптомам Лори. Після консультації з церковним доктором генерал розуміє, що його племінницю відвідував вампір. Взявши шаблю, він сховався в шафі і чекав до тих пір, поки не побачив зловісну істоту, схожу на кішку, яка підкралась до спальні його племінниці і вкусила її в шию. Побачивши це, генерал вискочив з укриття і напав на чудовисько, яке набуло вигляду Мілларки. Вона втекла, пройшовши крізь зачинені двері, неушкоджена. Племінниця генерала померла майже відразу після цього.
Після прибуття в Карнштейн генерал запитав місцевого лісничого, де вони можуть знайти могилу Міркалли Карнштейн. Лісничий відповів, що могила була перенесена звідси багато років тому людиною, яка позбавила їхній край від вампірів.
У той час, як генерал і Лора залишилися наодинці серед зруйнованої каплиці, з'являється Кармілла. Впавши в лють при її вигляді, генерал кидається на Карміллу з сокирою. Та кидається навтьоки. Генерал пояснює Лорі, що Кармілла — це та сама Мілларка, обидва імені яких є анаграмою імені вампіра графині Міркалли Карнштейн.
До подій приєднується барон Ворденбург, нащадок героя, який звільнив край від вампірів багато років тому. Ворденбург — великий фахівець з вампірів, і він виявив, що у його предка був роман з графинею Карнштейн перед тим, як вона померла і стала однією з безсмертних. У паперах свого предка він виявляє вказівку на місце, де захована могила Кармілли. Спеціальна Імперська комісія проводить ексгумацію могили і знищує тіло вампіра, діючи за дорученням керівної Габсбурзької монархії, в межах чиїх володінь розташована Штирія.
Джерела Як і у випадку з «Дракулою» Брема Стокера критики шукали джерела, використані під час написання тексту «Кармілли». Меттью Гібсон вказав такі: Августина Кальмета, перекладені англійською в 1850 році як «Книга про вампірів» (, 1865) Свою працю про Єлизавету Баторі «Кристабель» Семюеля Кольріджа «Замок Гейнфелд; або Зима в Нижній Штирії» (, 1836) . Праця Голла служить джерелом більшої частини опису Штирії і, особливо, обох персонажів, Кармілли і Лори, прообразом яких є фігура Джейн Кранстоун, графині Пургшталь.
Вплив Кармілла, головний персонаж, стала прообразом для незліченної кількості просто жінок-вампірок і особливо для стійких кіноштампів вампірок-лесбійок. Хоча Ле Фаню зображує сексуальне бажання вампірок з обережністю, відповідною часу створення книги, очевидно, що лесбійська пристрасть є головною рушійною силою розвитку відносин між Карміллою і оповідачкою історії:
Іноді, після довгої апатії, моя загадкова прекрасна подруга брала мою руку і тримала її, ніжно стискаючи; спалахнувши, вона пильно дивилася на мене важким палаючим поглядом, і неспокійне дихання піднімало і опускало її сукню. Це було схоже на любовний екстаз; він приводив мене в замішання, огидний, але владний наді мною. Жадібні очі притягували мене, жаркі губи покривали поцілунками мої щоки; вона шепотіла, ледь не схлипуючи: «Ти моя, ти повинна бути моєю, ми разом навічно». («Кармілла», 4-й розділ).
Кармілла вибирає в якості жертв тільки жінок, хоча емоційну пристрасть викликають тільки деякі з них. Кармілла веде нічний спосіб життя, але не обмежена лише темним часом доби. Вона володіє містичною красою, здатна змінювати свою форму і проходити крізь стіни. Її тваринне втілення — жахливий чорний кіт (в «Дракулі» — велика собака). Спати вона змушена в труні.
Деякі критики, серед яких Вільям Відер, висловлювали припущення, що «Кармілла» мала дуже великий вплив на «Поворот гвинта» () Генрі Джеймса.
«Дракула» Брема Стокера Хоча «Кармілла» менш відома і є коротшою готичною історією про вампірів, ніж загальновизнане головне творіння цього жанру — «Дракула», останній зазнав вельми сильного впливу короткого оповідання Ле Фаню.
У найранішому рукописі «Дракули», датованому 8 березня 1890 року, було сказано, що замок Дракули розташовується в Штирії, хоча шість днів по тому місце було змінено на Трансильванію. Опубліковане після смерті Стокера оповідання «Гість Дракули», відоме як видалена перша глава «Дракули», відображає очевидне запозичення з «Кармілли»: обидві історії розказані від першої особи. Стокер також сприяв атмосфері таємничості поширеній далі, ніж у Ле Фаню, дозволивши персонажам вирішувати загадку вампіра разом з читачем.
