П'ята алія — переселення євреїв, яке тривало в період 1929–1939 рр., коли в Палестину переселилися близько 250 тисяч євреїв з усіх куточків Європи. До берегів Палестини прибули 250 000 євреїв. Ця алія була названа П'ятою — найчисленнішою з усіх, які знала країна до Другої світової війни, хоча після Другої світової війни хвилі алії стали більш масовими.
Історія
У 1929–1939 роках, через підйом нацизму в Німеччині, в Палестину приїхали 250 тисяч євреїв, 174 тисячі з яких — в 1933–1936 роках. Після 1936 року збільшилися обмеження на імміграцію, накладені британською владою, зробили цю хвилю еміграції нелегальної, так званої «Алія Бет».
Понад чверть переселенців П'ятої алії були вихідцями з Німеччини. Здебільшого це були фахівці в різних галузях науки та мистецтва: лікарі, адвокати, професори, музиканти. Архітектори з Німеччини привезли з собою в Палестину архітектурний стиль «Баухауз», в результаті чого Тель-Авів сьогодні посідає перше місце за кількістю будівель цього стилю в світі (Біле Місто). Музиканти-переселенці заснували Палестинський філармонічний оркестр. Із завершенням будівництва сучасного Хайфського порту і його нафтопереробних заводів, до переважно аграрної економіці додалася значна частка промисловості — з'явилися великі сучасні підприємства промисловості і торгівлі.
У 1940 році єврейське населення Палестини досягло 450 тисяч осіб.
Арон Брегман зазначає, що багато іммігрантів з цієї алії воліли б переїхати в інші місця і особливо в Америку, але не в Палестину. Однак Америка була в той час закрита для єврейської імміграції серед інших причин було й те, що «сіоністські лідери доклали всіх можливих зусиль для того, щоб США не відкрилися для єврейської імміграції, з тієї простої причини, що вони хотіли переселити цих євреїв в Палестину».
У той же час наростала напруженість між арабами і євреями. Серія арабських заворушень 1929 року спричинила багато жертв і привела до зниження чисельності єврейської громади в Хевроні. У 1936–1939 роках прокотилася ще одна хвиля насильства, звана в палестинській історіографії «Великим арабським повстанням». В результаті арабського тиску, в 1939 році, напередодні Другої світової війни, британська мандатна влада випустила «Білу книгу», згідно з якою єврейська імміграція в країну на найближчі 5 років обмежувалася 75 тисячами осіб, після чого повинна була припинитися зовсім. Крім того, на 95 % підмандатної території заборонялося продавати землю євреям.
У результаті заходів вжитих для нейтралізації арабського бойкоту, зміцнилося організація та обороноздатність єврейської громади, Ішува. У 1936 році, за системою «Хома у мигдаль» (Стіна і вежа), були засновані 54 єврейських сільськогосподарських поселення.
Причини для імміграції
Прихід до влади Гітлера та Нацистської партії спричинив величезні антисемітські погроми євреїв у Німеччині та Східній Європі. Нацистських уряд посилив контроль над єврейським населенням, більше того, хто хотів би виїхати з Німеччини перечили імміграційними законами Третього рейху, і той змушував їх залишитися і страждати від репресій хвилі, що охопити країни. У спробі пом'якшити цю ситуацію у серпні 1933 року між єврейським агентством та Нацистською Німеччиною досягнуто угоду (Haavara), що передбачала, що євреї, які покинули Німеччину, мають право на відшкодування на свої активи, навіть якщо німецьке законодавство на той час вимагало від юдеїв відмовитися від своїх активів, щоб виїхати. Окрім цих положень, також було зроблено доплату для ввезення німецьких товарів до Палестини. Незважаючи на те, що вона не призначена для постійного узгодження, Гааварська угода послугувала інтересам обох сторін суперечки та сприяла продовженню єврейської імміграції в цей регіон. Обмін британського колоніального адміністратора — новий британського колоніального адміністратор, Артур Ваучоп, був просіоністських настроїв, надаючи безліч дозволів імміграції та заохочення єврейського розвитку і сіоністського врегулювання питання Палестини. Економічне зростання в Палестині — договір з Німеччиною, приніс великі гроші, став відправною точкою відновлення і розвитку єврейської економіки в Палестині після кризи кінця 1920-х років. Закон про екстрену квоту закриття воріт до Сполучених Штатів — в 1921 році Сполучені Штати вирішили зменшити і консервувати імміграцію, і навіть у період П'ятої Алії США залишали свої ворота закритими для більшості емігрантів, незважаючи на переслідування євреїв у Європі. Збільшився антисемітизм у світі — набагато більше режимів в основному європейських країн прийняли політику антисемітизму, яка заохочувала погроми, переслідування та економічні та соціальні обмеження для євреїв.
