Австра́лія (від — «невідома південна земля») — континент, розташований у Південній півкулі Землі. Омивається водами Індійського океану та Тихого океану. Це найменший і найвіддаленіший від інших материк на земній кулі, а також є найпосушливішим материком Землі. Уся територія материка є основною частиною держави Австралія. Материк входить у частину світу Австралія й Океанія.
Назва Походження назви материка пов'язане з тим, що вже в античні часи у географів створилося стійке переконання про існування в південній півкулі гіпотетичної суші, що займає значну її частину. Цей материк на картах підписувався по-різному: Невідома Земля (Terra Incognita), Невідома Південна Земля (Terra Australis Incognita), Південна Земля (Terra Australis). У пошуках цього материка голландські мореплавці в XVII ст. відкрили територію сучасної Австралії і відокремили її від Південного материка під назвою спочатку Зьойланд («південна земля»), а потім Нова Голландія. Коли внаслідок другого навколосвітнього плавання Джеймса Кука в 1772—1775 роках стало ясно, що Південного материка у середніх широтах не існує і, як помилково вважав Кук, не існує і у високих південних широтах, уже тоді звична назва Australis виявилася «вільною». Цим скористався англійський мореплавець Метью Фліндерс, який 1814 року запропонував Нову Голландію називати Терра-Австраліс або Австралія. Проте його пропозицію не відразу було прийнято, а лише 1817 року губернатор штату Новий Південний Уельс Лаклан Маккуорі став вживати назву «Австралія» в офіційних документах і запропонував Міністерству у справах колоній Британської імперії прийняти цю назву, що і було зроблено 1824 року.
Австралійський материк іноді називають Сахул, Австралінея або Меганезія, щоб відрізнити його від держави Австралія, та включають до цього масив суші, розташований на континентальній плиті Австралії. Туди входять власне материкова Австралія, Тасманія і острів Нова Гвінея, подільний між державами Папуа Нова Гвінея і Західна Нова Гвінея (провінція Індонезії). Назва «Сахул» походить від шельфу Сахул, який є частиною континентального шельфу австралійського континенту.
Археологічну термінологію для цього регіону неодноразово змінювали. До 1970-х років окрема суша плейстоцену називалася Австраласія (), хоча цю назву найчастіше використовують для ширшого регіону, що включає такі землі, як Нова Зеландія, яка, однак, не знаходиться на одному і тому ж континентальному шельфі. На початку 1970-х років термін Велика Австралія () було введено для континенту плейстоцену. Потім на конференції 1975 року та подальшій публікації назву Сахул було обмежено з його попереднього використання лише для однойменного шельфу.
1984 року В. Філвуд запропонував назву Меганезія (), що означає «великий острів» або «велика острівна група», як для плейстоценового континенту, так і для сучасних земель, і цю назву було широко прийнято біологами і палеонтологаминапр. . Також Меганезію використовують і під інші визначення: письменник-мандрівник Пол Теру включив Нову Зеландію у своє бачення, а інші використовували її для Австралії, Нової Зеландії та Гаваїв разом. Інший біолог, Річард Докінз, 2004 року придумав назву Австралінея (). Також інколи використовується сполучення Австралія — Нова Гвінеянапр. .
Історія дослідження
Першим у 1606 році на західне узбережжя півострова Кейп-Йорк висадився голландський мореплавець Вілем Янсзон. У 1642 році голландець Абель Тасман відкрив острів, який пізніше став називатися його ім'ям. Назву острову дали ранні європейські дослідники, які вірили, що австралійський материк був набагато більшим, ніж те, що вони відкрили. Мандрівник Метью Фліндерс (1774—1814), що першим досліджував австралійський берег і зробив його мапу, використав у своїй роботі термін «Австралія».
Загальні відомості
Омивається, зі сходу і півночі — морями Тихого океану: Кораловим, Тасмановим; Індійського океану: Арафурським та Тиморським. Береги розчленовані слабко, великі затоки — Карпентарія на півночі і Велика Австралійська на півдні; єдиний великий півострів — Кейп-Йорк.
