«Монітор» () — броненосець Флоту США, розроблений винахідником Джоном Ерікссоном і спущений на воду в січні 1862 року. Корабель відзначився значною кількістю передових рішень, передусім баштовим розміщенням озброєння.
Корабель найбільше відомий через участь у битві на рейді Гемптон-Роудс 9 березня 1862 року, де він протистояв конфедератському панцернику CSS Virginia («Вірджинія»), але кораблі не змогли завдати одне одному значної шкоди завдяки бронюванню та недостатньому озброєнню. Битва показала ефективність бронювання й ознаменувала швидке застарівання дерев'яних кораблів, підвищивши інтерес у броньованих кораблях серед провідних країн світу.
Після битви з «Вірджинією» назва корабля стала загальним найменуванням нового типу низькобортних суден для річкової або прибережної охорони — моніторів. Невдовзі Союз почав будувати подібні баштові монітори, як-от клас «Пассейк». Завдяки впливу «Монітора» в інших країнах почали набувати поширення баштові кораблі, що зрештою привело до становлення сучасних бойових кораблів на кшталт британського класу «Девастейшн».
Передумови
Концепція захищених бронею кораблів існувала задовго до XIX століття, однак їх створення стало практично здійсненим тільки з появою парового двигуна та великої кількості доступного заліза. Вирішальним чинником для появи панцерників стала гармата Пексана, яка уможливила настильну стрільбу вибуховими бомбами, що завдавали серйозних пошкоджень дерев'яним кораблям. Їхню руйнівну силу продемонструвала Синопська битва (1853), в якій російський флот розгромив турецький завдяки таким снарядам. Низка країн у 1850-ті почала розробляти броненосні кораблі, першими з яких стали франко-британські плавучі батареї, які в Кінбурнській битві (1855) довели здатність броні витримувати гарматний вогонь. Невдовзі розпочався розвиток морехідних панцерників: у Франції 1859 року спустили на воду Gloire, у Великій Британії 1860 року — HMS Warrior. Втім, попри бронювання, в іншому це були парові фрегати з вітрильним і гвинтовим рушіями. В США не вважали за потрібне будувати великий флот і станом на 1861 рік не мали жодного броненосця, бо на них не виділяли кошти.
12 квітня 1861 року розпочалась Громадянська війна в Америці. Флот Конфедерації був значно слабший за Флот Союзу, проте 20 квітня 1861 року конфедерати захопили стратегічно важливу військову верф у Норфолку, штат Вірджинія, разом з виробничими потужностями, суднами та припасами. Серед їхніх здобутків був паровий фрегат , який внаслідок підпалу вигорів до рівня води. Конфедерати вирішили перебудувати залишки корабля на броненосець, що пізніше отримав назву CSS Virginia («Вірджинія»).
Секретар флоту США початково не мав великого зацікавлення в броненосцях, але дізнавшись у другій половині липня про наміри конфедератів, вирішив будувати кораблі нового типу. Після його звітів 3 серпня 1861 року Конгрес США схвалив указ про скликання з кількох морських офіцерів, дослідження та виділення 1,5 млн доларів на майбутні проєкти, а 7 серпня опублікував запит на подання пропозицій на броньовий корабель, «залізний або дерев'яний, або комбінований з заліза й дерева, для морської або річкової служби, з углибкою не менше як 10 і не більше як 16 футів; […] з 80—120 тоннами озброєння, з розрахунками й припасами на 165—300 осіб, залежно від озброєння, на 30 днів, з вугіллям на 80 днів.»
Проєкт
Автором проєкту став Джон Ерікссон, інженер шведського походження, який емігрував до США 1839 року й працював там над різними технологіями, що стосувались парових двигунів, кораблів і локомотивів. За його власними свідченнями, 1854 року він запропонував Наполеону III «нову систему для морського нападу» для Кримської війни та не отримав відповіді, але підтверджень існування такої пропозиції немає. Вважається, що Ерікссон не зміг би розробити з нуля новий корабель за 100 днів ― значною мірою це був результат 25 років його роботи. Він узяв свій старий проєкт і спростив для швидшого виготовлення, зокрема, замінив півсферичну башту на простішу циліндричну.