Розвиток промисловості
До тридцятих років XX століття промисловість в Ерец-Ісраель майже не розвивалась. Причин цього було багато, але головна з них полягала в тому, що керівники сіоністського руху і халуц приділяли основну увагу розвитку сільському господарству. У двадцяті роки в містах з'явилися невеликі майстерні та підприємства. Бум в цій області почався в тридцяті роки. Були побудовані фабрики і заводи, що використовували новітнє обладнання і технології.
Різні чинники сприяли швидкому розвитку місцевої промисловості у два-три останні роки. Причини бурхливого розвитку промисловості Ерец-Ісраель :
1) Перш за все — це приплив капіталів;
2) По-друге, кваліфікована робоча сила, нові іммігранти, які в більшості випадків і були ініціаторами створення різних підприємств на своїй новій батьківщині. Місцевий ринок тепер розширився настільки, що збільшився випуск нових товарів і збільшення кількості старих.
3) Важливу роль у розвитку промисловості в ці роки зіграла спорудження сучасних електростанцій в Тель-Авіві, Хайфі, Тверії, а також гідроелектростанції на Йордані.
4) На промислових підприємствах, які становили чверть (точніше, 27,7 %) всіх виробництв ішува, було зайнято три чверті всіх робітників; капітал, вкладений в індустрію, становив 92,8 відсотка від всього капіталу, вкладеного у виробництво. Більшість промислових підприємств, що існують в Ерец-Ісраель до цього дня, були засновані в 1930—1939 роках. В основному, це підприємства харчової промисловості, металообробні, текстильні, хімічні, шкіряні, паперові фабрики, друкарні, заводи з обробки каменю, цементні заводи, 55 відсотків з них розташовані в Тель-Авіві або його околицях, 17 відсотків в Хайфі, 15 відсотків в Єрусалимі, 13 відсотків — в інших районах країни.
Наука, культура, мистецтво
Зі збільшенням населення росли і його духовні потреби. З'явилася необхідність розвивати науку і культуру. У 1925 році почалися заняття в Хайфському політехнічному інституті — Техніон, відкрився Єврейський університет в Єрусалимі. У Реховоті були засновані Дослідницький інститут ім. Д. Зифа (сьогодні входить в Науково-дослідний інститут ім. X. Вейцмана), Інститут сільськогосподарських досліджень (нині Центр сільськогосподарських досліджень ім. Е. Волкані).
Спочатку Єврейський університет в Єрусалимі не видавав офіційних дипломів, але його двері були відкриті для всіх бажаючих, що сприяло його розвитку та популярності
В країні були засновані книжкові видавництва, стали виходити нові газети. Крім давньої «Ха-арец», з'явилися щоденні газети «Давар», «Ха-Бокер», «Ха-цофе», «Хазіт ха-ам», літературні, наукові, релігійні журнали і навіть дитячий тижневик «Давар ле-ЕЛАДА». Відкрилися музеї, театри. Були створені опера та Симфонічний оркестр Ерец-Ісраель (нині Ізраїльський філармонічний оркестр).
Ось що писала преса про підсумки першого сезону театру «Габіма» (Габима (ха-бима — сцена, івр.) — перший у світі професійний театр на івриті. Заснований в 1917 році в Москві. У 1931 році влаштувався в Ерец-Ісраель):
Незважаючи на те, що цей знаменитий театр повинен був пристосуватися до нелегких умов роботи в Ерец-Ісраель — країні з малим населенням і скромними можливостями, — можна говорити про успіх … У першому сезоні, що тривав півтора року, на суд глядачів було винесено 15 вистав, витримали 230 подань в містах та поселеннях Ерец-Ісраель. Число глядачів було близько до числа всього єврейського населення країни — 150 тисяч чоловік!