Австралія — найменший із шести материків. Його площа становить 7631,5 тис. км² (з островами Тасманія, Кенгуру, Мелвілл та ін. близько 7704,5 тис. км²). Острів Тасманія відділений від Австралії Бассовою протокою шириною 224 км. Уздовж східного узбережжя Австралії на 2300 км простягається Великий Бар'єрний риф.
Берегова лінія
Австралійський материк відрізняється компактністю і малою розчленованістю. Тут мало бухт, найзручніші з них розташовані на південному сході материка, де і розташовані крупні порти. Більше порізана берегова лінія північного узбережжя. Є тільки дві великі затоки: Карпентарія — на півночі і Велика Австралійська — на півдні, що врізаються в глибину материка. Біля південного узбережжя лежить найбільший острів материка — Тасманія.
Берегова лінія Австралії омивається водами двох океанів і чотирьох морів і є єдиним великим пляжем. Характерною особливістю східного узбережжя є Великий Бар'єрний риф (найбільший на Землі), який протягнувся на 2000 кілометрів уздовж східного берега від Торресової протоки майже до південного тропіка. Деякі рифи утворюють острови, що виступають над рівнем моря.
Австралію омивають теплі води Індійського і Тихого океанів із високими температурами на поверхні (влітку +24 °C, взимку біля +20 °C). Такі температурні умови сприяють росту коралів.
Рельєф У рельєфі Австралії переважають рівнини. Близько 95 % поверхні не перевищує 600 м над рівнем моря. Головні орографічні одиниці: Західноавстралійське плоскогір'я — середні висоти 400—500 м, з піднятими краями: на сході — хребет Масгрейв (гора Вудрофф, 1440 м) і Макдоннелл (гора Зіл, 1510 м), на півночі — Плато Кімберлі (висота до 936 м), на заході — плосковершинний пісковий хребет Хамерслі висотою до 1226 м, на південному заході — хребет Дарлінг висотою до 582 м. Центральна низовина з переважними висотами до 100 м над рівнем моря. У районі озера Ейр найнижча точка Австралії — 12 м нижче рівня моря. На південному заході — хребет Фліндерсі Маунт-Лофті. Великий Вододільний хребет, середньовисотний, з плоскими вершинами, крутим, сильно розчленованим східним схилом і порожнім, східчастим західним, що переходить у горбкуваті передгір'я (даунси). На півдні, в Австралійських Альпах, найвища точка Австралії — гора Косцюшко, 2230 м.
Історія формування і типи рельєфу Сучасний рельєф Австралії значною мірою успадковує риси стародавнього рельєфу, що не зазнав з докембрійського часу різких тектонічних рухів. Поверхня Австралії піддавалася тривалому впливові, у результаті якого на виступах фундаменту утворився пенеплен — великі рівнини з острівними горами. Місця найбільшого занурення платформи зайняті алювіально-озерними рівнинами Центрального басейну і рівнинами морської й озерної акумуляції басейну Муррея та узбережжя затоки Карпентарія. Дещо вищі пластові рівнини розвинуті на схилах синекліз і сідловинах між ними, а також на північному заході і півдні Західноавстралійського плоскогір'я, в областях крайових синекліз древнього фундаменту. Цокольні плоскогір'я і рівнини переважають у Західній Австралії. Кількаразова зміна плювіальних і аридних епох у неогені і плейстоцені визначила сполучення стародавніх і сучасних форм різного генезису. Великий Вододільний хребет виник на місці палеозойських складчастих систем.
Кайнозойський вулканізм обумовив появу тут лавових плато і рівнин, дрібних кратерів, вулканічних озер; з палеозойським вулканізмом пов'язане виникнення плато Антрим. Форми плейстоценового гірського заледеніння обмежені масивом Косцюшко. Найбільші райони карстового рельєфу: рівнина Налларбор, Блакитні гори, плато Барклі, плато Атертон.