Спочатку Ерікссон не збирався подавати жодної пропозиції до Ради. Коли спонсор майбутнього броньованого шлюпа шукав військово-морського конструктора для перевірки його проєкту, порекомендував Бушнеллу проконсультуватися з Ерікссоном, з яким працював раніше. Під час зустрічі Ерікссон схвально оцінив проєкт і розповів про власну ідею низькобортного баштового броненосця. Здивований такою конструкцією, Бушнелл зацікавився й став першим пропонентом панцерника, зі згоди винахідника продемонструвавши його Раді броненосців і президенту Абрагаму Лінкольну. Посадовці скептично поставились до проєкту, зокрема, засумнівавшись у його морехідності (як пізніше виявилось, цілком слушно), але він зацікавив особисто Лінкольна. У середині вересня Ерікссон вирушив до Вашингтона та, хоч і не зміг повністю переконати Раду, отримав усну згоду від Веллса. Зрештою Рада погодилась прийняти експериментальну пропозицію за умови відшкодування, якщо проєкт не відповідатиме заявленим якостям.
16 вересня 1861 року Рада броненосців оголосила про схвалення трьох пропозицій з 16 запропонованих, однією з яких був проєкт майбутнього «Монітора». Два інші були панцерниками більш традиційної конструкції, подібної до тогочасних французьких і британських кораблів: Galena Бушнелла та компанії Merrick & Sons. Окрім цих проєктів в країні існували також державні розробки, зокрема казематні броненосці класу «Сіті», призначені для річок західного театру воєнних дій.
Конструкція
Корабель мав нетипове компонування, де практично всі елементи будови були нижче за ватерлінію. Єдиними постійними частинами корабля, що підіймались над верхньою палубою, були башта та рубка. Озброєння вперше у військово-морській історії було розміщене в броньованій обертовій башті. Сам Ерікссон так пояснював загальну концепцію корабля: з одного боку, з тою перевагою в часі, що її мала «Вірджинія», було неможливо збудувати велике судно, а з іншого — жодне судно малого розміру зі стандартною будовою не змогло б витримати обстріл потужного озброєння конфедератського панцерника. Історик Роберт Макбрайд писав: «Судно мало бути невразливим. Можна сказати, що замість будування фортеці Ерікссон викопав траншею.»
У багатьох джерелах зазначають про 40-50 запатентованих винаходів, проте це міф: механік корабля Айзек Ньютон припустив таке число винаходів, запропонувавши Ерікссону їх запатентувати. Частину з них справді було запатентовано, зокрема лафети оригінальної будови.
Башта та озброєння
Головною особливістю корабля стала обертова броньована башта з вагою 120 тонн (160 т споряджена), діаметром 6 метрів і висотою 2,74 метра. Вона складалась з металевого каркаса, обшитого вісьмома шарами катаного заліза один дюйм (2,54 см) завтовшки, в результаті утворювавши близько 200 міліметрів броні. Передня частина башти мала товщину броні близько 280 мм. В похідному положенні вагу башти утримував бронзовий погон, який мав забезпечувати водонепроникне з'єднання; на практиці його герметичність виявилась суперечливою. У бойовому положенні башта дещо підіймалась вгору на Y-подібній конструкції з опорним стрижнем посередині та з'єднувалась з органами керування. Спеціальний штурвал керував тиском пари у допоміжній силовій установці, внаслідок чого башта оберталась. Повний оберт тривав 30 секунд. В підлозі башти були люки, що при правильному положенні збігались з отворами в палубі, забезпечувавши прохід у башту. Верх башти був ґратчастим для вентиляції, на нього виходили дві драбини через люки. В небойових умовах на даху зазвичай збирались офіцери, а для захисту від дощу та сонця над ним розкладалось тканинне шатро.
