Зеле́ний Гай — село в Україні, у Заліщицькій міській громаді Чортківського району Тернопільської області. Розташоване на річці Дністер, на півдні району. До 1950 — Жежава. До 2020 року адміністративний центр Зеленогайської сільської ради, якій було підпорядковане село Печорна.

У зв'язку з переселенням жителів до Зеленого Гаю хутір Берег виключений із облікових даних.

Історія Археологічні дослідження Поблизу Зеленого Гаю виявлені археологічні пам'ятки пізнього палеоліту, трипільської, комарівсько-тшинецької культур, ранньої залізної доби, культури Гава-Голігради, західно-подільської групи скіфського часу, липицької, празької та давньоруської культур.

Поселення липицької культури І – ІІ століть нашої ери в центрі села, на південному схилі плато лівого берега Дністра, на віддалі 1,5 кілометра від ріки. Досліджувалося в 1966 році В.Д.Бараном. Виявлено два житла та яму, знайдено ліпну та гончарну кераміку, уламок жорнового каменя, пряслиця. Давньослов’янське поселення розміщене в центрі села, на південному пологому березі високого плато (лівий берег ріки Дністер) на віддалі 1,5 кілометрів від ріки. Дослідження провів В.Д.Баран у 1966 – 1967 роках. Давньоруський курганний могильник у лісі, неподалік від підплитового могильника, що на березі Дністра. Складався із 45 курганів. Відкрив в 1909 році К.Гадачек, розкопав 4 кургани. В 1931 році Т.Сулімірський розкопав ще два кургани.

Виявлене поселення Празько-Корчакської археологічної культури датуться 5 століттямБаран В. Д. Пражская культура Поднестровья (по материалам поселений у с. Рашков) / В. Д. Баран. – Киев: Наук. думка, 1988. - с.56-57 і вважається одним із перших слов'янських поселень на ТернопільщиніОлег Гаврилюк. Тернопільщина у період раннього середньовіччя (V–X ст.) // .

Період Речі Посполитої Перша писемна згадка — 1578Сіреджук П. Першовитоки. — К., 1994. Є припущення, що на землях Зеленого Гаю існували поселення Пожарниця та Соколів, які 1241 знищили монголо-татари.

Населений пункт заснований на землях села Блашківці (відоме від 1414), яке припинило існування у II половині 18 століття.

Згадується село Блашківці (Blaszkowcze) 11 травня 1469 року в книгах галицького суду Akta grodzkie i ziemskie, T.12, s.329, №3428 . В реєстрі від 1530 р. (c. 165) стосовно с. Блашківці (Blaskovcze), яке належало Червоногородському повіту Подільської землі, вказано: "fuger. ad Valachiam - Dni cap."[itanei] (перейшло від Волощини (Молдавії)). - Згідно карти Г.-Л. де Боплана (серед. 17 ст.), це село (Blakowce) розташовувалось над самим Дністром, нижче уступу його каньйону. Жежава (в Боплана - Gegewa) позначена вже вище крутого берега долини Дністра, на його сучасному місці. Таким чином, Блашківці і Жежева були окремими, поряд розташованими селами. Жежева на карті фон Міга (80-ті рр. 18 ст.) передана двома назвами: Zezeba i Zezaba (на північному і південному листах відповідно). На карті 2-го австрійського знімання (кін. 50-х рр. 19 ст.) вже значиться подібна до сучасної назва - Zezawa. Від Жежеви на захід до Дністра йде давній шлях (тепер - звичайна польова дорога), який вів до поромної переправи через Дністер до с. Городниця. Ця переправа функціонувала більше трьох століть, хоч конкретне її місцерозташування змінювалось. Біля переправи, з боку Жежави, в 19 ст. існував хутір Береговий.

Старенька церква Святої Параскеви (1784 р.) припливла Дністром під час повені.

У 1854—1918 рр. у складі Заліщицького повіту (Австро-Угорщина).

Міжвоєнний період Діяли товариства «Просвіта», «Січ», «Луг», «Сільський господар», «Союз українок», кооператива.

У незалежній Україні 12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 724-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області» увійшло до складу Заліщицької міської громади.

19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Заліщицького району, увійшло до складу новоутвореного Чортківського району.

Населення Населення — 595 осіб (2003).

Мова Рідна мова населення за даними перепису 2001 року: Мова Чисельність, осіб Частка Українська 587 99,15 % Інші мовиМови, що були рідними для менш як 1 % місцевого населення:Російська — 2 (0,34 %),Молдовська — 1 (0,17 %),Інші мови — 2 (0,34 %). 5 0,85 % Разом 592 100,00 %

Пам'ятки церква святого великомученика Димитрія (1784, дерев'яна; 2003, кам'яна), каплиця (1877; реставрована).

Пам'ятки природи

На території населеного пункту є пам'ятка природи Жежавський державний ботанічний заказник і пам'ятки природи й археології печери Татарка та Лисяча Нора.

Пам'ятники

Пам'ятники:

священикові І. Підгороцькому оборонцеві села від вогню св. Флоріяну (1819; підлягає реставрації) полеглим у німецько-радянській війні воїнам-односельцям (1967) Т. Шевченку (скульптор обох — С. Бродовий).

Встановлено пам'ятні хрести:

про заснування цвинтаря (кінець 18 ст.) на честь скасування панщини (друга половина 19 століття; реконструйовано 1976) заснування Братства тверезості (кінець 19 ст.) 2 придорожних хрести (20 століття)

Насипана символічна могила Борцям за волю України (1993).

Пам'ятник Т. Шевченку щойновиявлена пам'ятка монументального мистецтва у селі Зеленому Гаю Тернопільської области України.

Встановлений 1990 р. Скульптор — С. Бродовий.

Скульптура — бетон. Скульптура — 1,5 м.Наказ управління культури Тернопільської ОДА від 18 жовтня 2005 р. № 112.

Соціальна сфера

Діють загальноосвітня школа І-ІІ ступенів, клуб, бібліотека, ФАП.

Відомі люди Народилися художник, скульптор С. Бродовий Еміль Коритко- фольклорист, один з перших досліджувачів етнографії словенського народу музикознавець М. Мамалига інженери-винахідники: М. Монастирський Я. Стасюк заслужений працівник охорони здоров'я України Г. Олійник Самчук Віра Григорівна (нар. 1947) — українська акторка. інженер О. Росткович правник, громадський діяч С. Росткович релігійний діяч О. В. Руденський доктор Т. Руденський літератор М. Хом'як-Черничук художник, громадський діяч у Канаді В. Човган художник-різьбяр по дереву В. Шевчук. Тернопільський Микола Васильович (1998—2022) — старший солдат Національної гвардії України, учасник російсько-української війни.

Примітки

Література