У цей період почала складатися особлива музична культура в Ерец-Ісраель. Вплив східної музики дав можливість єврейським композиторам, вихованим на західної музичної культури, спробувати виробити оригінальний музичний стиль Ерец-Ісраель, який поєднував би східну і західну музичну культуру. Як образно пояснювали це музиканти, необхідно було «влити східне вино в посудину класичних європейських форм».
У пошуках нового загальнонаціонального пісенного стилю великих успіхів домоглися композитори Єдида Агмон, Нахум Нарди, Ієхуда Шарет, Давид Зехаві. Першими концертами Симфонічного оркестру Ерец-Ісраель диригував великий Артуро Тосканіні.
Нове досягнення архітектури — Біле місто
Біле місто
Концепція нового міст-садів, яку слід віднести і до Тель-Авіву, була розроблена на піщаних дюнах за межами [Яффа] в 1909 році.Barbara E. Mann, A place in history: modernism, Tel Aviv, and the creation of Jewish urban space, Stanford University Press, 2006, p. xi шотландський інженер-міст Патрік Геддес, який раніше працював у містобудівництві в Нью-Делі, був за дорученням першого мера Тель-Авіва Меїр Дізенгоффа, покликаний створити генеральний план для нового міста. Геддес почав працювати в 1925 році за планом, який був прийнятий в 1929 роціYael Zisling, A Patchwork of Neighborhoods , Gems in Israel, April 2001.
Погляди Британських органів, здавалося, були прихильники. Крім Гаддеса та Дізегофа, міський інженер Яаков Бен-Сіра значною мірою сприяв розробці та плануванню протягом 1929–1951 років.Selwyn Ilan Troen, Imagining Zion: dreams, designs, and realities in a century of Jewish settlement, Yale University Press, 2003, p. 146
Німецькі євреї принесли з собою і новий архітектурний стиль — «Баухауз». У Тель-Авіві було побудовано 4000 будинків в цьому стилі, всі до єдиного — білого кольору. За це Тель-Авів отримав нову назву — «Біле місто».
Стиль «Баухауз» був розроблений в Німеччині ще в 20-ті роки, але прихід до влади нацистів в 1933 році поклав кінець розвитку цього архітектурного напрямку. Велика частина архітекторів школи «Баухауз» емігрувала в США і продовжила роботу там, але 17 арзітекторів-євреїв прибули в Палестину з П'ятою алією, що зробили істотний вплив на вигляд Тель-Авіва.
Архітектуру адаптували, щоб вона була пристосована до екстремального Середземноморського клімату пустелі. Білі та світлі кольори відбивають тепло. Стіни не тільки забезпечують конфіденційність, але захищені від сонця. Великі площі скла, що випускають світло, ключовий елемент стилю Бахауз у Європі, були замінені невеликими вбудованими вікнами, що обмежили тепло та блиск. Довгі, вузькі балкони, кожен затінений балконом над ним, дозволив жителям ловити вітер, що дує з моря на захід. Схильні дахи замінені плоскими, забезпечуючи загальну зону, де жителі зможуть спілкуватися під час прохолодного вечоруDaniella Ashkenazy, Tel Aviv — «Bauhaus Capital» of the World, Israel Magazine-On-Web, 1 April 1998, retrieved 14 September 2009
Для стилю «Баухауз» характерні гладкий фасад без прикрас, плоский дах, закруглені кути балконів, стрічкові вікна навколо всієї будівлі і вікна-ілюмінатори. У 2003 році ЮНЕСКО надало Тель-Авіву статус архітектурних культурної спадщини, так як ніде в світі немає такої кількості будинків стилю «Баухауз», як в «Білому місті».
Політична боротьба. Справа Арлозорова
З приходом до влади в Німеччині Гітлера (1933) єврейський активіст, активний учасник боротьби Ізраїлю за незалежність Жаботинський закликав до організації всесвітнього бойкоту німецьких товарів і виступив проти угоди Єврейського Агентства з урядом Німеччини про переведення в Палестину майна німецьких євреїв, які вирушають туди, — який підривав, на його думку, зусилля організувати бойкот. Тоді ж Жаботинський виступив з енергійною захистом керівників ревізіонистського руху в Палестині, звинувачених робітничою партією у вбивстві Х. Арлозорова.
Справа Арлозорова