Геологічна будова і корисні копалини
Велика (західна і центральна) частина Австралії належить до області стародавньої Австралійської платформи, що включає також північне, західне і південне підводне продовження материка, Арафурське море і південь острова Нова Гвінея. Східну окраїну Австралії складає Східно-Австралійський складчастий геосинклінальний пояс, що розвивався протягом протерозою і фанерозою. Австралійська платформа має архейсько-нижньопротерозойський фундамент, складений глибокометаморфізованими вулканічними породами основного складу і теригенними опадами, перетвореними в гнейси і заміщені граніти. Породи архею виступають на заході (брили Пілбара і Калгурлі), у центрі (хребет Масгрейв). У Північній Австралії дрібніші брили архею, перекриті протерозойським осадовим чохлом, розділені вузькими геосинклінальними складчастими системами нижньопротерозойського віку.
Східно-Австралійський складчастий пояс за віком поділяється на заході і сході на три системи: Аделаїда (пізньобайкальська-ранньокаледонська), що виклинюється на північ; Лакланська (каледонська), що продовжується на південь у Тасманію; Система Нової Англії (герцинська), відокремлена від попередньої пізньопалеозойським крайовим прогином Боуен-Сідней.
Дві останні системи нерідко поєднуються в історичному змісті за назвою Тасманської геосинкліналі.
Фундамент Австралійської платформи вміщує значні родовища золота (Західна Австралія), поліметалевих і уранових руд, бокситів (Західний Квінсленд та ін.), протерозойський осадовий чохол багатий на родовища залізних руд (хребет Хамерслі в Західній Австралії та ін.). У верхньопалеозойських, а також більш молодих утвореннях на сході Австралії є поклади вугілля. В останні роки у ряді районів Австралії (Великий Артезіанський басейн, узбережжя Вікторії, Західна Австралія, прогин Амадієс) відкрито також поклади нафти і газу в осадових відкладах різного віку.
Клімат
Переважна частина Австралії має тропічний континентальний сухий або вкрай сухий клімат, на сході (поза бар'єром гір) — вологий; північна частина — у зоні екваторіального клімату (на краях Північної території та в північній частині півострова Кейп-Йорк — мусонна різновидність); на південному заході і південному сході узбережжя, а також на Тасманії — субтропічний морський клімат.
Сумарна сонячна радіація постійно висока: на півночі і півдні — близько 590 кдж/см² на рік, у внутрішніх районах — 750 кдж/см²; радіаційний баланс на більшій частині території — 250—290 кдж/см², на півночі і північному сході — 335 кДж/см². При невеликих висотах рівнин Австралії це обумовлює постійно високі температури на всьому материку. Австралія майже повністю лежить у межах літніх ізотерм 20, 28, зимових 12, 20 °C. Сезонні коливання температур виявляються в основному у внутрішніх районах тропічного поясу та в субтропіках. Жаркий район із січневими температурами вище 40 °C — на північному заході (Марбл-Бар). Абсолютний максимум температур 53,1 °C спостерігався у Клонкаррі (Квінсленд). Абсолютні мінімуми температур у внутрішніх районах Австралії падають до −4, −6 °C. Морози стійкі тільки в Австралійських Альпах, де відзначені температури до −22 °C.
Положення більшої частини Австралії у континентальному секторі тропічного поясу обумовлює сухість клімату, що загострюється розтягнутістю материка з заходу на схід, слабкою розчленованістю берегів, бар'єром Великого Вододільного хребта на шляхах вологих вітрів з океанів. 38 % площі Австралії отримує менше 250 мм опадів на рік. Найнижчі опади в районі озера Ейр (100 мм) і на рівнині Налларбор (50 мм). Періодично виникають посухи, однак тривалих посух не буває, тому що рівнинність материка і невелика довжина з півночі на південь сприяють проникненню всередину вологих вітрів як з півночі, так і з півдня. Посухи спричинюють дуже часті пожежі, боротьба з якими є для австралійців цілком рутинною справою. Влітку (грудень — лютий) над сильно нагрітою Австралією встановлюється Австралійський мінімум тиску, у який із північного заходу і півночі втягується вологий екваторіальний мусон, що приносить опади на узбережжя (понад 1500 мм на рік при 6—7 вологих місяцях). На південь від 22° південної широти вони скорочуються до 300 мм на рік із 4—5 дощовими місяцями, на західному узбережжі — до 250 мм.