Корабель був озброєний двома 11-дюймовими (279 мм) дульнозарядними гладкоствольними гарматами Дальґрена в башті. Кожна гармата важила близько 9 тонн і метала 63-кілограмові снаряди з ефективною віддаллю порядку 2,2 км. Стандартний заряд для цих гармат важив 15 фунтів (6,8 кг), що було замало для пробиття броні «Вірджинії», проте збільшувати його не стали з міркувань безпеки. Після пострілу гармати відкочувались назад на ковзних лафетах, за допомогою сили їхнього відбою автоматично закривались броньовані кришки гарматних портів. Огляд зсередини башти забезпечували тільки порти, коли вони були відкриті.
Корпус Корпус корабля був залізний, дерев'яні елементи були прикріплені до корпусу, а не складали основу його силового набору. Сам корпус складався з двох великих частин. Верхня частина () або «пліт» () мала довжину 53 метри, ширину 12,5 метра та висоту 1,5 метра. Борти були вертикальні, складались з 76-сантиметрового шару деревини, обшитого 15 см заліза. Відкрита палуба була утворена 2,5-сантиметровими залізними листами, прикріпленими до дерев'яних брусів. Знизу до верхньої частини корпусу кріпилась менша нижня частина (), що мала максимальні довжину 38 метрів, ширину 10,4 метра та висоту 2,3 метра. Борти нижньої частини мали більш традиційну для корабля форму, звужену донизу. В ній були розташовані все елементи внутрішньої будови. В повному спорядженні корабель мав осадку лише 3,15 метра, а його надводний борт мав висоту лише близько пів метра. Водотоннажність корабля становила 987 довгих тонн, або ж 1003 метричні.
Рубка була розташована в передній частині корабля, виступала над палубою на 1,2 метра та мала габарити близько 1,2×1,5 метра. Огляд у ній забезпечували чотири амбразури завширшки близько 0,6 сантиметра. В цьому маленькому приміщенні був розташований штурвал. Після битви на Гемптон-Роудс пошкоджену рубку перебудували, зробивши її нижчою та з похиленою бронею. Для зв'язку між рубкою та баштою мала слугувати перемовна трубка, проте вона не працювала або працювала погано (можливо, через шум), тож повідомлення передавали члени екіпажу.
Під баштою проходила головна перегородка, яка підтримувала башту й розділяла внутрішню частину корабля на машинне відділення та головну палубу. На головній палубі під баштою була відкрита ділянка 5,4×8,2 метра, де були розташовані койки для 48 моряків і кількох молодших офіцерів. Праворуч був розміщений артилерійський льох, що вміщав порох, готові постріли та вибухові снаряди. Стіни та двері погреба були додатково посилені залізом і вкриті свинцем зсередини для уникнення іскор. У разі пожежі погріб можна було затопити водою за допомогою спеціального кінгстона. Навпроти був розташований подібний погріб для вибухових снарядів, підривачів і запалювальних трубок. Невибухові ядра лежали просто посеред головної палуби. Ближче до носа були розташовані кают-компанія та каюти офіцерів. Біля носа були розташовані рубка, місця для зберігання приладдя та якір. Герметична перегородка під баштою ізолювала пожежонебезпечні частини корабля від головної палуби. Одразу за нею були розташовані камбуз з піччю і вбиральні, в яких були душові стійки та один із перших на кораблях туалетів зі змивом. Далі за ними розташовувалось машинне відділення. Освітлення забезпечували каганці та кілька ілюмінаторів у палубі.
Умови всередині корабля були дуже важкі. В літні місяці в житлових частинах і башті корабля температура могла досягати 38°C, у машинному відділенні ― 65°C. Ситуацію погіршували лампи, дим від пороху та вугілля та спітнілі моряки. До того ж корпус постійно підтікав. Про проблеми з середовищем повідомляли ще під час будівництва, проте Ерікссон ними не дуже переймався, а скарги екіпажу під час служби відкидав, заявлявши про те, що морякам слід проявляти мужність. Капітан Ворден пізніше назвав корабель «залізною труною».
Машинерія