Описи Кармілли і Люсі в «Дракулі» схожі і стали прототипами для подальших появ у сюжетах на тему вампірів одиноких жертв і спокусниць — жінок високих, струнких, апатичних, з великими очима, чуттєвими губами і м'яким голосом. Обидві жінки також ходять уві сні.
Персонаж Стокера Абрахам Ван Гелсінг — пряма паралель з героєм Ле Фаню, експертом з вампірів бароном Ворденбургом: обидва персонажі досліджували вампірів і билися проти них, символічно представляючи пізнання невідомого і непохитність розуму перед нападом хаосу і смерті.
Вплив на культуру
Фільми Данський режисер Карл Дреєр вільно адаптував «Карміллу» для свого фільму 1932 року «Вампір». У титрах фільму сказано, що картина заснована на In A Glass Darkly Ле Фаню. Ця збірка містить п'ять оповідань, одним з яких є «Кармілла». Головний персонаж фільму, Аллан Ґрей, змальований з доктора Гесселіуса. Французький режисер Роже Вадим в 1960 році зняв за «Кармілою» фільм «Померти від насолоди» (в США фільм йшов під назвою «Кров і троянди»). Досить точною адаптацією новели став фільм «Прокляття Карнштейнів» / Crypt of the Vampire (1964) італійського виробництва за участю Крістофера Лі. Британська студія Hammer Film Productions створила досить правдиву адаптацію «Кармілли» — фільм «Коханки-вампірки» (1970) за участю Інґрід Піт в головній ролі і Меделін Сміт в ролі її жертви. Еротична тема лесбійських відносин була чітко представлена в цьому фільмі, який був першим в «Карнштейнській трилогії», і за яким послідували: «Пристрасть до вампіра» (1971): Граф Карнштайн ціною життя діви повертає Карміллі (Ютта Стенсгаард) плоть, і вона, взявши ім'я Міркалла, вступає до приватного жіночого пансіону. «Близнюки зла» (1971): Міркалла (Катя Вайс) грає дуже маленьку роль в цій історії, головна дія якої розгортається навколо титульних персонажів. Четвертий фільм серії так і не був знятий. Іноді в цю серію включають фільм Captain Kronos — Vampire Hunter (1974), де представлена жінка-вампір з родини Карнштайн. Новела послужила основою для дуже вільної інтерпретації історії у фільмі Let's Scare Jessica to Death (1971). Новелу вільно адаптував Вісенте Аранда у фільмі «Кривава наречена» / The Blood Spattered Bride (1972). Тема лесбійок-вампірок отримала продовження у фільмі «Вампірки» / Vampyres (1974) режисера Гозе Рамона Ларраза. Історія використана як частина сюжету мексиканського фільму жахів «Алукарда, дочка темряви» (1978). У 1989 році Габріель Бомон створює кіноверсію історії для телевізійної серії «Класика жахів» з назвою «Кармілла», яка стала однією з найближчких до оригіналу адаптацій новели, незважаючи на те, що дія була перенесена на американський південь часів до Громадянської війни. У фільмі знялися Мег Тіллі в ролі Кармілли і Айон Скай, яка зіграла дівчину, яку спокушає Кармілла. У 1998 році події «Кармілли» перенесли в Нью-Йорк наших днів у фільмі з однойменною назвою. Творець картини — Джей Лінд, яка стала автором сценарію, режисером і продюсером фільму. Фільм за участю Марії Печукас, Хізер Вар і Енді Горкі — страхітливий, кривавий і еротичний двійник готичної новели. Ще одна еротична версія вийшла в 1999 році — фільм «Кармілла». У 2001 році Кармілла з'являється в аніме «D: Жага крові». Дуже вільною адаптацією книги став фільм жахів «Вампіри проти зомбі» (2004). Кармілла з'являється як наречена Дракули в мультфільмі «Бетмен проти Дракули» (2005). Кармілла бере участь у зав'язці і фінальній сутичці фільму 2009 року «Вбивці вампірок-лесбійок» — комедії за участю Метью Горна і Джеймса Корду. За мотивами новели був знятий фільм «Прокляття Штирії» американо-угорського виробництва, що вийшов у 2014 році.
Радіо Персонаж доктор Гесселіус фігурував у радіодрамі «Mutual Broadcasting Network» під заголовком «Люди тіні», в епізоді «Зал ілюзій» (випуски 1946—1947, 1949—1952, 1952, 1953).
20 листопада 1981 випуски «CBC Radio» «Сутінки» запустили в ефір адаптацію «Кармілли», написану Грехемом Помероя і Джоном Гевіном Дугласом.
Музика